Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

-Мені здається, що ви забуваєтесь. Я найняв вас в ролі няні,а не особистого психолога для себе. Тому, якщо ви не візьметеся серйозно за свої обов'язки, мені доведеться вас звільнити. Я був з вами занадто добрий і ви вирішили, що можете мною маніпулювати,але не намагайтеся,-його слова відлунням звучали в моєму серці.

Я продовжувала стояти на місці,коли він пішов. Його кроки по паркету стукали ще довго в моїй голові. Я прийшла до тями,коли одинока сльоза впала на мою руку, нагадуючи мені про все знову і знову.

-Няня... занадто добрий... звільнити,-промовляю в тишу кімнати. 

Дійсно,що я собі надумала. Ким я можу бути для нього. Ми живемо в різних світах і зовсім по різному дивимося на життя. Мені тільки здавалося, що він проявляє до мене знаки уваги,а насправді це була лише ілюзія. Чому ж тоді стало так боляче... начебто нарешті стало все на свої місця,але лекше не було.

Стіни душили мене. На мить здалося, що якщо я зараз не залишу будинок,то мене просто розчавлять і ніхто в цьому будинку не буде горювати. Принаймні, він. Я вийшла на вулицю на трямтячих ногах,хоча й не тільки їх трусило. 

Ніч була теплою,але мені всеодно було холодно, начебто щось всередині завмерло і замерзло, навіть не встигши розквітнути. Мені мало..мало було вийти на двір. Я повністю захотіла залишити це місце,яке мені зараз було наче кімната катувань. 

Проте,я мусила повернутися в будинок, щоб взяти телефон і сумку,а ще якусь куртку,в надії, що вона може мене зігріти. Таксі прибуло швидко.

Я сіла в нього,під здивовані погляди охоронців,але до них мені було зараз найбільше байдуже. По дорозі до міста я думала, що я зробила не так. Коли все стало настільки складно.

Чому я так сприйняла слова цього чоловіка. Чому мені на них не байдуже. Невже я настільки ідіотка,що могла відчути до нього щось ..... Ніііііі!

Не могла...я не могла!Чи все-таки могла?

Байдуже,вже нічим не зарадиш. Цей.. чоловік, сьогодні мені чітко дав зрозуміти хто ми один для одного. І ким нам точно не стати. Проте, невже я дійсно могла сама все вигадати? Я начебто здорова,не могла ж моя фантазія настільки сильно розігнатися, щоб мені здавалося,начебто він має щось до мене. Хоча б, малесенький прояв симпатії.. Проте, вже байдуже,все байдуже....

Набираю номер, який є для мене зараз порятунком. Сподіваюся, що Настя прийме мене. Або.....Ні,скидаю виклик.

Варто заспокоїтися і самій все обдумати. А подругу я наберу завтра. Тоді,я точно буду знати, що буду робити далі. А зараз варто поїхати додому,де я дуже давно не була. 

Телефон вібрує... Все-таки, гудок встиг піти.. Вдихаю повітря і намагаюся швидко заспокоїти голос, щоб Настя зараз не надумала нічого,бо вона може. Хоча, може нацькувати на нього Настю? Мені б її запал,я б йому там наговорила... Проте,ні. Я занадто погрузла в цьому в сьому і......я не можу кинути Софію.

Ця кучерява дівчина мені стала занадто дорога.

-Дівчино,у вас телефон дзвонить,-приводить мене до тями голос водія.

-Привіт,Настю,-беру одразу телефон.

-Привіт, щось сталося, чого так пізно телефонуєш,-прямо в точку запитує подруга.

-Ні,просто хотіла тобі сказати, щоб ти не будувала плани на завтра,бо я хочу тебе побачити,-голос не дуже веселий,але сподіваюся, що вона не помітить.

-Нарешті згадала про мене,але це дурниці. Тепер кажи,що насправді сталося,-нічого від неї не приховати. Але я не можу видавити з себе і слова,бо зрадницькі сльози починають навертатися на очі.

-Не хочеш не говори,але скажи,де ти і я приїду,-як завжди розуміє мене найбільше Настя.

-Ні,-ледве вимовляю.

-Хочеш побути сама?

-Так ...

-А може..

-Ні...я.... завтра... сама....

-Добре, тримайся,я з тобою!-дбайливо шепоче подруга.

-Я знаю,-вимикаю телефон і полегшено видихаю.

Завтра все налагодиться.. завтра я про все забуду. Завтра я забуду...

_____________________________________________________

Привіт, усім)

Як думаєте,що задумала Надія?І чи правильно вчинив Сергій?

Повідомляю, що продовження вийде дуже швидко.

З повагою,

ваша Роза Фаєр))))