Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

Артем чи не вперше в житті не знав, що сказати. З одного боку хотілося насварити малу упертю, а з іншого - як сварити таку чарівність? Катруся тепер не тільки витонченою зовнішністю нагадувала принцесу, а ще й поводилася як казкова героїня. Скажеш лайливе слово - розридаєтся чи взагалі знепритомніє.

- Хто ти, і що ти зробила з моєю подругою? - промимрив він старий затасканий вираз, який зараз, як ніколи, підходив.

- Ой, та годі тобі, - пирхнула білявка, трохи повертаючись до свого звичного стану. - Не перебільшуй! Просто не довготривала слабкість.

- Ну, на моїй пам'яті, це вперше, коли ти говориш про свою закоханість. І, як на мене, таке не можна лишати без уваги. Втім, взаємини - це не по магазинах сходити. Тут чужі поради тільки зайві. Це твоє життя.

- Дякую, - усміхнулася Катя. - Дякую за те, що вислухав. Дякую за те, що підтримуєш та не засуджуєш.

- Що ти таке вигадала? За що я мав би тебе засуджувати? - фиркнув Артем від того, що подруга знов розкисла. - Так. Я бачу, що тут повна клініка, тож в цю суботу ми ще зустрінемося і докладно поговоримо. А зараз мені вже час бігти. Ходімо, проведу тебе до зупинки.

Катя повернулася додому, де знову сама себе насварила за слабкість. А потім, щоб відволіктися, відкрила електронну книгу.

Останнім часом вона справді почала багато читати всіляких любовних романів.

Почалося все випадково. Під час пошуку чергового мотивуючого опусу на очі потрапила яскрава обкладинка. Катя зацікавилася і придбала книгу. Раніше її знання про любовні романи обмежувалися шкільною програмою, де всі почуття в героїв були, м'яко кажучи, перебільшені, тому викликали лише подив. Але в книзі з цікавою обкладинкою і сюжет, і стиль оповідання виявилися досить сучасними. Події відбувалися в стінах компанії й в цілому нагадували Катрусине життя. Тільки от характер в героїні був геть іншим, занадто вже відкритою та життєрадісною вона була. А от наречена головного героя - стервозна кар'єристка - інша справа. В ній білявка досить чітко впізнавала риси свого характеру.

- Напевне, такі й подобаються чоловікам, - пробурмотіла Катя й відклала телефон, прочитавши про те, як головний герой кинув свою дівчину-мегеру заради кохання до головної героїні.

Катерина підвелася з ліжка та пішла до ванної кімнати. Треба було закінчувати з цим рюмсанням. Вже лягаючи у ліжко, дівчина вирішила, що прокинеться завтра вже без закоханості до Геннадія.

Важко сказати, чи вийшло в неї, бо навіть думки білявка весь час вправно контролювала. І поки Зегер не траплявся на очі, втримати емоції було досить легко. Єдине, що турбувало - безсоння і вивільнений через це час, який нікуди було подіти.

Нарешті настали вихідні. Ще ніколи Катя так їх не чекала. Навіть коли було неймовірно тяжко, і вона просто спала на ходу.

Зараз також хотілося відсидітися вдома, а краще відіспатися. Та спершу була одна справа - зустріч з Марком. Настирловому залицяльнику треба якомога чіткіше пояснити, що йому краще відступити.

Коли Катерина зайшла до закладу, хлопець вже чекав за столиком навпроти дверей. Він сидів спиною до виходу, але наче відчув, що зайшла саме Катя, й негайно розвернувся до неї.

Увагу дівчини привернув столик, на якому вже стояли дві чашки із щойно звареним запашним капучіно. Це видавалося дивним.

- Я знав, що ти прийдеш саме зараз, тому й замовив. Їх щойно принесли, - посміхався Марк, заглядаючи в очі дівчини з надією побачити в них вдячність.

- Це дуже... завбачливо, - здивовано промимрила Катя, - але не варто було. Я не на довго.

Трохи повагавшись, вона все ж таки сіла навпроти хлопця. Чомусь якось приречено глянула на вихід. Погане передчуття в грудях росло з кожною миттю.

- Не на довго? Чому? - раптом вигукнув хлопець, чим привернув увагу з сусідніх столиків.

Але Катя цього не бачила, бо сиділа спиною до залу. Крім того, зараз вона була зосереджена на формулюванні власних думок в однозначні слова, які переконають хлопця більше не наближатися до неї.

- Справа в тому, що я прийшла попросити тебе більше не приходити та не дзвонити мені. А також хочу повідомити, що більше не буду відповідати на твої...

- Але чому? - черговий вигук, від якого білявці стало незатишно.

Вона вдихнула й якомога спокійніше пояснила:

- Бо я не хочу більше тебе бачити. Ти поводишся дивно - постійно дзвониш, чатуєш біля моєї роботи, незважаючи на відмови.

- Я більше не буду. Я приходитиму тільки коли ти захочеш... - швидко заговорив студент, та Катерина перевала його.

- Але я не захочу. Ніколи. Ти мені не подобаєшся, Марку. Просто прийми це.

- Але ж я кохаю тебе, - в голосі забриніли істеричні нотки. - Невже це для тебе нічого не важить?

Білявка поглянула у майже чорні очі з почервонілими від судин білками. Трохи сумно стало через те, що зараз вона чудово розуміла його почуття, але...

- Саме так. Не важить.

Реакція хлопця виявилася неочікуваною. Замість того, щоб, так само як і Катерина, філософськи поставитися до відмови, Марк спалахнув.

- Та як ти можеш таке казати, бездушне стерво!

Дівчина стиснула губи в тонку лінію. "Ні, я не бездушна!" - вигукнула розтерзана душа, але вголос Катя нічого не відповіла. Вона підвелася та хотіла піти, але Марк схопив її за зап'ясток.

- Мені боляче, пусти, - зашипіла дівчина, але хлопець не слухав її.

- Пробач мені. Це випадково вирвалося, не йди!

- Пусти мене! - Катя смикнула свою руку кілька разів поки нарешті не звільнилася. Потім рішуче рушила до виходу.

Вже на вулиці Марк наздогнав Катерину та грубо розвернув її, знову схопивши за руку.

- Ні! Ти не можеш так просто кинути мене! - обличчя студента перекосив гнів.

- Ти про що? - не на жарт перелякалася Катерина. - Ми навіть не зустрічалися!

- Гей, хлопче, - на плече Марку лягла чоловіча рука. - А ну пусти дівчину.

Марк рефлекторно розімкнув пальці та перелякано розвернувся. За спиною у нього стояв Степан. Чоловік був нижчий за студента, але безперечно міцніший та й виглядав впевнено. Натомість Марк наче меншим став та пробурмотівши щось незрозуміле, швидко відступив.