Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

- Ваша Величність, - головний доглядач буквально вибіг з будівлі, шоковано спостерігаючи за картиною, що постала перед ним. - Але... як? - В очах чоловіка читалося непідробне здивування, і тепер вже я із сумнівом поглянув на стрічку, яка звисала з лапки дитинчати, і яка явно свідчила про те, що цей утікач усе ж таки місцевий.

- В мене виникло те саме питання, але розбиратися в ньому вам доведеться самому. Я зараз поспішаю, проте ввечері сподіваюся почути вашу вичерпну відповідь, - передав Віліусу малюка, тоді як сам поспіхом попрямував до центрального палацу, де вже мали почати збиратися Великі Лорди.

Сьогодні на мене чекав насичений день, і я сподівався, що до того, що вже сталося, не додадуться нові "пригоди".

- "Можна мені хоча б один спокійний вечір, га?", - поставив уявне запитання кудись у небо, але відповіді я, зрозуміло, не отримав.

А тим часом десь у центрі всесвіту, там, куди навіть напівбогам дорога була закрита, один усміхнений старець кивнув своєму співрозмовникові та зробив свій черговий хід на дошці Буття.

- Думаю, ви впораєтеся, - потер побілілий вус і запропонував своєму опонентові поспостерігати за сплетеними нитками Долі.

- До такого навіть я не додумалася, - усміхнулася вродлива молода жінка, яка підхопила "драконячого вершника", щоб перемістити на кілька клітинок уперед.

Алісандра

Навчання? Коли моя сестра страждає на допиті? Ні, я вірила в те, що тато не дасть образити Ліару, але сам факт...

- А, до біса все! Можу деньок і прогуляти, не виженуть же мене за це, - звернувши за ріг, я рішуче попрямувала у зворотний від академії бік.

І що більше я віддалялася від зупинки, то сильніше всередині мене міцніла впевненість у тому, що я вчинила правильно. Зрештою, в мене тепер наречений мій куратор, тож я думаю, що зможу домовитися про додаткове заняття. Ну, або я просто все вивчу самостійно...

Тим часом будівля центральної поліції наближалася, а от мій настрій почав потихеньку згасати. Усюди метушилися працівники відомства, і всю площу перед будівлею заполонили всюдисущі писаки, які так і поспішали урвати який-небудь ексклюзивний матеріал для своїх видань. От нічого їх не вчить життя!

- Вибачте, а вже щось відомо про зниклу ліру? Лорд Велійський бере участь у пошуках своєї дочки? Вже є підозрювані? - Ці та багато інших запитань лунали то тут, то там, тоді як охоронці тільки мовчки тупцювали біля входу, допомагаючи пробитися до будівлі відвідувачам, серед яких я й помітила свого батька. - Лір Істрійський, це правда, що ваша старша дочка причетна до того, що сталося в особняку лорда Анрійського? Це була помста? - Я міцно стиснула руки в кулаки, змушуючи себе заспокоїтися і не вириватися вперед, борючись з бажанням відшмагати цих підлих газетярів.

Та як вони сміють!? Ліара ніколи б... Ні, вона не могла, і крапка!

Нервово походжаючи всього за кілька метрів від справжнього скупчення роззяв і працівників друкованих видань, я розмірковувала над тим, як би мені непоміченою пробратися до приміщення поліції, водночас не потурбувавши людей, які тут перебували. Зараз би мені не завадила допомога моїх...

- Ну і довго ти тут плануєш топтатися? - Я сіпнулася, почувши знайомий голос. - Я ж казав, що ми знайдемо її тут, - Барні обернувся назад, і я помітила друзів, які стояли у нього за спиною.

- Я навіть і не сумнівалася, - усміхнулася Мірайя, заплітаючи свою шикарну гриву в тугу косу. - У мене є деяка пропозиція, - подруга з цікавістю подивилася на присутніх на площі і підморгнула Джулсу, який до цього мовчав.

- Я іноді замислююся над тим, хто ж із вас двох більш божевільний, - похитав головою наш завжди спокійний друг і взявся плести якесь вочевидь нове для нього заклинання.

Це я зрозуміла по зосередженому погляду Каменійського і його не надто впевненим пасам руками. Схоже, наш тихоня знову десь роздобув таємні знання, і планував попрактикуватися в процесі вивчення. Чи не від Стоулса він заразився? Адже зазвичай це Барнібас у нас любитель ризикувати.

- Вмовили, я на підстраховці. А ти готуйся бігти, - усміхнувся мій друг, дивлячись на те, як інші зосереджено щось створюють просто з повітря. 

І я, здається, вже почала здогадуватися за обрисами, хто саме мав постати не тільки переді мною, а й перед ошелешеним натовпом роззяв. 

- "Нас точно покарають!", - билася в голові відчайдушна думка, але бажання потрапити в будівлю поліції все ж перемогло, до того ж навряд чи мені вдасться зупинити друзів, які розійшлися не на жарт.

Тому я подумки попросила у богів заступництва для себе і своїх товаришів, і встала на розі вулиці, приготувавшись слідувати команді поки ще вільного Барні.

Але не встигла я як слід розгледіти крилате творіння злиття двох магій Міри і Джулса, як позаду почувся ошелешений голос Стоулса:

- Ееее... це трохи не те, про що ми домовлялися, - друзі навіть від своєї роботи відволіклися, щоб простежити за поглядом нашого спостерігача.

А там справді було чому дивуватися. Прямо на натовп приголомшених ротозеїв на центральній площі мчав справжнісінький красень. Величезний звір із лускою, що лисніла на ранковому сонці, плавно махав велетенськими крилами, які закривали ледь не половину обрію.

- Дракон! - Кричав натовп. - Там дикий! - Нервували стражники, приготувавшись оборонятися.

- "Мій дракон", - защеміло у грудях, і я помітила маленьку стрічку, яка звисала з величезної лапи звіра.

Брайн! Мій маленький друг не дочекався, поки я з'явлюся в "стійлах" і сам дістався до своєї недбайливої "родички".