Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

- Ви несправедливі до графині де Бонсоро, - строго зауважила я. - Коли батьки загинули, тітка взяла мене під спільну опіку з Райаном, і якби не вона, мене віддали б на вихованння до бабусі в Еланію і розлучили з братом. А я дуже до нього прив'язана...

- Але хіба ви виховувалися не в школі-пансіоні для дівчат? - здивувався граф.

О, виявляється скільки він про мене знає… Таки читав моє досьє, цей жахливий посол.

- Так, тітка спочатку з ентузіазмом узялася за моє виховання, але потім швидко розгубила свій запал, і вирішила, що навчання в компанії таких самих дівчаток буде успішнішим, ніж домашнє. І я справді вдячна їй за це, так я знайшла багато хороших подруг.

Я задумалася, занурившись у спогади.

Ми пропливли Дорміс і вздовж берега потягнулися зелені луки, а далі виднілися пагорби, вони ставали все вищими і вищими. Починалися передгір'я Самоцвітних гір. Час від часу на них можна було розгледіти крихітні, наче лялькові замки. Небо усіяли білі пухнасті купчасті хмари, море злегка хвилював слабкий вітер, вода плескалася об борт, а сонячні відблиски сяяли на бірюзових хвилях. Палубу злегка хитало, але я так звикла до цього, що майже не помічала.

- Але все ж ваш вибір покоївки я вважаю не вдалим, - чомусь сказав Деміан, обернувся і пішов.

А я здивовано дивилась йому у спину.

Звідки таке упереджене ставлення до Клер з боку посла, я зрозуміла того самого вечора, коли натрапила на неї і капітана Нері, що пристрасно цілувалися в темному кутку під сходами. Я зробила вигляд, що нічого не помітила та пройшла повз.

І коли вони встигли так зблизитися?