Читати книгу - "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"

діалоги, продумувала з чого їй почати, намагалась передбачити що лікар відповість їй, В’ячеслав тим часом не турбував її, він розумів що її дружинні знадобилося неабияка сила волі аби погодитись на візит до психолога, то ж він не хотів якоюсь необережної фразою все зруйнувати, адже його дружина могла передумати в будь-який момент через найменшу дрібницю.

Психолог приймав в приватній лікарні що була за десять хвилин їзди від їхньої квартири, В’ячеслав почитав відгуки, вони були досить схвальні, тож він погодився, перед входом в кабінет психолога він поцілував Вероніку та побажав їй удачі, а сам вмостився в холі на диванчику.

— Доброго дня, ви мабуть Вероніка? — запитав чоловік років п’ятдесяти, він одразу сподобався Вероніці, він посміхався їй і здавався дуже приязним. — мене звуть Олексій Васильович.

— Приємно познайомитись, Олексій Васильович. — з посмішкою відповідала Вероніка.

— Прошу, сідайте де вам завгодно. — він жестом показав на крісло за столом перед ним і на диван під стіною, Вероніка вирішила що краще сісти перед ним, адже якби вона лежала на цьому диванчику, як це показують в фільмах, вона б точно переконала себе в тому що божевільна.

— Що вас до мене привело? — запитав лікар.

— Олексію Васильовичу, справа в тому, що останнім часом мені сняться жахливі сни. — не розуміючи чому, але Вероніка не відчувала дискомфорту, навпаки, цей чоловік, якимсь чином, викликав довіру до себе.

— Розкажіть детальніше.

Вероніка, не замислюючись, почала переповідати лікарю свої сни, починаючи з першого разу і закінчуючи сьогоднішнім сном, вона розповіла як навідувалась до Назара, навіть розповіла про те що бачить зв’язок між Назаром і своїми снами, вона очікувала що лікар розсміється їй в обличчя, але він навіть не зупинив її і попросив розповідати далі час від часу запитуючи щось пов’язане, вона розповіла про свої стосунки з Назаром, як він потрапив в автокатастрофу коли їхав у пологовий будинок, коли вона народжувала Маргариту, розповіла як їй було важко одній з дитино і з чоловіком що в комі, як вона познайомилась з В’ячеславом, як заново навилась кохати і вірити людям. Закінчивши свою розповідь, Вероніка помітила наскільки їй стало краще, вона вже була впевнена що виздоровіла.

— Лікарю, зі мною все гаразд?

— Так, не переймайтеся, швидше за все це наслідки ваших стресів на роботі.

– І що мені робити?

— Вам потрібно усунути ці стреси, що саме робити, це вже вирішувати вам.

— Тобто піти з роботи?

— Ну, це один з варіантів.

— Гаразд, дякую.

Вона попрощалась з лікарем та вийшла з його кабінет, Вероніка ще прийде сюди завтра і можливо ходитиме ще деякий час, аж поки її жахіття не припиняться.

— Ти як? — запитав В’ячеслав дружину.

— Усе нормально, пішли. — вона не хотіла розповідати про прийом тут, у холі лікарні, вона боялася що сторонні люди підслухають їх розмову, тож вони пішли в низ, сіли в машину та поїхали до Марії по Маргариту.

— То що тобі лікар сказав?

— Сказав що зі мною все добре, що це все через стреси на роботі.

— Бачиш, я ж казав тобі, що нічого страшного тут немає.

— Можливо ти і правий.

— Ти ще будеш до нього ходити?

— Так, він сказав що треба розібратись у всьому, як мінімум поки не припиняться ці жахіття.

Під’їжджаючи до будинку батьків Назара, Вероніка раптом впала в ступор, адже вони зараз запитають де вони були і що робили, вона ж не може сказати їм що ходила до психолога.

— А що ти сказав Марії, ну коли попросив її забрати Маргариту зі школи? Вона не запитувала чого я її не заберу або ти?

— Запитувала.

– І що ти відповів?

— Сказав що ти не можеш її забрати бо в тебе на роботі якесь супер важливе замовлення, щось таке.

— Ах. Дякую любий. — вона зітхнула з полегшенням, її чоловік передбачив все чого їй варто було боятися.

* * *

Вероніка в якомусь приміщені, в якійсь кімнаті, вона схожа на кабінет, але вона не розуміє що вона тут робить і чий це кабінет. Вона ходить по кімнаті туди-сюди в намаганнях знайти якусь схованку, адже зараз сюди хтось прийде і станеться щось погане, хтось викриє тут. Вероніка заглядає в шафу, під стіл, за штори, але ніде немає місця аби сховатись, раптом двері відчиняються і заходить Тимофій.

— Слава Богу це ти. — сказала вона Тимофію.

— Що ти тут робиш? — запитав він.

Вона розгубилася, вона не знає що відповісти, як пояснити йому що вона ховається від невідомо кого.

— Я тут декого чекаю.

— А кого саме?

— Ну, свою подругу. — почала брехати вона, помалу пересуваючись до виходу, їй хочеться негайно втекти звідси.

— Куди ти зібралась? — різко запитав Тимофій, їй стало страшно, вона раптом зрозуміла що це від нього вона ховалась.

— Мені негайно треба йти, я запізнююсь.

Тимофій скочив до дверей та закрив їх на ключ, його обличчя набуло тих рис, які ніколи раніше не бачила Вероніка.

— Ти нікуди не підеш.

— Що тобі від мене треба? — зі страхом в очах запитувала Вероніка, вона відчувала що зараз трапиться щось погане, але не розуміла чому, адже Тимофій хороша людина, він дуже любить Маргариту і до неї завжди добре відносився.

— Вероніко, ми з тобою давно знайомі, так?

— Так, і що? — вона поглянула ще раз на Тимофія, і помітила що він молодший на років десять, вона поглянула на себе і побачила що виглядає так наче і вона молодша на десять років.

Тимофій підійшов до неї, схопив її за плече та кинув на ліжко.

— Ти потрібна мені. — сказав він та почав роздягатись, Вероніка була в паніці, але нічого не могла зробити, вона просто дивилась як він роздягається а потім роздягає її, вона відчуває як він входить в неї, як він робить це, вона відчуває задоволення, їй приємно але вона не хоче цього відчувати, вона починає плакати і кричати.

— Зупинись! Ні! Це неправильно!

— Вероніко! Сонечко. — вона відкрила очі і побачила В’ячеслава. — Тобі знову наснився кошмар?

— Так, але це був не зовсім кошмар, ну це був дуже поганий і неприємний сон, і дуже дивний. — вона ще досі відчувала збудження від подій що їй наснились.

— Що цього разу тобі снилося?

— Я не можу тобі розказати.

— Тобі снився Назар? — ображено-підозрілим тоном запитував В’ячеслав.

— Ні, Назара там не було. До чого тут він? — роздратовано відповідала вона.

— Ну а звідки я знаю що тобі сниться? — тепер і він був роздратований.

— Мені снився Тимофій.

— Ну, звичайний собі сон, тобі вже не сняться жахіття пов’язані з Назаром,