Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

- Нащо?

- А тут же написано, що в тій Жовтій ріці працює два мільйони саламандр.

- Чималенько, правда?

- Ще б пак! Гроші, звісно, дає Америка. Отож мікадо хоче туди своїх саламандр послати… О, ти ба!

- Що таке?

- Та ось «Пті парізьєн» пише, що Франція цього не стерпить. Воно й правда. І я б не стерпів.

- Чого б ти не стерпів?

- Щоб Італія розширювала острів Лампедузу, Адже це страшенно важливий стратегічний пункт, розумієш? Бо італійці можуть із тієї Лампедузи загрожувати Тунісу. Ось «Пті парізьєн» і пише, що Італія нібито хоче на тій Лампедузі збудувати першорядну морську фортецю. Буцімто в них там шістдесят тисяч озброєних саламандр… Це тобі не жарти. Шістдесят тисяч - це три дивізії, матінко. Я тобі кажу, що там, на Середземному морі, ще завариться колись каша. Дай-но виріжу й це.

Тим часом Цейлон зникав під невтомною рукою пані Повондрової і вже зменшився десь так до розмірів острова Родосу.

- Та й у Англії клопоту буде,- міркував пан Повондра.- В палаті громад говорили, що Великобританія відстає від інших держав у підводному будівництві. Що інші колоніальні держави, мовляв, наввипередки споруджують нові береги та суходоли, а британський уряд зі своєю консервативною недовірою до саламандр… Це таки правда, матінко. Англійці страшенно консервативні. Я знав одного лакея з британського посольства, то він нізащо в світі не хотів узяти в рот чеської тлаченки. 149 Каже - у них такого не їдять, то й він не їстиме. Чого ж тут дивуватися, що інші держави їх випереджають,- пан Повондра поважно закивав головою.- А Франція розширює своє узбережжя біля Кале. Отож у Англії газети гвалт підняли, що Франція на них стрілятиме через Ла-Манш, коли він повужчає. Ось і мають. Хіба вони не могли самі розширити свої береги коло Дувра та й обстрілювати Францію?

- А навіщо? - спитала пані Повондрова.

- Ти цього не тямиш. З військових міркувань. Я б не здивувався, якби там щось колись заварилося. Чи там, чи деінде. Адже ж ясна річ, що тепер через тих саламандр міжнародне становище зовсім інакше, матінко. Зовсім інакше.

- То ти гадаєш, що може бути війна? - стурбувалася пані Повондрова.- Невже й нашого Франтіка заберуть?

- Війна? - перепитав Повондра-батько.- Авжеж, неодмінно буде світова війна, щоб держави могли поділити море. Але ми залишимось нейтральними. Хтось же мусить зостатись нейтральним, щоб продавати зброю та все таке тим іншим. Ось воно як,- закінчив пан Повондра.- Але де вам, жінкам, це втямити.

Пані Повондрова стиснула губи й швидкими стібками докінчила усунення острова Цейлону зі шкарпетки молодого пана Франтіка.

- І подумати лишень,- заговорив пан Повондра, насилу приховуючи гордість,- що якби не я, то не було б оцієї загрозливої ситуації! Якби я тоді не завів того капітана до пана Бонді, то вся історія склалась би інакше. Інший швейцар його б і на поріг не пустив, а я сказав собі: візьму це діло на себе, А тепер - бач який клопіт мають отакі держави - Англія чи там Франція! Та ще й хто зна, що з цього колись може вийти… - пан Повондра схвильовано запахкав люлькою.- Ось воно як, дорогесенька моя. Всі газети повні цих саламандр. Осьде знову… - Повондра-батько поклав люльку.- Осьде пишуть, що біля міста Канкесантурай на Цейлоні саламандри напали на якесь село, бо тубільці нібито вбили там кількох саламандр. Зикликано поліцію й загін солдатів-тубільців,- уголос прочитав пан Повондра,- і почалася справжня перестрілка між саламандрами й людьми. Кількох солдатів поранено… - Повондра-батько поклав газету.- Це вже мені не подобається, матінко.

- Чому? - здивувалась пані Повондрова, що старанно й задоволено приплескувала кільцями ножиць місце, де раніш був острів Цейлон.- Що ж тут такого?

- Не знаю,- промовив Повондра-батько й почав схвильовано ходити по кімнаті.- Але це мені чогось не подобається. Ні, ні, це мені не до смаку. Перестрілка між людьми й саламандрами - це нікуди не годиться.

- А може, ті саламандри тільки оборонялися,- заспокійливо сказала пані Повондрова й поклала шкарпетки.

- Отож-бо,- занепокоєно буркнув пан Повондра.- Коли вже ті потвори почнуть оборонятися, біда буде! Це вони вперше таке зробили… Сто чортів, це мені не до вподоби! - Пан Повондра нерішуче зупинився.- Хтозна… але, може, й не слід мені було тоді пускати того капітана до пана Бонді!

Щодо одного пан Повондра помилявся: перестрілка поблизу міста Канкесантурай була не першою сутичкою між людьми й саламандрами. Перший відомий в історії конфлікт стався на Кокосових островах за кілька років до того, ще в золоті часи піратського полювання на саламандр; але й то не був найдавніший інцидент такого типу, і в тихоокеанських портах можна було почути чимало оповідок про деякі прикрі випадки, коли саламандри чинили активний опір навіть нормальній S-Trade. А втім, про такі дрібниці історія не згадує.

На тих Кокосових островах, або ж островах Кілінга, сталося таке: туди прибуло для звичайного вилову диких саламандр, так званих «макаронів», піратське судно, що належало Тихоокеанській торговельній компанії Гаррімана. Командував ним капітан Джеймс Ліндлі. На Кокосових островах була відома саламандрова лагуна, заселена ще капітаном ван Тохом, але згодом через віддаленість покинута напризволяще. Капітана Ліндлі не можна звинуватити в необережності - навіть за те, що команда зійшла на берег неозброєна. (В ті часи піратська торгівля саламандрами вже набула певних усталених форм. Правда, раніше корсарські судна й екіпажі бували озброєні кулеметами й навіть легкими гарматами, хоча й не проти саламандр, а проти нечесних конкурентів - інших піратів. Якось на острові Каракелонгу команда одного гарріманівського пароплава зітнулася з екіпажем датського судна, капітан якого вважав Каракелонг своїм мисливським угіддям, і обидві команди почали зводити давні рахунки, породжені комерційними незгодами й сварками за престиж, покинувши ловити саламандр і заходившись обстрілювати одні одних