Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Вливати всередину чи достатньо в пику кинути? — спитала Варта з готовністю заштовхати крихітну баночку просто в горло світляному голові, який ледь не вгробив її та Дикорослу.

— Як вийде. Зона дії в нього широка, — осміхнулась Ружа. — Спочатку я хотіла просто йому очі вибрати, але буде проблематично закапувати мою улюблену бовтанку так, аби світляк не рипався.

***

— Скажи мені, що воно того варте, — шепнула дівчина, сторожко визираючи з кущів на старовинний дім із розбитими шибками. Там маячила точка. І там же зібралося до біса багато світляків.

— Давай краще скажу, що ти круто виглядаєш. Навіть у рукавицях улітку! — відказав Златан.

Варта хмикнула. Довгі рукавиці без пальців закривали порізи на її руках. Вона натягнула їх ще вдома, щоби не турбувати батьків рівчаками ран.

— Здається, ти теж схожі одягаєш, коли хочеш начаклувати щось особливо круте, — пригадала дівчина.

— Так. Ті рукавиці мають усі причетні до правління в Конгломераті. Статусна штукенція і не тільки. На повноліття подарували, — набундючився чех.

— Тсс... — Варта цитьнула й прислухалась, бо їй вчувся рух.

Аури світлих горіли в домі, проте надвір ніхто не виходив.

Максиміліан нещодавно повідомив, що вони знайшли потенційну жертву суперників і споїли її відьомським зіллям, проте мітка не проявилась. Мельхіорові справді збрехали і заманили алхіміків у засаду. Єдине хороше в цьому було те, що тепер Аллі остаточно вгамувала свою образу, точніше змістила її на світляків і об’єднала сили для пошуків з магами і відьмами.

— Їх там надто багато, — прошепотів Златан. — Треба чекати на підтримку.

— Сам хотів іти вдвох. Поки ми чекатимемо, вони позначать точку, — видихнула Варта. — А ти не можеш застосувати проти них якусь свою супермагію?

— Ні, — відрізав чех. — Як тільки я торкнуся до суддівських сил, то хтось із суддів чи сам дід зможе засікти мене і влаштує триндець. Як тоді після Морта і Люсент. Слава духам, що ти втекла...

— Ти ж казав, що твій старий головою зайнятий.

— Так, але я б волів настільки не ризикувати.

— А хто із суддів сьогодні на мітці?

— Фелікс. Австріяк. Але його ще нема тут. І не буде до півночі, поки судді тусуються на прийомі з головою. А до того часу ми впораємось.

— Оце таке в суду відповідальне ставлення до Гри?

— Ні, це відповідальне ставлення чудового мене до своїх обов’язків спостерігача. Я домовився, що підміню Фелікса.

— Я щось не бачила ще жодного спостерігача з такими повноваженнями, — засумнівалась дівчина.

— По-перше, ти й так жодного не бачила. А по-друге, серед них лише один онук судді.

— Тоді це зловживання посадовими можливостями і сімейними зв’язками... Що ж, у будь-якому разі годинник цокає. Тому пропоную просто завалитись до світляків і потягнути час, — запропонувала чаклунка. — Максові й Таєві я написала, аби вони дули сюди. Якщо всередині і точка, і темна жертва, то ми програли, але ризикнути варто.

— Гаразд, — кивнув Златан. — Аури наші приховані гарно, отож сюрприз вдасться...

Варта хижо всміхнулась і прослизнула до бокового входу. Важкі двері відчинилися зі скрипом, пропускаючи їх у темний вузький коридор. Затхле повітря, суцільна захаращеність і запилюжені стіни.

— Хоч жахастик знімай, — шепнув хлопець.

— Ми — в головних ролях? — Варта дозволила павутині вільно стікати з її пальців униз, щоб кожної миті бути готового до атаки.

— З боку людей чи потойбічних монстрів? — поцікавився Златан, і паркет під його черевиком прогнувся з голосним хрипом.

— Дай подумати... Люди вжахастиках зазвичай вмирають. Але й монстри теж — наприкінці.

— Усі вмирають наприкінці. Найбільше, що в нас є, — вибір, як це станеться. І то не завжди, — маг різко зупинився й нечутно підняв руку.

Варта завмерла поруч із ним.

Тепер хтось справді рухався поруч швидко й шумно — явно не очікує нападу. Чаклунка обмінялася поглядами зі Златаном і вийшла вперед.

— Вітаємо в жахастику, — шепнула вона до Арі, який наткнувся на неї, щойно вилетів із-за повороту.

Світляк зі здивування не встиг навіть торкнутися до павутини, перш ніж Варта оглушила його.

***

— Ну, вітаю, пітьмава.

— Навзаєм, — Варта подивилась на Люсент зверху вниз.

— І ти тут, зраднику, — світлячка вже повернулась до Златана. Від колишнього інтересу до чеха не залишилося й сліду — принаймні, на обличчі чародійки.

— Я вам кілька днів тому очко здобув, — відповів він із усмішкою та зиркнув на Морта. — І тобі привіт. Щось ти зовсім відбився від своїх.

— Не чіпайте мене, — заявив той здавлено. — Я нікуди не піду звідси.

Він сидів у старому кріслі, вчепившись у бильця — так, ніби руки звело судомою.

— Та хто тебе чіпає, — здивувалась Варта.

— Темні мене вб’ють, — видихнув Морт твердо.

— Тлумку, заткнися, — Златан реготнув. — Ми тут лише, щоби прослідкувати, аби тебе не вбили світлі... випадково. У них це надто часто трапляється.

— Краще й не скажеш, — Варта крадькома озирнулась. На підвіконні сиділи близнюки Арі й Арі — другий із синцем після падіння. За спиною Альтер відрізав шлях до відступу. Люсент звивалась поруч. З кутка кімнати, примруживши світлі очі, їх розглядав його бісова величність Люцем. За дверима ще кілька. Оце втрапили так втрапили.

— Вас ніхто не кликав, — процідив Морт. — Не втручайтесь.

— Він сам вам здався? — спитала Варта в Люцема.

— Так, шановна пітьмава, — відповів голова світляків. — Він знає, як обирати союзників. І смію нагадати, що при спробі зашкодити жертві, очко отримаємо ми.

— Ну, я — світлий, — помахав рукою Златан. — Технічно якщо я зашкоджу жертві, то очко отримають темні.

— Мені відомо, хто ти, шановний Богуміне, — відповів Люцем. — І дідька лисого ти вийдеш звідси, якщо вже прийшов.

— Якщо оцей навчився вимовляти «дідька лисого» і не червоніти, нам справді капець, — відказала Варта, швидко думаючи над тим, звідки Люцемові відомо щось про Златана.

Чех підбадьорливо всміхнувся.

— Постійно забуваю, як оцей зветься, — кивнув він у бік світляцького голови і