Читати книгу - "Чужа гра"

— Сліпий так по-дурному не міг попасти[14], — сказав Данченко. — Це не схоже на нього. Знати, що готується замах, здати нам двох зброєносців, хоча сам міг їх прибрати…

— Слід тягнеться в Чорнопіль.

— Бондар ніколи нічого не робив просто так. Завтра обов'язково треба зібрати все авторитетне потороччя, поки не порозбігалися, і попрацювати з ними. Натиснути на Мустафу — останнім часом у них зі Сліпим потеплішали стосунки.

— Мустафа другий день не на зв’язку. Може його теж замочили?

— Скоріше, просто напустив у штани… Нехай служба працює з інформаторами. А ми вип’ємо по чарці, — грип ходить по Києву.

На подив Максиміва, в ГУБОЗі пили зрідка і мало. Хоч він любив перехилити чарку, доводилося дотримуватися заведених порядків. Бажано, щоб зранку від тебе не тхнуло перегаром. Випивши на роботі коньяку, Петро Йосипович пішов на зустріч до Лисака. Антон Ярославович мав йому що розповісти, але спочатку — пиво.

—… Знаєш, що було на зборах акціонерів «Либіді»? — перейшов до справ. — Красовскі наїхав на директорку по фінансах готелю з вимогами вийти з ради спостерігачів. Її викликали у «Всесвіт», і Боровицький вимагав відкрити у них рахунок, потім запропонував сто п’ятдесят тисяч, щоб тільки пішла з роботи.

— Знаю. Ми взяли під охорону керуючого і її.

— Скільки буде продовжуватися цей безпрєдєл?!

— Зустрічне питання: чому ти пішов з державної служби?

— Через те, що по знайдених мною чотириста двадцяти порушеннях у медичній, спортивній, освітній галузях, у спецфіні лише в одному випадку порушили справу. П’ять років роботи не принесли користі державі!

— Саме тому, друже, що мною керують виродки, не можу нічого зробити з Красовскі, — за ним — «гремліни».

— А як щодо депортації?

— Це мало вплине на ситуацію, хоч він — рушійна сила афери. Краще скажи, що знаєш про замах на Сліпого?

— Ха!.. — примружився Лисак. — Знаю те, що ви не знаєте!..

Повертаючись після розмови додому, Максимів відчув, що недопив, а це значно гірше, ніж перепити. Зайшов у гастроном і купив горілки, рекомендованої продавщицею як найчистіша і найпопулярніша марка; на завтра не болітиме голова. Дома сам на сам випив чарку. Горілка справді хороша. Випив ще. Самотньо. Поряд мешкали знайомі працівниці прокуратури. Нещодавно запрошували «на борщ». А в хаті немає чим закусити… Прихопив пляшку — не йти ж із порожніми руками.

Ореста Михайлівна — тридцятип’ятирічна привітна дама, з формами жінок полотен Рубенса, зраділа гостеві, незважаючи на пізню годину. У неї в кімнатці було затишно, на підвіконнику лежав, мотаючи хвостом, кіт, якого нещодавно кастрували.

Після цього котяра став ненажерливим, їв навіть сиру картоплю і мстиво гидив по закутках. Тому разом із затишком тут стояло неабияке амбре. Боротися з ним марно. Дезодоранти не забивали запаху, а створювали огидну какофонію смороду. Перших кілька хвилин було важко дихати, але Максимів швидко звик.

Почувши, що в подруги знаний гість, прийшли співробітниці Орести — Олена і Ольга. Порядні жінки і цінні працівниці прокуратури. Колеги називали їх «ООО» — «Округлость около округлости». Радо перехилили по чарці, поговорили про те, про се, вдруге ситно повечеряли.

Вранці Петро прокинувся з важкою головою в обіймах Орести. Що було вчора після третьої пляшки, пам’ятав фрагментарно — спочатку танцювали, крутили пляшечку, цілувалися… Автоматично потягнувся рукою до недопитої пляшки і, протираючи очі, звернув увагу на етикетку. Наче знущаючись, з малюнка на нього пика Вербного в князівських обладунках.

Після розмови з Андрієм і зустрічі з друзями Шлапак не міг зосередитися. Замість перейти до справи, почав виставляти могорич за весілля. Щоб не здатися скнарою, запросив на обід у «Зустріч», що здивувало «колєґ». У магазині навпроти купив дві пляшки горілки, «шоб не ходити два рази». Вечірній від коментарів утримувався. Віталій намагався допомагати другові, але той сьогодні був сам не свій: «Та сядь, я принесу, то ж як на весіллі, а нє?»

— Супрузеская зизнь робить із зурналістів людей, — нарешті вирішив Вечірній. — Тільки смусцяє мене факт відсутності присутності насого сановного Юріста-гінєколога. Він мозе обідитися на нас за то, со пропиваємо нашого сановного Слапака без нього. Піду до мобільного тєлєфона-автомата і визову увазаємого консультанта в сироцайсому спектрі проблем!

Скоро до компанії приєднався Юрченко. Привітав Романа і задихано повідомив — від завтрашнього дня зав’язує бухати. Роман, невдоволений, що прийшов ще один «халявщик», запропонував, щоб той перестав пити від сьогодні.

До Романа у цій компанії ставилися щораз гірше. Лише Матроскін не соромився при зустрічі канючити «сто грам». Розуміючи це, Шлапак вирішив алкоголем розтопити холод у стосунках з друзями.

— То чо не наливаєте, га? — запитав весело. — Та то весілля якесь, маємо пити горівку, казати тости, жартувати, щось мені бажати, а нє?..

Кіт тремтячими руками розлив горілку.

— Ну, — промовив Сашко, — сцьоб у тебе було таке сцясливе зиття, як на мому полотні «Злиття двох оргазмів».

— Картина суперова, — погодився Шлапак, — мені подобається, дякую.

Юрченко, скривившись, і пирскаючи, влив у себе горілку.

— Та шо ти, як свою кров п'єш? — жартував Роман. — Пирскає на всі боки, продукти переводить.

— Певно ти пожалів тієї горілки, бо в Горлянку не йде.

— Зараз вип'ємо по другій, то й піде! Мироську, має бути порядок за столом, а нє? Наливай, чи у тебе рука дрожит в предчуствії оргазму?!

Усі знали, що Кіт бавився гріхом Онана, часто його можна було застати десь у закутку за цією справою. Але Мирославу було байдуже.