Читати книгу - "Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей"

Глава 26

Олександр

— Що ти сказав!? — Не витримав я. Невже цей ідіот на таке наважився?

— Бос, але ви самі казали мені, що вона вам потрібна, — спокійно говорив той безсмертний. 

— Потрібна, але не таким чином! — злився я та стискав щелепу аж до болі. 
Не вірю, що цей пес наважився на таке без мого відома. 

— Але ж...

— Де вона!? — Перебив я його та закричав так, що той негідник злякався та відступив на кілька кроків. Мій погляд гнівно блимнув і змусив його затремтіти. 

Коли моя кохана Меланія втекла, я ледь не втратив голову. Шукав її і в день і вночі. Я знав, що вона не пробачить мені, не зрозуміє. Все вийшло не так, як я планував. Зрештою я її знайшов. Несподівано так. Просто приїхав на день народження і побачив її із цим... Кларком. Тоді в мені наче щось згасло. Я хотів пустити все крахом. Її безневинні очі світилися, мов два вогники. Розгублене і шоковане обличчя палало, немов від сорому. Саме те, чого я так боявся. Я бачив, як моя маленька дивиться на нього, а тепер бачу це в її очах «страх», але не за себе, а за цього негідника. Вона боїться за нього. 

Зціпивши зуби, я схопив її за руку та потягнув до виходу. Я хотів забрати свою маленьку звідси, відвести додому, де їй і місце. Там, де залишились усі її речі.

Але я не міг повірити, що ця сімейка могла розповісти Мелі мій секрет, який я давно уже приховував від неї. Про її сестру, яка стала мені нареченою не просто так. Я хотів захистити свою Меланію від великої катастрофи, яка була через її сестру. Виявилось, що ця паскуда все знала про мене і про моїх батьків. Шантажувала і обіцяла все розповісти Мелі. 

Мені наче зав'язали мотузку на шиї чи дуже сильно затягнули краватку, бо я не мій протистояти їй. Ця відьма добре грала на публіку і дуже вже хотіла стати дружиною Мур. Наче їй своїх багатств мало.  

Я не розумів, як дві сестри могли бути такими різними. Завжди весела, життєрадісна, приваблива, смілива, романтична, розумна і ще можна навести багато порівнянь Мел могла бути протилежністю, злій, невихованій і безпринципній Маріель

Може, я шукаю виправдання і обрав найвигідніший для себе варіант, але, притому втратив найцінніше... мою Меланію, від якої я втратив голову, відлік часу та своє серце. Вона була чимось світлим для мене. Я не думав, що колись зустріну цю карооку красуню і закохаюсь по самі вуха з першого погляду. 

— Мені що, два рази запитувати!? — злився я ще більше та почав підходити до цього недоумка, який умудрився викрасти мою кохану.

— Вона за містом у моєму страму будинку, — заговорив мій охоронець, опустивши голову вниз. 
Певно, не чекав від мене такої реакції.

— Якщо з нею щось сталося, або я побачу хоч маленьку подряпину, я тебе на шматки поріжу, — спокійним погрозливим голосом мовив до чоловіка та вийшов з кабінету, а потім і на двір.

— Куди ти зібрався? — пролунав писклявий голос Маріель, від чого я насупився і скривився. Ну чому саме зараз? Я зціпив зуби та повернувся до неї. Завжди бездоганна, хоч бери і на стіну вішай у рамочку. Від її бездоганності аж зуби зводить. 

— Мені потрібно заскочити на фірму, — брехав їй.

— Не бреши! Я знаю, що до неї... не витримав? — злилась вона та підходила ближче. 

— А що, якщо до неї, м? Що з того? Вона моя кохана і давно вже зі мною, а ти хто? Хто ти? Лише тимчасова заміна, яку я скоро приберу зі свого життя, — шипів я їй в обличчя.
Не маю сили більше терпіти це стерво у себе в домі та взагалі більше не хочу з нею ні бачитись, ні чути її писклявий голос. Набридла! 

Сів у машину та помчався до своєї маленької. Як же я скучив.Незважаючи ні на що, я хочу бути з нею попри всі перепони. Я ніколи не думав, що мене будуть шантажувати. Та якби не Мелі, я б відбився, але я не міг допустити, щоб з нею щось трапилось. Вона моя половинка одного цілого. Ми створені один для одного. Я в це вірю. 

Здавалося, я їхав цілу вічність, але коли на горизонті побачив той будинок, швидко припаркувався та побіг у дім. Серце калатало, мов навіжене. Певно, відчувало, що десь поряд моя кохана. Обшукав кімнати, але Меланії ніде не було. Я вже почав злитись, думав, що той бовдур мене обманув, але помітив двері у підвал. Навіть думати не хотів, що вона там, але коли впевнився, то кипів від люті. Я вб'ю того покидька. Поглянув на свою маленьку, у якої горіли очі від гніву. На її обличчя було складно дивитися. Все побите, бліде та неживе. Як же мені в цей момент було важко на душі. 

Моя кохана гидувалася та дивилась на мене зневажливим поглядом. Її губи були всі в крові, як і ніс. Я хотів підійти, обійняти, заговорити, заспокоїти, але ноги застигли, а голос пропав. Я наче закляк на місці, спостерігаючи, як ненависть в очах моєї дівчинки наростає. 

— Так значить, це все ж таки був ти? — заговорила вона та посміхнулась божевільною посмішкою. — Знаєш, а я не сумнівалась. Тобі ж мало моєї сестри, то ще й мене подавай. Не награвся? — від слів своєї коханої серце стискалось від болю. 
Я заплющив очі і кілька разів шумно видихнув, аби заспокоїтись. 

— Я не хотів...

— Що ти не хотів!? Викрадати мене? Так чому ж викрав? — грубо перебила мене Мел та з біллю і злістю пропалювала моє й без того розбите серце. Її повіки здригались, як і її губи. 

— Я правда цього не робив, — підійшов до своєї коханої та хотів виправдатись, стати вищим для неї. Але я давно втратив повагу в її очах. Колись я вже бачив цей ляльковий погляд у її очах і більше не хотів спостерігати, але все наче знову повторюється і тепер уже я буду не живим, якщо втрачу свою маленьку. 

— Ти брешеш! — не вірила вона.