Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Він наступає на мене,а я сильніше вжимаюся в ліжко,наче заворожена спостерігаю за його діями. Знаєте,в мене такі двоякі відчуття. З одного боку цікаво, що він збирається робити,а з другого - я розумію, що це правильно. Хоча чому?

Можливо тому, що я найнята ним для того, щоб виховувати маленьку. Тому, якщо між нами зав'яжуться якісь стосунки,то це буде виглядати,наче я безсовісно його спокусила. Проте,яка кому різниця, що між нами було,є чи може бути.

Бути... Нічому не бути. Тому, що Сергій просто накриває мене іншим кінцем ковдри.

-Доброї ночі,- далі показує свою усмішку і поспішно іде. Да він бляха знущається з мене. Що в біса робиться в його голові? Я ж не з заліза і не зійшла з глузду. Мені не може постійно здаватися, що він намагається мене якось спокусити. При цьому, чомусь в останній момент передумує, залишаючи мене з головою в різних запитаннях. Я ж потім цілий день маю про що думати. Господи... Ну, що за чоловік мені попався, невже я не заслуговую на щастя. Чому спочатку таку головоломку потрібно вирішити....

Але,як ви напевно здогадалися, відповідді мені ніхто не дав. Тому, переодягнувшись я лягла спати. Більше я не хотіла сьогодні бачити цього чоловіка. Та ще й попереду важкий і насичений тиждень і, щоб його пережити, варто добряче виспатися.

А сили мені дійсно були потрібні. Тому що,з понеділка знову розпочалося пекло. Ми з Софією літали,як срані віники, щоб не пропустити жодне з її занять. При цьому,вже було майже літо і в дитини взагалі-то випускний у дитячому садку. Я б навіть сказала,у елітному дитячому садку. І поясніть мені будь ласка,як з такою освітою,яку дають в тому дошкільному навчальному закладі, можна ще дитині скільки всього нав'язувати. Їй всього п'ять років. Хоча, тепер мені зрозуміло,чого вона іноді веде себе,як доросла і зовсім не по роках. Але хіба ж це нормально?

В дитини повинне бути нормальне дитинство. Пам'ятаю, що я йшла в перший клас і не вміла ні писати,ні читати. Ні ні,не подумайте, що мама е намагалася мене навчити,але після декількох спроб вона здалася. І нічого. Я пішла в школу і була однією з найкращих,бо вже прийшов до мене час. Я мала добрих шість років і вже якесь усвідомлення важливості навчального процесу. Але перед тим,у мене було фактично цілих шість років відпочинку. Я робила все, що хотіла,в межах розумного звісно. 

А потім мені ніщо не завадило стати лікарем,при чому, ніхто на мене не жалівся і нормальним членом суспільства. А що ж буде у Софії? Постійне навчання,аж до завершення інституту. Чи може її ще в аспірантуру пошлють,а потім ще за кордон. Щоб вона тільки вчилася до тридцяти років і померла старою дівою або закінчила в психлікарні?

Але тут вже я перегнула. Сама ж вже маю тридцятку на ночі,а не одружена. Проте, мені ніхто не заважав це зробити. Просто,я ще не знайшла своєї долі. Це складно,при тому, що не має ніяких перешкод. А в Софії,що буде.

Одним словом, сьогодні я вирішила серйозно поговорити з Сергієм. Думаю, що ми вже достатньо один з одним зблизилися і він повинен до мене прислухатися. 

Я вірила, що роблю правильно. Доля вела мене саме в цьому напрямку. А підтвердженням того ще слугувало те, що в п'ятницю дитина після вечері відмовилася навіть мультики дивитися,а пішла одразу спати. Замучена за цілий тиждень вона просто відключилася. Маргарита Семенівна сумно покривала головою,бо бачить кожен день цю похмуру картину. Вона, також,відправилася спати, але я трималася. При тому, що тоже страшенно була втомлена. Але не могла і далі залишити дитину в такому стані. Сергій сьогодні затримувався і я вирішила його почекати.

Проте, краще б я пішла спати і нашої розмови краще б не було. Принаймні, цього вечора. Тому, що вона стала каталізатором ланцюжка подій,які були не зовсім позитивними, але тільки для мене....

Сергія я залишилася чекати у вітальні. Для того щоб не заснути я ввімкнула фільм жахів і заварила собі чашку міцної кави. Але прочекавши його дві години,я все ж заснула.Проте, спала недовго, бо почувши звуки автомобіля і вхідних дверей,я відкрила очі. Година була вже пізня і незнання того,де скільки часу був Сергій,неприємно вкололо в серце. Таким чином,на серйозну розмову з ним я була налаштована, але не зовсім об'єктивно.

-Доброго вечора,-тільки побачивши знайомий силует,повідомила я про свою присутність.

-Надіє, ви,ще не спите,-втомлено запитує він мене, протираючи переднісся.

-Ні,як бачите,-спостерігаю я,як Сергій підходить до бару і наливає собі в склянку бурштинову рідину.

-Будете,-трясе він в руці бутилку,а я заперечливо трушу головою. Зараз мені потрібен ясний розум.

-Як хочете,-веде він плечима і важко опускається на диван,що стоїть навпроти мене.

-Сергій Миколайович,я хочу з вами серйозно поговорити,-починаю я офіційно, тому що, тут я в ролі няні.

-Ви, мене заінтригували,Надіє Дмитрівно,-з усмішкою говорить він,що мені не подобається. Здається, що цей чоловік ніколи не сприймає мої слова серйозно.

-Річ в тому, що я вважаю, що Софію потрібно трохи розгрузити перед навчальним роком. Майже літо,а в дитини весь день розписаний по хвилинах. Софія дуже втомлюється і майже не має часу на ігри.

-В неї є цілих два дні вихідних,-перериває мене Сергій.

-Вважаєте,що це нормально? Їй п'ять років. Мені в двадцять дев'ять важко бігати цілий день по всьому місті з одного кінця в інший, а ви уявіть,як її.

-Ах,от в чому справа. Може вам доплатити за надмірну фізичну активність,-його слова мене зачіпають десь дуже глибоко під серцем.

-Моя зарплатня мене повністю влаштовує!Я просто переживаю,що в дитини не має нормального дитинства,-злісно випалюю я,бо мене вбиває те, що Сергій не розуміє такі прості речі.

-Софія виховується так,як виховуються всі в родині Пастухів. В неї має бути найкраща освіта,а цьому за один рік не навчитися,-як і я, переходить майже на крик Сергій.

-Ви серйозно?У вас, також,на було дитинства? Тоді ви б мали дати його своїй дитині і намагатися більше бувати вдома, щоб дитина відчувала вашу любов і увагу,-вже кричу я до нього.