Читати книгу - "Королівство шахраїв"

«Та де там». Вона не спекається від нього так легко.

— З якого боку ти хочеш наблизитися до Ван Екового будинку?

— Розпочнімо від Церкви Бартеру. Ми зможемо спостерігати за Ван Ековим будинком із даху.

Каза не надто захопило почуте, проте він скерував човен до Берзканалу, повз Біржу та огрядний фасад готелю «Ґельдреннер», де Джасперів батько, напевно, голосно давав хропака у своєму номері люкс.

Гондола причалила неподалік від церкви. Із цілодобово відчинених і розчахнутих дверей головного собору лилося світло свічок, запрошуючи тих, хто хотів помолитися Ґхезенові.

Інеж могла би без особливих зусиль видряпатися зовнішніми стінами, і Каз теж міг упоратися, але не хотів перевіряти себе цієї ночі, коли нога волала на кожному кроці. Йому потрібно було потрапити до однієї з капличок.

— Ти не мусиш підійматися, — сказала Інеж, коли вони, скрадаючись по периметру, виявили двері каплички.

Каз проігнорував її та поспіхом зламав замок. Вони прослизнули всередину темного приміщення, а потім піднялися двома поверхами вище; каплички були надбудовані одна над одною, наче торт із кількома шарами, кожну з них замовляла інша крамарська родина з Керчу. Іще один зламаний замок, і підйом ще одними клятими сходами. Ці звивалися тугою спіраллю аж до люка в даху.

Церква Бартеру була збудована у вигляді Ґхезенової руки: просторий собор розташовувався на долоні, від нього вздовж п’яти пальців простягнулися п’ять приземкуватих нефів, пучка кожного пальця закінчувалася стовбцем-капличкою. З капличок вони видерлися на пучку мізинця, а зараз спускалися на дах головного собору, щоб потім піднятися на самий вершечок Ґхезенового безіменного пальця, прокладаючи собі шлях уздовж низки гладеньких шпилів, що висилися, наче гори, і вузьких кам’яних виступів.

— Чому богам завжди подобається, щоб їм поклонялися у високих місцях? — пробурмотів Каз.

— Це люди шукають величі, — пояснила Інеж, спритно стрибаючи, наче її ногами рухала якась таємна інформація. — Святі чують молитви, хай би де їх промовляли.

— І відповідають, залежно від настрою?

— Те, чого ти хочеш, і те, що потрібно світові, не завжди збігається, Казе. Молитви й бажання — не одне й те саме.

«Але вони однаково марні». Каз прикусив язика. Він занадто зосередився на тому, аби не розбитися на смерть, тож йому було не до порядної суперечки.

На пучці безіменного пальця вони зупинилися й роззирнулися. На південному заході виднілися вістря собору, Біржа, блискуча годинникова вежа готелю «Ґельдреннер» й довга стрічка Берзканалу, що тік під мостом Центсбридж. Але, якщо дивитися на схід, саме із цього даху розгортався краєвид простісінько на Ґельдстраат, на Ґельдканал позаду неї та на Ван Еків маєток.

Це була виграшна позиція для спостереження за Ван Ековою охороною, яку крамар виставив навколо будинку і вздовж каналу, проте вона не давала їм вичерпної доконечної інформації.

— Нам доведеться наблизитися, — повідомив Каз.

— Знаю, — відгукнулася Інеж, витягаючи з туніки клубок мотузки й чіпляючи її гачком до одного зі шпилів на даху. — Буде простіше та швидше, якщо я сама огляну Ван Еків будинок. Дай-но мені півгодини.

— Ти...

— Поки ти повернешся до гондоли, я матиму всю доконечну інформацію.

Йому захотілося вбити її.

— Ти просто так затягла мене сюди нагору.

— Сюди нагору тебе затягла власна пиха. Якщо Ван Ек помітить, що сьогодні вночі щось не так, — усе пропало. Ця робота не для двох, і тобі це добре відомо.

— Інеж...

— Моє майбутнє теж від цього залежить, Казе. Я не вчу тебе, як зламувати замки чи складати плани. На цьому я розуміюся, тож дозволь мені виконати свою роботу. — Вона щільно затягнула вузол на мотузці. — Лише подумай, скільки часу ти матимеш на молитви й мовчазні роздуми, поки спустишся вниз.

Дівчина зникла за стіною каплички.

Каз стояв і дивився на місце, де ще мить тому була Інеж. Вона обдурила його. Чесна, порядна, набожна Мара перехитрила його. Він повернувся подивитися на довгий безкраїй дах, який доведеться подолати, щоб повернутися до човна.

— Хай тобі грець і всім твоїм Святим, — сказав Бреккер, не звертаючись ні до кого, і раптом помітив, що посміхається.

Тієї миті, коли Каз опустився до гондоли, настрій у нього був значно менш радісний. Він не заперечував проти того, що Інеж пошила його в дурні, але просто ненавидів той факт, що вона мала рацію. Він чудово усвідомлював, що був не у формі, щоб намагатися наосліп прокрастися сьогодні вночі до Ван Екового будинку. Це не була робота для двох і не їхній спосіб дії. Інеж була Марою, найкращим викрадачем секретів у Бочці. Залишатися непоміченою й розвідувати інформацію — це її фах, а не його. Також Каз мусив визнати, що був вдячний за можливість присісти хоча б на хвилинку й простягнути ногу, поки вода тихенько хлюпала об стінки каналу. То чому він так наполягав на тому, щоб супроводжувати її? Це були небезпечні думки — думки, які насамперед стосувалися Інеж.

«Я можу це перемогти», — казав собі Бреккер. Завтра, ще до півночі, Кувей прямуватиме подалі від Кеттердама. За кілька днів вони отримають свою винагороду. Інеж дістане свободу та втілюватиме свою мрію — полюватиме на работорговців, а він звільниться від цього постійного відвертання уваги. Збере нову банду із наймолодших, найневблаганніших Покидьків. Він присвятить себе обіцянці, що її дав у пам’ять про Джорді: старанно, крихта за крихтою, відбиратиме в Пекки Роллінза життя.

А зараз його погляд повертався до хідника обіч каналу, а нетерпіння зростало. Він був вищий за це. Очікування — частина злочинного життя, а так багато людей помилялися щодо нього, їм хотілося діяти, замість того щоб не здаватися і збирати інформацію. Їм хотілося знати все негайно, не марнуючи часу на навчання. Подекуди єдина хитрість, щоб витиснути із ситуації найбільший зиск, — просто чекати. Якщо тобі не подобалася погода, ти не вибігав під бурю, а просто чекав, поки вона вщухне. Знаходив спосіб не змокнути.

«Геніально, — подумав Каз. — То де вона, у біса, ходить?»

Минуло кілька довгих хвилин, і Мара беззвучно стрибнула в гондолу.

— Оповідай, — наказав він, скеровуючи човен до каналу.

— Еліс і досі в тій самій кімнаті, на другому поверсі. Біля дверей чатує вартовий.

— Кабінет?

— Там, де й був, прямо по коридору. Він установив на всі зовнішні вікна в будинку Шайлерові замки. — Каз роздратовано видихнув повітря. — Це проблема?