Читати книгу - "Варвар у саду"

родиною до укріпленого містечка тамплієрів, отого славетного Tour du Temple, де перечікує принизливу облогу «наброду». Щоправда, вже через кілька днів провідники бунту висіли на брамах Парижа, проте присмак поразки залишився. Адже нічого дужче не принижує монархів, як почуття вдячності. І то щодо тих, кого невдовзі мають оголосити злочинцями. Того ж року Філіп проводить певну операцію, щось на кшталт маневрів перед процесом тамплієрів. Об’єктом її стає безборонний народ — євреї, чиє майно було конфісковане, а їх самих після жорстоких катувань приречено на вигнання.

Філіп Красивий добре розумів, що політична поліція в широко закроєних акціях повинна діяти швидко, аби гарантувати уникнення елементу опору. Блискавка мусить уразити, перш ніж жертви побачать її зблиск.

У четвер 12 жовтня 1307 року Жак де Моле крокує поруч із королем у жалобній процесії на похороні дружини Карла де Валуа. На світанку в п’ятницю 13 жовтня, тобто наступного дня, усіх тамплієрів Франції було заарештовано. Мусимо, Високий Трибунале, схилити зі смутком голови, констатуючи небувалу, як на ті часи, досконалість поліцейської махини.

Прокурор сказав, що ув’язнення тамплієрів нікого не здивувало, що закиди на їхню адресу лунали неодноразово, наче розлиті у повітрі. Він додав також, що Філіп Красивий радився з папою Климентом V у цій справі, але знову ж таки оминув контекст розмов. Адже відомо, що на переговорах ішлося про новий хрестовий похід. Папа хотів вислати на чолі походу отого небезпечного викрадача пап Ноґаре, над яким тяжіло прокляття. Це мало б, на думку папи, зламати політичну кар’єру Ноґаре і навернути його на шлях цноти. Філіпові ідея хрестового походу була цілком чужа, тому він міг вказати на труднощі, посилаючись на злочини в ордені тамплієрів, які, звісно, мали б складати кістяк війська, що вирушало на Схід. Поза увагою прокурора залишився знаменний факт: гросмейстер ордену Жак де Моле сам звернувся до папи з проханням провести слідство, щоб очиститися від поширюваних, проте чітко не окреслених звинувачень. У свою чергу, Климент V, не знаходячи вірогідних доказів провини тамплієрів, звертається у вересні 1307 року до Філіпа Красивого з вимогою надіслати йому результати розслідування. Звісно, Високий Трибунале, король не міг компрометувати себе оприлюдненням зізнань кримінальних злочинців чи відверто підкуплених, вигнаних раніше з ордену братів. Тому треба було розпеченим залізом вирвати самообмову з уст тих, хто все ще перебував у ордені.

Наказ про арешт, надісланий баронам, прелатам і представникам королівської влади у провінціях, є шедевром риторики: «Ось справа гірка, справа гідна жалю, справа дійсно жахлива; коли про неї думаємо, — страшна, коли про неї чуємо, — потворний злочин, плюгавий переступ, огидний вчинок, прикра ганьба, діяння справді нелюдські — дійшло до наших вух, приголомшивши і струснувши раптовою відразою…». Високий Трибунале, прошу полічити прикметники того першого речення. Надмір прикметників притаманний не лише поганим віршам, але завжди є істотною складовою частиною позовів, доказовий бік яких надміру плиткий. Бо й далі у цьому тексті немає нічого, крім розлюченого белькотіння.

Слідство розпочато негайно після арешту, і провадила його світська влада. Інструкція для комісарів вимагала, щоб «вивчати правду старанно, і при потребі з застосуванням тортур». Оскаржених поставили перед альтернативою: або вони визнають інкриміновані їм злочини і будуть помилувані, або загинуть на вогнищі.

Поступ цивілізації, Високий Трибунале, полягає серед іншого у тому, що на зміну простим знаряддям для проламування черепів прийшли слова-довбні, які мають ще ту перевагу, що вражають суперника психічно. Такими словами є: «розбещувач умів», «відьма», «єретик». Звісно ж, тамплієрів звинувачували в єресі, головним чином для того, щоб позбавити папу змоги втручатися на їхню користь. Зрештою, від самого початку боротьба була дуже важка. Філіп Красивий володів силою, Апостольська Столиця — лише дипломатією.

А тепер надходить найважча для оборони мить, і годі дивуватися, що прокурор зробив на цьому головний наголос. Далебі, це факт, що Жак де Моле у присутності представників Церкви, богословів і Паризького університету публічно визнав, нібито вже здавна в ордені панував звичай: під час церемонії прийому нових лицарів-ченців вони зрікалися Христа і плювали на хрест. Інший достойник ордену, Жофруа де Шарні, зробив подібне зізнання, підкреслюючи, втім, що сам він не вдавався до такого методу прийому в орден, як незгідного з принципами віри. Варто додати, що обидва зізнання пролунали всього лиш на дванадцятий день після арешту. Це наводить на думку про їх спонтанність. Пам’ятаймо, проте, Високий Трибунале, що час оскаржених міряється на слідстві годинами, а слідчий апарат працював згідно з королівською інструкцією «старанно».

Більш ніж імовірно, що гросмейстерові, який, як виявилося з усього перебігу процесу, був дуже наївним політиком, пообіцяли: публічне визнання провини збереже існування ордену загалом. Зрештою, сам лиш факт плювання на хрест не обов’язково свідчить про віровідступництво, а, можливо, (і це підтверджують висновки експертів) містить елемент ініціації, її, так би мовити, діалектичного характеру. Вистачить послатися на відомий усім ритуал посвячення у лицарі, під час якого символічний ляпас був єдиним, що лицар повинен стерпіти без віддачі. Коли ж ідеться власне про цей факт, то зізнання окремих тамплієрів навзаєм суперечливі. Одні зізнаються, що плювати треба було вбік, а не на зображення, інші категорично заперечують подібну практику. Жофре де Ґоневій пояснює, що звичай був запроваджений злим гросмейстером, котрий, потрапивши у сарацинську неволю, звільнився, зрікшись Христа. Але той самий оскаржений не може сказати, хто ж був отой злий гросмейстер. Брат Жерар де Пасажі каже: «Новачкові, який вступає в орден, показували дерев’яного хреста і питали, чи це є Бог. Запитаний відповідав, що це образ Розп’ятого. Приймаючий брат тоді казав: “Не вір цьому, то шматок дерева. Наш Господь на небесах”». Цей факт свідчить про марність звинувачень тамплієрів у ідолопоклонстві і доводить високу міру спіритуалізму їхньої віри. Коротко кажучи, Високий Трибунале, зізнання суперечливі і щодо способу, і щодо походження звичаю. А щонайважливіше, жодні писані джерела, насамперед збережений статут, не містять такого припису.

Подібно виглядає і справа з отим божком, якого нібито вшановували тамплієри, і на тему якого списано стільки чорнила, що навіть коли б він був ангелом, то став би дідьком. Інквізитор Ґійом Паризький у своїй інструкції для слідчих органів наказує допитувати оскаржених про статую, яка має людську голову і довгу бороду. Втім, і щодо цього відповіді оскаржених суперечливі та незрозумілі. Одні називають фігуру дерев’яною, інші кажуть, що