Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан"

Не знаю, наскільки жвавий і героїчний Конрад із дівицями, але до мене він поставився з належною повагою. За той час, що фогт готувався до бою, я встиг порахувати половину бруківки, якою було вимощене подвір'я замку. Цьому сприяла дедалі більша кількість смолоскипів, яким двір розквітав, наче новорічна ілюмінація. Заодно дозволяючи мені порахувати лучників… які займали найкращі місця для глядачів, біля амбразур і на відкритій галереї. До речі, про лучників. Судячи з їхньої чисельності, Лис таки встиг затримати у казармі не менше половини гарнізону. З одного боку, непогано, а з іншого — трибуни стадіону пустують.

Я похитав головою, намагаючись позбутися жартівливого настрою, але марно. Якийсь неймовірний кураж захопив мене і ніс, як на гребні хвилі. Той самий кураж, без якого на ринг краще не підніматися. Все одно будеш битим.

Словом, гарна штука. Якщо не зашкалює. А мене, схоже, понесло… Виманити фон Рітца на двобій вийшло. Та тільки як тепер бранденбурзькі лицарі мають сприйняти запевнення Лиса про невтручання та недоторканність? У світлі моєї поспішної демонізації. Яка на фіг міжусобиця, якщо на боці маркграфа Айзенштайна виступають сили Ада? Тут не те що сіркою, тут відлученням від церкви і гаром інквізиторського вогнища пахне. Ну, нічого. На те він і Лис. Викрутиться якось. А я потім підіграю… Скинувши маску.

«Ото, казав. А під маскою в тебе що? Ангельське личко? Халепа…»

Фогт вийшов на битву з нечистю у всій лицарській красі, тобто вбраний у повний готичний обладунок. Що означає все тіло упаковано в броню. Тож навіть Ахіллесової п'яти не залишилося. Якщо не вважати такою деяке обмеження в рухливості. Навіть якщо ти народився і виріс у латах, все ж таки це не труси і майка — півтора пуда заліза, як мінімум. А ще й зброя. До речі, дуже грамотно підібрана. Відчувається чималий досвід воїна.

Основне — моргенштерн. Причому, не як навершя палиці, на кшталт булави чи шестопера, а як ціп. Тобто страхітливого вигляду сталева кулька усіяна довгими і гострими шипами кріпилася до короткої ручки півметровим ланцюгом. Ідеальна зброя проти супротивника в обладунку здатному витримати удар меча чи піки. Або такого товстошкірого, як я.

У лівій руці панцербрехер. Він же мізерикордія. Щось середнє між довгим стилетом та коротким мечем. Але головне його призначення все ж таки робити дірки в панцирі противника. Як і випливає з назви. Що вкотре підтверджує великий досвід фогта. Побачивши, як від мене відскочили стріли, він одразу зробив правильний висновок та вибір.

Ну що ж, відсалютуємо один одному і почнемо, мабуть. Поки сонце не зійшло…

— Бачу, ти не хочеш упокоритися і вирішив випробувати долю. Що ж… Нехай буде так…

Я демонстративно змахнув над головою палицею з такою швидкістю, що вона загула, як лопаті вертольоту. Психічна атака типу. На жаль, не подіяло. Лицар, не чекаючи поки я закінчу рух, швидко ступив уперед і перехрестив мене моргенштерном. У тому сенсі, що завдав два швидкі удари хрест-навхрест.

Скомбінований паном Лєшеком багатошаровий обладунок витримав випробування, але й дав мені відчути, що надовго його не вистачить. Шипи моргенштерна здатні розірвати на шматки не тільки шкіру, а й кольчугу. Отже, нічого дзьобом траскати… Якщо життя дороге.

Використовуючи силу інерції, я завершив круговий рух палиці, мітячи в голову тевтонцю. Такий удар міг би відразу поставити крапку в поєдинку... якби я поцілив. Але німець виявився набагато спритнішим, ніж можна було очікувати від ходячої статуї. І палиця пролетіла повз. Добре, що я очікував такого результату, а то пішов би за нею слідом. Якраз під удар у печінку тим чотиригранним шилом, що призначено для надання останнього милосердя смертельно пораненому ворогові.

  Ну так, не дарма Хома не втомлювався повторювати: «Зберігай дистанцію! Тримай рівновагу! Не лізь напролом! Боксер, що провалився, — шматок м'яса для відбивної!».

Я смикнув палицю на себе, змістив вагу і відступив назад і вбік. Зміщуючись праворуч, щоб храмовник сам собі заважав дотягнутися до мене моргенштерном і гаяв час, розвертаючи корпус.

Лицар розвертатися не став. Приставним кроком змістився у тому ж напрямку, не даючи розірвати дистанцію, і сталевий «їжак» знову загудів у повітрі. На щастя, тепер фогт бив не прицільно, а тільки щоб не дати мені часу зібратися і підготуватися до контратаки. Тож удар вийшов не сильним. Обладунок витримав.

«Гм. А схоже, що в билинах не дуже й прибріхують, щодо битв витязів з різними велетнями та іншими Гориничами. Судячи з того, як впевнено тримається тевтонець, йому абсолютно порівну когось на той світ спровадити. Людини чи демона…»

Ух! Біль наче вогнем обпік коліно.

Чорт! Вічна проблема боксерів. Прекрасно бачачи і контролюючи все на верхньому рівні, постійно забуваємо про ноги. Та й «ранкова зірка», скажу прямо: не той тип зброї, з якою приємно мати справу. Фон Рітц не зробив жодного зайвого руху, а просто хльоснув на відмашку використовуючи тільки кисть. А обтяжений сталевий «їжак» на кінці ланцюга сам надав собі необхідне прискорення. Добре, що в удар не було вкладено вагу тіла. Мені й без цього мало не здалося. А якщо прилетить із усього маху? Ні, годі дуріти, не на танцях.

Я вдав, що нога постраждала набагато сильніше, ніж насправді, і сильно припадаючи на неї, став задкувати.

Лицар тут же підняв забрало і радісно закричав:

— Що, бісівське поріддя?! Не подобається? Стривай, я тебе ще не так пригощу. А потім свяченою водою напою. Йорданською! З самого Хрещення стоїть у каплиці! Як тебе чекала!