Читати книгу - "Дикі банани"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Друг Данга неспокійно крутився біля багаття. Ми весь вечір розмовляли тільки про звичаї мео, Данг був у центрі уваги, і це страшенно непокоїло таї. Хон заздрив другові. Кінець кінцем він не витримав і зауважив, що у таї також є цікаві шлюбні звичаї: наприклад, «роблення зятя».
— Знаю, знаю! — сказав я.
Тоді Хон назвав хан куонг — любовний конкурс.
— Еге-гей! Теж знаю! Бачив його! — я мусив трохи вгамувати запал хлопця.
Хон, значно молодший од Данга — він не мав ще й тридцяти років — був до смішного честолюбний. Він страшенно розпалився. Його завжди приємне обличчя комічно нахмурилося, коли він намагався пригадати цікаві події, щоб здивувати й засліпити нас. Раптом погляд хлопця зупинився на печері, і він радісно вигукнув:
— А що ви знаєте про наші гроти кохання?
— Небагато, — признався я. — Майже нічого. А ви їх знаєте?
— Чи знаю я? — очі його заблищали. — Адже я сам брав участь в обряді у гроті кохання.
— І було там щось цікаве?
— Ще б пак! — Хон обхопив обома руками голову, його очі світилися від задоволення.
Мені здавалося, що ми були трохи напідпитку, тому у нас виник веселий, задерикуватий настрій.
— Справжній брехун! — підбурював я Хона начеб' то серйозно і тому дивився на нього недовірливо. — Бреше, аж пил іде!
— Клянуся, присягаюся! Я був там! — запевняв нас Хон.
Я знав, що між Чорною і Червоною річками, отже, паралельно до нашого шляху Хоа Бін — Сонля — Лаї Чау громадилися найбільші в цих краях страшенно заплутані гори, а серед них траплялися неприступні долини. Вони були майже недосяжні для зовнішніх впливів. Там у білих таї зберігалися повір’я і звичаї — можна сміливо сказати — тисячолітньої давності. Існував ще культ духа землі, найстаршого і найвищого божества на Далекому Сході. Це був батько і начальник інших духів. Під його владою були всі творчі можливості, і сидів він у печерах, які славилися своїми чудовими якостями. У гротах, присвячених плодючості і поширенню життя, таї провадили обряди збільшення врожаїв і щастя для людей.
Великої слави набула печера Сам Ле поблизу Нгіа Ло. Щороку в ‘березні чи в квітні певного дня сюди з багатьох сіл сходиться молодь на так зване Свято весни. Це були або знайомі між собою хлопці та дівчата, або ті, що прагнули тут, у святому гроті, знайти обранця чи обраницю свого серця.
Сиділи вони у тому гроті іноді протягом дня і ночі. Залишали його просвітленими, виходили, тримаючись за руки, переконані, що знайшли своє щастя. Люди так вірили у надприродну міць гроту, що блаженство їхніх сердець тривало досить довго, а якщо життя припиняло це щастя, то молодь не втрачала надії: наступне Свято весни знову запрошувало на богобоязливу урочистість.
— А тепер, — запитав я, — люди ще ходять до грота кохання?
— Я чув, що вже ні, — відповів Хон.
Ми слухали розповідь таї з великим хвилюванням.
Тим часом Данг почав готуватися курити опіум. Він вийняв з в’юків люльки, завдовжки дві третини ліктя, з округлим маленьким отвором, і запалив біля себе оливкову лампочку. Потім ліг на бік. То, очевидно, була класична поза для даного ритуалу. Після цього мео вмочив тоненьку гілку в густу темно-бронзову рідину, яку він зберігав у невеличкій пляшечці, і припалив її над полум’ям. Коли опіум на кінці гілки почав тихенько шкварчати й виділяти голубуватий димок, Данг приклав кінець гілки до люльки і втягнув дим.
— Ви курили опіум? — спитав мене мео.
— Ні.
— Шкода. Жінки й опіум це, мабуть, найбільша насолода! — проголосив він сентенційно.
— Але мені казали, що той, хто надто любить опіум, той менш здатний кохати жінок.
— Хто надто любить опіум, так, це правда! Але — що таке «надто»? В усякому разі у нас всі чоловіки курять опіум, і це вважається ознакою мужності так само, як гра на флейті. Куріння опіуму, — запалювався далі добрий Данг, — лікує хворих майже від усіх хвороб, а здоровим збільшує сили і повертає молодість. Чого ж бажати ще? Адже третьої можливості немає!.. Спробуйте разок!
Данг знову припалив собі краплинку опіуму й затягнувся. Коли він випустив дим, я відчув нудотний, неприємний запах.
— Що? — добродушно здивувався мео, побачивши вираз мого обличчя. — Не подобається?
— Як смажене лайно буйвола з холерою! — зауважив я.
— Доберете смаку тільки тоді, коли закурите самі! — спокусливо запевняв Данг.
— Гаразд! Приготуйте для мене люльку! — попросив я.
Данг подав мені люльку. Я втягнув дим. Звичайно, я сподівався негайно ж побачити чарівні видіння, але, до біса, не сподівався того, що відразу настало: смак і запах були такі огидні, що я не витримав. Це була третя можливість, якої не передбачав Данг: здорова людина закурила і стала хворою.
Було вже пізно, доводилося думати про сон. Данг і Хон вирішили по черзі пильнувати коло багаття.
Мені як гостеві дозволили спати безперервно. І тільки-но я впав на постіль, як одразу заснув.
На світанку мене розбудив дивний гомін. У напівсні мені здалося, що навколо мене зібралася вся Азія і настирливо когось лає. Отямившись, я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дикі банани», після закриття браузера.