BooksUkraine.com » Детективи » Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін 📚 - Українською

Читати книгу - "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"

262
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дізнавач" автора Маргарита Михайлівна Хемлін. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 87
Перейти на сторінку:

— Остаточно?

— Остаточно.

Довид без переходу сказав далі:

— Тебе Малка за копійки мордувала. Зусель сказав, де гроші закопав. Треба піти — відкопати. Тобі віддам. Ти державна особа, використаєш за законом.

— Що за копійки? Звідки у Зуселя?

Довид відмахнувся.

На цвинтарі біля могили Малки стояв Зусель. У червоному залізничному кашкеті, щоправда, з виколупаною кокардою, але загалом непоношеному. Займався своєю звичною справою — молився. З-під кашкета набакир чорніла ярмулка.

Я штовхнув у бік Довида:

— Ну, Зусель фраєр! А я думав, старий картуз тільки з головою у нього зніметься!

Довид показав на Малчине постійне місце спочинку:

— Вона купила. У неї кофта залишалася, ще до війни, поміняла. Зусель, як його Євка з Чернігова притягла, хапався за порожню голову і дуже кричав, щоб закрили. Тож Малка й принесла йому. Дуже він полюбив. Перші слова його, коли знову заговорив: «Мене Малка закрила».

Довид присів на лавочку. Захитався, як Зусель, повторював за ним слова.

Ну що. Зусель на мене нуль уваги. Глипнув немов на незнайомого. Навіть слова не перервав.

Я запитав Довида:

— Лавку хто робив?

Довид відповів без затримки:

— Сунька. — По-хазяйськи погладив сидіння. — Гладка, як коліно. На совість зробив. — І язиком цокнув від задоволення.

Старі молилися довго, під кінець Довид став поруч із Зуселем.

Я приліг на траву неподалік між могилами. Чекав, поки закінчать голосити і так далі.

Довид роздивився мене в траві не відразу.

Покликав:

— Михайле! Де ти?

Я відгукнувся.

Старі люди пішли на голос.

Я кажу:

— Лягайте. Травичка м’яка, де ще полежимо спокійно, як не тут? Затінок, пташки співають. Чистий рай.

Довид присів на траву перший. За ним і Зусель — приліг.

Я розпочав:

— Ну, товариші, давайте тепер спочатку. Розповідайте, хто може. Перше слово тобі, Довиде Срулевичу. А там подивимося-послухаємо, раптом і громадянин Табачник підтягнеться своїм язиком. Добре, що при Малці вийде розмова. Вона й у труну пішла з думкою про мене, що я гроші вкрав чи як.

Довид подивився в бік Зуселя. Той лежав на спині. Дрімав. Козирок стирчав угору. Кашкет навіть не зсунувся — дуже врізався в голову. Замалий. Ніби вріс.

Я показав пальцем на голову Зуселя.

— Не боляче йому? Тисне.

Довид упевнено відповів:

— Не заважає.— Помовчав, озирнувся на всі боки, глипнув на небо, потім на землю під собою.

Я запитав:

— Що ти довкола дивишся? Хто налякав?

Довид усміхнувся. І я подумав, що він прокинувся лише тепер, у дану хвилину. Після Євсея, після Белки, після всього. Обличчя в нього розгладилося. Навіть помолодшало. Наскільки можна. Ясно ж, оманлива видимість, але я зрадів. Йому ще Вовку з Гришком тягти й тягти.

Я підбадьорив:

— Не журись, Довиде Срулевичу. Держава не залишить. Добрі люди допоможуть. Ось Сіма із Сунькою, і сам Файда до тебе з турботою. І Зусель видужує. На світлий шлях виходьте. З утратами, звичайно. Але виходьте. І я під боком. І Любочка. Згоден?

Довид погодився.

Але насилу вимовив:

— Я за Йоською не сумую. Плачу гіркими сльозами, аж задихаюсь. А не сумую. Я після цього хто? Скажи, Мишо.

— Я тобі скажу чесно. Не сумуєш, тому що розсудив і прийшов до правильного висновку. Йосьці у нас з Любочкою краще. За віком він батьків уже забув. Принаймні вони відійшли на друге місце. Ми йому — тепер найрідніші та найближчі. І ти, як грамотна людина, це відзначаєш у своїх думках. А старшенькі — їм забувати важче. Їм — з тобою краще. І ти після цього — людина зі здоровим глуздом. Отже, з тебе надалі буде користь.

— Може… Ти справді так уважаєш? Є можливість жити?

— Є. Точно є.

— Я відразу після Євсея і Белки сумнівався. А тепер ніби й не сумніваюся. Я поганого тобі хотів. Дуже поганого. У голові в мене засіло, що ти винуватий. А ти ж не винуватий?

— У чому? — Я відчував, що зараз піде потрібна мені ниточка. Треба її потягнути. Самостійно Довид не впорається. Тонка робота. — Тебе дурманом обкурили. З одного боку Зусель, з іншого — Лаєвська. До Зуселя питань нема. Релігійний пережиток. А Лаєвська свою користь має. Правильно? Я все знаю, ти мені тільки підтвердь. Ми розберемо по кісточках. Як рибу розберемо. Чистий фарш буде. Прожуємо і не вдавимося. Не вдавимося, Довиде! Тобі хлопців підіймати, подумай!

Довид дивився на мої ноги. Сандалі на мені запорошилися, в дірочки набилася земля. Широкі цивільні штани задерлися високо, і моя біла волохата нога вигляд мала непривабливий.

Я поправив штанину. Обтрусив.

Трохи змінив тему:

— Я, Довиде, без форми. Спека. І вільніше. Люди не чекають, що я їх до чого-небудь притягну. Хоч, якщо совість чиста, то міліціонеру тільки радіють. Уселяє спокій. Тобі як, у формі я більше подобаюся?

Довид зауважив байдуже:

— А я дивлюся, ти без чобіт. Улітку без чобіт прохолодніше. І в хаті не грюкають. Євсей любив грюкати. Діти просили — він і грюкав. Чечітку бив.

Зусель заворушився. Я повернувся в його бік.

Він розплющив очі, щось сказав по-єврейськи одним словом, з питанням.

Довид погладив його по кашкеті:

— Спи, Зуселю, спи. Шлофн.

Я підступився до Довида впритул:

— Давай далі. Не збивайся з курсу. Курс твій правильний. На викорінення допущених помилок. Тим більш я тепер не при виконанні. Ну. — Я для близькості міцно торкнув його за плече.

Свідчення він дав такі.

Після війни в Чернігові оселилася Лаєвська. Басін її знав наочно як привабливу жінку.

Одного разу він побачив Євсея, який прогулювався із цією дамочкою в недозволеному місці — біля Єловщини, де починається ліс. Причому вони гуляли близько під ручку, фактично впритул. А Басін у лісі перебував у справі — з якимсь товаришем крали деревину на дрова за домовленістю

1 ... 50 51 52 ... 87
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"