Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

— Поки ми до цього не перейшли,— мовив Страйк,— а що саме затримало Джона в офісі? Якщо він узагалі не приїде, я б домовився з ним про розмову в інший час, бо в мене сьогодні є ще зустрічі. Він займається справою Конвея Оутса?

Він знав лише те, що розповіла Урсула: що цей Конвей Оутс — американський фінансист, але згадка про покійного клієнта фірми справила бажаний ефект. Уся помпезність Лендрі, його бажання контролювати зустріч, його затишне відчуття вищості мов рукою зняло, лишивши його вбраним лише в злість і шок.

— Джон не... невже дійсно? Це строго конфіденційні справи фірми!

— Це не Джон,— пояснив Страйк.— Місіс Урсула Мей обмовилася, що виникли якісь проблеми зі статками містера Оутса.

Явно заскочений зненацька, Лендрі вимовив:

— Я дуже здивований! Я й подумати не міг, щоб Урсула... тобто місіс Мей...

— То що — Джон до нас узагалі приєднається? Ви дали йому завдання, яке забере всю обідню перерву?

Страйк задоволено поспостерігав за тим, як Лендрі бореться з власним гнівом, намагаючись опанувати себе і повернути контроль над зустріччю.

— Джон скоро підійде,— нарешті сказав він.— Я сподівався, як уже й казав, викласти вам певні факти у приватному порядку.

— Гаразд, коли так, мені знадобиться ось це,— сказав Страйк і дістав з кишені ручку й записник.

Від вигляду цих предметів Лендрі занепокоївся так само, як і Тенсі.

— Не треба нічого записувати,— мовив він.— Те, що я скажу, не має зв’язку — принаймні прямого — зі смертю Лули. І,— педантично докинув він,— не додасть нічого до жодної версії, крім самогубства.

— Хай там як,— відповів Страйк,— свій склерозник я бажав би мати при собі.

Лендрі ніби зібрався протестувати, але передумав.

— Ну гаразд. По-перше, ви маєте знати, що смерть сестри глибоко вразила мого племінника Джона.

— Зрозуміло,— прокоментував Страйк, нахиляючи записник так, щоб Лендрі не міг бачити, що він там пише, і записуючи «глибоко вразила» винятково для того, щоб позлити адвоката.

— Так, це природно. І хоча я не піду так далеко, щоб стверджувати, наче приватний детектив має відмовити клієнту на підставі того, що той у стресі чи в депресії,— як я уже казав, ми всі заробляємо на життя хто чим може,— у цьому випадку...

— Гадаєте, він собі те все вигадав?

— Я б сказав це іншими словами, та коли говорити прямо, так. Джон уже пережив наглих утрат більше, ніж інші люди переживають за ціле життя. Ви, мабуть, не знаєте, що він уже втратив брата...

— Я знаю. Чарлі був моїм давнім шкільним приятелем. Саме тому Джон найняв мене.

Лендрі поглянув на Страйка з подивом і антипатією.

— Ви вчилися у приватній школі Блейкіфілд?

— Недовго. Поки мама не вирішила, що не тягне оплату.

— Розумію. Я цього не знав. Хай там як, можливо, ви не в курсі всього... Джон завжди був — за висловом моєї сестри — дуже напружений. Коли загинув Чарлі, його батьки мусили запросити психолога. Я не стверджую, що є експертом з психічного здоров’я, але мені здається, що смерть Лули нарешті штовхнула його за край...

— Метафора не дуже вдала, але я розумію, про що ви,— кивнув Страйк і записав «Бристоу той-во».— В чому саме виражається це «за край»?

— Ну, багато хто скаже, що це повторне розслідування — ірраціональне й безглузде,— відповів Лендрі.

Страйк тримав ручку над записником напоготові. Якусь мить щелепи Лендрі рухалися так, ніби він щось жує; потім він із силою вимовив:

— Лула мала маніакально-депресивний психоз і стрибнула з вікна просто після сварки зі своїм хлопцем-наркоманом. Це не таємниця. Для нас усіх це був суцільний жах, а надто для її бідолашної матусі, але факти саме такі. Я мушу зробити висновок, що Джон переживає душевну кризу, і якщо ви не проти прямоти з мого боку...

— Можете говорити вільно.

— ...то ваше втручання тільки підтримує його нездорове небажання прийняти правду.

— Тобто що Лула вкоротила собі віку?

— Цього погляду тримається поліція, патологоанатом, коронер. Джон — з причин, мені не зрозумілих — намагається довести, що це було убивство. Чому він вирішив, що від цього комусь із нас стане легше, я вам пояснити нездатен.

— Ну,— відповів на це Страйк,— люди, в чиєму оточенні сталося самогубство, часто відчувають провину. Вони думають — хай і безпідставно,— що могли б допомогти. А висновок про вбивство зніме з родичів усіляку провину, так?

— Ніхто з нас не має причин відчувати провину,— відповів Лендрі з крицею в голосі.— Лула з підліткового віку отримувала найкращу медичну допомогу, мала всі матеріальні блага, якими тільки могла забезпечити її прийомна родина. «Балувана й зіпсута» — ось якими словами можна найвлучніше охарактеризувати мою прийомну небогу, містере Страйк. Її мати буквально готова була покласти життя за неї, але віддяки за те мала небагато.

— Ви гадали, що Лула невдячна, я правильно розумію?

— Та не треба, чорт забирай, того записувати. Чи ви робите нотатки для якоїсь брудної газетки?

Страйка зацікавило те, як Лендрі відкинув останні залишки чемності, з якою сів за стіл. Офіціантка принесла йому замовлення, але він їй не подякував — лише гнівно дивився на Страйка, поки вона не пішла. А тоді провадив:

— Ви влізли у справу, де можете лише нашкодити. Скажу прямо, я був приголомшений, коли дізнався про Джонові наміри. Приголомшений.

— А він не висловлював сумнівів щодо версії про суїцид у розмовах з вами?

— Ну звісно ж, він був вражений, як і всі ми, але я точно не пригадую жодних натяків на вбивство.

— Містере Лендрі, ви близькі з племінником?

— А це тут до чого?

— Це могло б пояснити, чому він не поділився з вами своїми думками.

— Ми з Джоном маємо цілком дружні робочі стосунки.

— «Робочі стосунки»?

— Так, містере Страйк, ми разом працюємо. Чи ми ліземо в справи одне одного поза офісом? Ні. Але ми обоє доглядаємо мою сестру — леді Бристоу, Джонову матір, яка нині смертельно хвора. Поза роботою предметом наших розмов зазвичай є Івет.

— Джон справив на мене враження сина, вірного обов’язку.

— У нього нікого не лишилося, крім Івет, і той факт, що вона вмирає, не додає йому душевного здоров’я.

— Навряд чи у нього є тільки вона. Він же