Читати книгу - "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"

— Я думаю цей сон таки пов’язаний з Назаром.

— Ох. — В’ячеслав закотив очі важко видихаючи. — Я не знаю що тобі сказати, сходи до психолога, розкажи йому все ще раз.

— Так і зроблю.

Обох їх дратувала дана ситуація, Вероніка хотіла припинити ці сни, хотіла щоб все було як раніше, хотіла забути про Назара і жити спокійним життям. В’ячеслав відчував певну ревність до Назара, він розумів що це по дурному, адже він в комі, але він нічого не міг із собою зробити.

Сніданок минав трохи напружено, не те щоб вони посварились, ні, вони просто розмовляли між собою трохи холодно, без любощів, як це буває зазвичай. Поснідавши, В’ячеслав поцілував доньку та дружину і поїхав на роботу, пізніше і Вероніка з дочкою виїхали. Попрощавшись з Маргаритою в школі Вероніка згадала про поради психолога щодо роботи і вирішила туди не їхати, вона написала повідомлення Ользі з попередженням що її сьогодні не буде, та відповіла знаком плюс.

Їхати до дому вона не хотіла, їй не давав спокою її сон, тож вона вирішила поїхати до Марії з Тимофієм, вона хотіла поговорити з ним, розповісти йому про сон, але не знала з чого почати, як можна узагалі пояснити людині той факт, що вона зґвалтувала вас у вашому сні, та все ж Тимофій помітив що Вероніку щось турбує.

— В тебе все гаразд? — запитав він.

— Не зовсім. — відповіла Вероніка, вона знала що ця розмова рано чи пізно приведе до розповіді її сну, але той факт що Марії не було вдома трохи лякав її, але з іншого боку, якби вона була тут, то було б надто незручно про таке розповідати.

— Не соромся, розповідай.

— Останнім часом мені сняться дуже дивні сни.

— Всім інколи сняться дуже дивні сни.

— Ну, може і так, але тут справді щось дивне.

— Наприклад.

— Мені часто сниться що я помираю, що хтось врізався в мою машину, що я помираю під час пологів, таке всяке дивне.

— Я думаю, що не варто через таке перейматися.

— Я й не переймаюсь, просто сьогодні мені наснився дуже дивний сон.

— Дивніший аніж попередні.

— Так.

– І що ж тобі наснилося.

Вероніка на мить зупинилась, їм потрібно було зібратись з духом аби все викласти, вона спробувала поставити себе на місце Тимофія, уявити собі що хтось приходить до неї і розповідає як йому приснилося що вона його зґвалтувала. В принципі, це всього лише сон, тож вона, заходячи дуже здалеку, мало помалу підійшла до тої доленосної миті в її сні і розповіла все Тимофію, він встав в дивану і почав ходити по кімнаті туди-сюди, на його обличчі брови насупились, було видно що він хоче щось сказати але не може підібрати слів.

— Це ж лише сон, тут нічого такого немає. — почала Вероніка намагаючись порушити мертву тишу.

— Так, гм, звісно. — почав Тимофій. — Я просто не розумію, чому тобі таке сниться? Ну сни, це якесь певне відображення наших думок.

— Що ти маєш на увазі. — запитала вона.

— Ну, я не знаю, може я якось тебе образив, чи може зробив щось таке що ти б могла оцінити як приставання, я не знаю, якщо я і зробив щось таке, то будь певна, мені шкода.

— Ні, ні, Тимофій, ти дуже хороша людина, я тебе люблю, і тебе і Марію, ви завжди мене підтримуєте, і я сама не знаю чому мені таке сниться.

У вітальні знову напала тиша, вони обоє не знали що сказати, Вероніка вже почала жалкувати про те що розповіла свій сон, адже тепер їм обом дуже незручне, і їм буде незручно ще деякий час.

— Я мабуть піду. — сказала Вероніка, вона встала з дивану та пішла до виходу, Тимофій проводжав її поглядом.

— Може тобі варто поговорити з психологом, адже не може тобі таке снитися просто так, ти ж розумієш, я кохаю Марію, а ти, ти мені як донька.

— Так звісно.

— Вероніко. — почав Тимофій коли вона вже була за порогом будинку. — ти б не могла не розповідати це Марії, ти ж розумієш, вона не зрозуміє.

— Так, я розумію, не переживай.

– І вибач мене якщо я тебе чимсь образив. — сказав він навздогін.

— Тобі немає за що вибачатись, все добре.

«Господи, навіщо я йому це розповіла», думала Вероніка, вона картала себе за цей вчинок, зранку вона не могла собі місця знайти через це сон, а зараз стало ще гірше. Вона взяла телефон та набрала номер з візитки.

— Олексій Васильович, доброго дня, це Вероніка. Усе добре, дякую. Так, так. Гм, я б хотіла до вас сьогодні приїхати, є у вас час? Ага. Ні, на вечір я не можу, мені не буде на кого залишити доньку. Ага, так звісно, я можу приїхати через годину. Дякую. Бувайте.

Приїхавши до лікаря, Вероніка вагалася чи варто їй сюди йти, адже це вже трохи нагадує божевілля. Вона ні з того ні з сього кинулась до мозгоправа аби він їй допоміг, та все ж таки, вона переконала себе в тому, що чим швидше вона з цим покінчить, тим швидше вона це все забуде, тож вона увійшла в кабінет.

— Доброго дня Вероніко, добре вигадаєте.

— Доброго дня, Олексій Васильович. — вона зупинилась, адже не знала з чого почати.

— Сідайте, будь ласка, вам знову наснилося жахіття?

— Так, але цього разу інше.

— Не соромтесь, розповідайте.

Вероніка переказала свій сон і події після нього, про те як їздила до Тимофія, про свої переживання і таке інше. На цей раз вона знову очікувала що лікар скаже їй, що вона божевільна, але її очікування вкотре не справдились.

— Вам потрібна відпустка. — сказав він.

— Думаєте?

— Я вважаю, що вам потрібно відволіктись від буденних подій, візьміть чоловіка і доньку та поїдьте десь на відпочинок.

— Ну, не все так просто лікарю, у мене робота, у В’ячеслава робота, у Маргарити навчання.

— Я це розумію, ви могли б злітати кудись на вихідні, з п’ятниці на неділю, не просто поїхати кудись полежати на пляжі. Оберіть щось насичене, дводенний тур з екскурсіями, щоб у вас не було часу на погані думки.

— Я поговорю з чоловіком, може він і погодиться.

— Ви можете поїхати сама, це буде навіть краще.

— Я не можу поїхати сама. Як це так? Я ж не залишу тут доньку наодинці.

— Подумайте над цим, це ж не задля розваг, це вам потрібно для відновлення своїх фізичних і розумових сил.

— Гаразд, лікарю. Тим не менш, менті потрібно