Читати книгу - "Філософія: Навчальний посібник."

виклав у творі “Місто Сонця”. Місто, про яке йдеться, створили люди, що втекли з Індії й вирішили общиною вести філософський спосіб життя, створили державу, яка влаштована не Богом, а людським розумом. У цьому місті-державі немає приватної власності, панує спільна й організована праця, яка припускає розподіл на розумову й фізичну. Робочий день триває лише чотири години. Там немає бідних і багатих, люди живуть так, що “не вони слугують речам, а навпаки речі слугують їм”. На відміну від платонівських ідеалів, у місті-державі Кампанелли є соціальна однорідність. Життя організоване у відповідності з людською природою, і цілісність, що притаманна всій природі, реалізована й у суспільному житті. Управління побудоване так: головним є метафізик (Сонце), що уособлює синтез усіх знань і тому може бути названий універсальною людиною; у метафізика є три помічника, які реалізують три основні принципи буття - Могутність, Мудрість, Любов; усього сорок начальників. У місті Сонця не існують родинні зв’язки, немає індивідуальної сім’ї. Законодавство просте й ясне, засноване на євангельських заповітах: “Чого не бажаєте собі, не робіть і іншим”. Література

Першоджерела

1. Бруно Д. Диалоги. - М.: Госполитиздат, 1949. - 551 с.

2. Валла Лоренцо. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. — М.: Наука, 1989. - 475 с.

3. Кампанелла Т. Город солнца. // Утопический роман XVI-XVII веков. - М.: «Художественная литература, 1971. С. 140-190.

4. Кузанский Н. Сочинения в 2-х томах. М.: Наука, 1980.

5. Кузанский Н. О мире веры // Вопросы философии, 1992. №5.

6. Мак’явеллі Нікколо. Флорентійські хроніки. Державець. К., 2001. - 492 с.

7. Монтень М. Опыты. В 3-х книгах. - М.: Голос, 1992.

8. Петрарка Ф. Канцоньере. Моя тайна. Книга писем о делах повседневных. Старческие письма. - М.: РОСАД, 1997. - 736 с.

9. Роттердамський Е. Похвала глупоті. Домашні бесіди. - К.: Основи, 2001. - 320 с.

10. Роттердамский Э. Философские произведения. - М.: Наука, 1986. - 703 с.

11. Сочинения итальянских гуманистов епохи Возрождения (XV век). - М.: Изд-во МГУ, 1985.- 381 с.

Навчальна

1. Горфункель А. Х. Философия епохи Возрождения. - М.: Высшая школа, 1980. - 371 с.

2. Рассел Б. Історія західної філософії. - К.: Основи, 2001. - 760 с.

3. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Том 2. Средневековье (Часть 4). - СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1995. - С. 212 -322.

Додаткова

1. Баткин Л. М. Итальянские гуманисты: стиль жизни, стиль мишления. - М.: Наука, 1978. - 199 с.

2. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. - М.: Наука, 1989. - 272 с.

3. Бёрлин И. Оригинальность Макиавелли // Человек, 2001, №№3-5.

4. Брагина Л. М. Итальянский гуманизм. Этические учения 14-15 в. - М.: Высшая школа, 1977. - 253 с.

5. Буркхардт Я. Культура Возрождения в Италии. Опыт исследования. - М.: Юристъ, 1996. - 591 с.

6. Гарен Э. Проблемы итальянского Возрождения. - М.: Прогресс, 1986. - 394 с.

7. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ
7.1. Формування нової парадигми філософування у XVII ст.

XVII ст. відкриває нову епоху у розвитку філософії. Незважаючи на те, що хвилі Ренесансу ще продовжували поширюватись Європою, не можна було не помітити й народження нового в житті континенту. Відбулися перші буржуазні революції у Нідерландах (1609) та у Англії (1688). Саме у ці країни перемістився центр економічного життя. Ремісницьке виробництво перетворювалось у мануфактурне, розквітла торгівля, особливо та, що пов’язана з морем, зникають феодальні відносини. Поряд зі старими класами з’являються й нові: робітничий клас та буржуазія.

Складався переворот і в духовному та культурному житті. Він виявився зокрема у зростанні об’єктивної потреби в розвитку природознавства. Промислове виробництво вимагало подальшого розвитку науки, особливо у її прикладному аспекті. Наука все більше постає як безпосередня виробнича сила. «Knowledge itself is power» («знання саме по собі є силою») - вислів, який приписується першому мислителю доби Нового часу Ф. Бекону, яскраво виражає усвідомлення такої ролі науки. Тому на стан науки в суспільстві все більше звертають увагу державні діячі, вона стає предметом державної політики. Та й самі науковці усвідомлюють своє значення в суспільстві, що виявилось у виникненні нових форм організації дослідницької діяльності - академії наук, різноманітні наукові співтовариства. XVII ст. було часом діяльності таких видатних учених як Г. Галілей,

І. Ньютон, Р. Бойль, Й. Кеплер, Х. Гюйгенс, а також періодом великих географічних відкриттів, політичного й економічного засвоєння нових земель.

Врешті-решт виявилось, що на відміну від середньовіччя, яке орієнтувалось на вирішення питань у їх теологічній формі, і на відміну від Відродження, яке зосереджувалось на моральному й художньо-естетичному зображенню людини, Новий час орієнтується переважно на природознавство. „Переважно” тому, що за цим стоїть загальне прагнення адекватно відтворити дійсність, бажано щоб якісно нове пізнання спиралось на розум та практичний досвід.

Орієнтація на природознавство вела до зміни співвідношення власне філософських знань і знань про природу. У часи античності і середньовіччя майже не було чітких кордонів між філософією і тими галузями наук, що вивчали окремі сторони дійсності. З переходом же до Нового часу стан справ у системі знань почав докорінно змінюватись, оскільки поряд з філософією виникають і самостійно розвиваються конкретні науки про природу й суспільство. Відокремлення від колись