Читати книгу - "Штани з Гондурасу"

Ви справжня інтернаціоналістка. І справжня науковка. Про це говорить кожне слово вашої статті «Чи треба перекладати Пушкіна?»

Бач, хохли репані. Чого захотіли. Науку на свою націоналістичну мову перекласти. Правильно кажете: «Нізащо!» Наука — категорія інтернаціональна. І має бути описана тільки російською мовою. Скрізь.

А то хочеш для своєї дисертації «позичити» щось із чужої — шукай перекладача. Він утридорога з тебе дере. І розумника з себе корчить: «Що ж ти за вчений, що своїх думок не маєш? Чужі крадеш?..» Фраєр-поліглот…

І, правду кажучи, наука по-українськи не звучить. Какось нє такось. Не хвата слів. Нема точного перекладу.

Наприклад, науковий вислів: «У тебя не варит башка». Перекладають: «У тебе в голові бракує клепки».

По-перше, втрачається експресивне слово «не варит».

По-друге, не кожен знає, що таке клепка.

А по-третє, не звучить. Так само, як не звучить українською мовою науковий вислів Козьми Пруткова: «Всякая человеческая голова подобна желудку: одна переваривает входящую в оную пищу, а другая от нее засоряется». При перекладі втрачає, говорячи вашими словами, «художню цінність».

І вообще. Треба, щоб в усьому світі була тільки російська мова. Економніше. І легше. На голову.

Вітя Царапкін каже, що нема гіршої послуги для мови російського народу, як недолугі потуги боротьби за неї національних холуїв і відщепенців інших народів. І наводить слова К. Паустовського: «По отношению каждого человека к своему языку можно совершенно точно судить не только о его культурном уровне, но и о его гражданской ценности». Але я Віті Царапкіну не дуже вірю. Бо він друг Вані Молдавана. А той з націоналістичними вибриками. За національністю українець. Прізвище має Молдаван. Дружина у нього гагаузка. А російського нічого.

Отож нам з вами, мадам, ще боротися і боротися.

На знак поваги до Жанни д’Арк орлеанці назвали її Орлеанською дівою. Ми виявляємо свою повагу до вас, ваших поглядів і присвоюємо вам почесний титул шулявсько-борщагівської солом’яної діви!

Хай буде так!

Альберт Собаченков, аспірант,

бувший хохол, а тепер русский

З думою про майбутнє…
Автобіографія Гниди Калюжного, заготовлена на прийдешнє

Я, Гнида Калюжний, за національністю інтернаціоналіст, дякуючи товаришеві Сталіну і радянській владі, народився у 1947 році, в неперспективному селі перспективного району передової області.

Предки мої нічого не мали. Нікуди не виїжджали. Ніде не сиділи. Репресовані не були. Реабілітовані — також.

Школу закінчив. Ще до першої реформи. Був головою ради загону імені Павлика Морозова. Повторити його подвиг не встиг. Тато самі померли.

Працював на відповідальній роботі. У сільраді. Відповідав на телефонні дзвінки. Одночасно займав посаду розвідника-консультанта. Розвідував по селу, хто що гонить, хто що говорить. І «консультував». Відповідні органи.

Проводив активну антирелігійну пропаганду. Спалив гніздо мракобісся — трьохпрестольну церкву Святої трійці і попову хату.

Зараз живу у столиці. Працюю за спеціальністю.

Труджуся з ентузіазмом. Во ім’я світлого завтра. Яке сьогодні затьмарене націоналістами і капіталістами.

В період тимчасової «перебудови» займав тверду позицію: «Моя хата скраю».

Альтернативних думок не висловлював. Що таке плюралізм — не знаю. Гласності не чув. Демократії не бачив. Кандидатом у депутати не висувався. Членом неформальних об’єднань не був. В мітингах та маніфестаціях участі не брав. Арендою не займався. Підряд не брав. Приватизації остерігався. Продукцію кооперативів не купував. Талонами на цукор не користувався. З письменниками знайомий не був. Твори їхні не читав. Екстремізм їхній засуджував.

І взагалі вважаю: вони винні у тому, що в нас розпався Союз нерушимий. Що в нас так довго тривають тимчасові труднощі з милом і порошком, з цукром і горілкою, ковбасою і молоком, трусами і майками, «білим міцним» і «червоним сухим». Проституція і наркоманія, корупція і мафіозі — це плід їхньої хворої фантазії. Письменники, ці екстремісти-панікери, роздули ординарну поломку на Чорнобильській атомній до всесвітньої катастрофи. Випадкове полисіння дитини у Чернівцях — до хімічної трагедії.

За весь період свого щасливого життя на нашій рідній сонячній землі, під керівництвом нашої сонячної комуністичної партії, я не замічав жодного нукліда, нітрата, фосфата та інших, вигаданих екстремістами, шкідливих елементів.

Люблю її, нашу славну землю, позаливану рукотворними морями, усипану животворною хімією, сповиту султанами заводських димів, надухмянену машинними перегарами, опромінену мирним атомом і уквітчану тільки кумачевими знаменами. І осяяну тільки невмирущим ученням невмирущого Ілліча…

І кажу всім зайдам міжнародного імперіалізму і їх наймитам: «Руки проч від наших революційних надбань!»

Дерзай, Іване!
Великому «русскоязычнику» з Малої Гарбузівки Іванові Ціпов’язу (що став Цеповязовым) на чужих і своїх землях сущому

Іване!

Коли тобі скажуть щось дуже погане, не бери до серця. Може, сьогодні чогось недотягуєш. Може, й учора недопетрував. Але в голові твоїй — великі скриті резерви. Тихі. І вони ще проб’ються крізь твердь твого могутнього лоба.

Звісно, українське «ціп» і російське «цепь» — речі різні. Ціпом молотять. «Цепью» — в’яжуть. «Цепь» із заліза. Ціп — з дуба…

Та не ти перший, не ти останній. Он сусідка моя була Козинець. Від козички тобто. А стала Казінєц. Ніби сказилася. І на кожне слово реагує як скажена. Така в неї алергія на українську мову.

І це ще нічого. Козятин знаєш? Той самий. На Вінниччині. Якийсь унтер Пришибєєв — ще царський — сказав колись «Казатін». І наші рідні пришибеєнки, вже сучасні, щоб не порушувати великодержавні традиції, в один голос: «Казатін! Казатін! Казатін!»

Різницю відчуваєш? Вже