Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

це фюрерове вікно у зовнішній світ із націонал-соціалістичного лабіринту, який Гітлер сам створив і в якому сам себе ув’язнив. Звісно, Шпеєр — член партії та всією душею відданий їхній справі. До того ж, коли на додачу до посади особистого архітектора фюрера його було призначено міністром озброєння та боєприпасів, Шпеєр усі свої здібності, увесь свій розум спрямував на перебудову промисловості. Його вірність, його ефективність поза всякими сумнівами. Однак Гітлер надає йому перевагу не через це. Щодо вірності, то нікому не дорівнятися до Гіммлера (недаремно ж фюрер називає його «мій вірний Генріх»), Щодо ефективності, до речі, так само… Але Шпеєр має такий першокласний вигляд, він такий елегантний у своїх костюмах бездоганного крою, настільки вільно почуває себе в будь-яких ситуаціях… Здавалося б, це один із тих інтелектуалів, яких Гітлер, художник-невдаха й колишній мюнхенський жебрак, мав би ненавидіти. Але Шпеєр вочевидь дає йому те, чого фюрер не отримує ні від кого іншого, — дружбу й захоплення яскравої людини, яка невимушеністю спілкування здобуває собі визнання в будь-якому середовищі.

Причини, через які Гітлер любить Гайдріха, певна річ, зовсім інакші, може, навіть протилежні. Наскільки в Шпеєрові втілюється еліта «нормального» світу, до якого Гітлер ніколи не міг належати, настільки Гайдріх є зразком ідеального нациста: високий, світлявий, безжалісний, покірний у всьому і вбивчо ефективний. Оце так іронія долі, якщо має рацію Гіммлер, який вважає, що в Гайдріху є єврейська кров! Але ж та лють, яку він виявляє, борючись із цим своїм ґанджем і перемагаючи його, доводить у Гітлерових очах перевагу арійської сутності над єврейською. А якщо фюрер і справді вірить, що його підлеглий має єврейське коріння, то тільки більше насолоджується, призначаючи Гайдріха відповідальним за «остаточне вирішення єврейського питання» і роблячи таким чином його ангелом смерті народу Ізраїлевого.

167

Мені були добре відомі ці кадри: Гіммлер і Гайдріх у цивільному розмовляють із фюрером на терасі його гірської резиденції Берґгофу — велетенського розкішного будинку в Баварських Альпах. Одначе я й гадки не мав, що їх фільмувала сама коханка Гітлера. Довідався, коли на одному з кабельних телеканалів увечері показали програму, присвячену Єві Браун. Для мене це було наче маленьке свято. Мені подобається дізнаватися якомога більше про особисте життя моїх героїв. Тому я залюбки поспостерігав за Гайдріхом на гостині в Гітлера, за цим високим блондином із горбуватим носом, вищим на голову за своїх співрозмовників, усміхненим і розслабленим, у бежевому костюмі з короткуватими рукавами. Але кіно німе, і це, звісно, дуже прикро. Однак автори цієї програми підготувалися як слід: вони запросили спеціалістів, які вміють читати по губах. І ось що, виявляється, сказав Гіммлер Гайдріхові, стоячи перед кам’яним парапетом, який нависає над залитою сонцем долиною: «Ніщо не повинно завадити нам у вирішенні нашого завдання». Гаразд. Я бачу, вони неабияк заповзялися. Я і дещо розчарований, і задоволений водночас. Але все ж таки це краще, ніж нічого. До того ж на що я очікував? Що він скаже: «Слухай-но, Гайдріх, а чи не завербувати нам цього Лі Гарві Освальда?»

168

Попри дедалі важчий тягар велетенської відповідальності за «остаточне вирішення єврейського питання», Гайдріх не занедбав внутрішні справи Протекторату. У січні 1942 року він знаходить час на реорганізацію чеського уряду, який від вересня, коли до Праги гучно прибув новий намісник, фактично перебував у підвішеному стані. Напередодні Ванзейської конференції, тобто 19 числа, Гайдріх призначає нового прем’єр-міністра, хоча це цілковита формальність, адже жодного реального повноваження ця посада не має. Одне з двох ключових міністерств у цьому маріонетковому уряді, міністерство економіки, протектор доручає німцеві, ім’я якого не є важливим для нашої історії, а друге, освіти, — Емануелеві Моравцю. Призначивши німця міністром економіки, Гайдріх впроваджує німецьку робочою мовою чеського уряду, а віддавши міністерство освіти Моравцю, забезпечує собі послуги людини, яка — протектор це добре бачить — неабияк прагне співпрацювати. Обидва міністри мають спільне завдання: підтримувати й розвивати промисловість, необхідну Райхові. Щоб досягнути цього, міністр економіки повинен підпорядкувати всі чеські заводи воєнним потребам Німеччини. Що ж до Моравця, то його роль полягає в тому, щоб система чеської освіти працювала з єдиною метою: підготувати кваліфікованих робітників. Як наслідок, чеських школярів тепер навчатимуть суто того, що потрібно для їхнього майбутнього фаху: дітям даватимуть головним чином навички ручної праці, доповнюючи їх мінімальними технічними знаннями.

4 лютого 1942 року Гайдріх виголошує промову, яка мене неабияк зацікавила, бо стосується вона того шанованого цеху, до якого належу я сам: «Насамперед треба розправитися із чеськими вчителями й викладачами, адже саме їхній прошарок — це розплідник для опозиційних настроїв. Його треба знищити, а чеські ліцеї позакривати. Чеську молодь, природно, треба взяти під своє крило й витягти із цього згубного середовища, створивши умови для її виховання поза шкільними стінами. Я не бачу для цього кращого місця, ніж спортивний майданчик. Завдяки фізкультурі й спорту ми забезпечимо дітям і розвиток, і перевиховання, і освіту».

Таки так: цього разу це вже ціла програма.

Певна річ, можливість відновити роботу чеських університетів, закритих у листопаді тридцять дев’ятого на три роки за політичну агітацію, навіть не обговорюється. Моравцеві доручено знайти привід, щоб не відкривати їх і далі.

Ознайомившись із цією промовою, вдамся до трьох зауважень.

1. У Чехії, як і будь-де, честь народної освіти найгірше боронить міністр освіти. Колись затятий антифашист, після Мюнхену Емануель Моравець перетворюється на найактивнішого колабораціоніста в призначеному Гайдріхом чеському уряді. Німці значно охочіше провадять справи саме з ним, ніж зі старим маразматиком президентом Гахою. Місцеві історики зазвичай називають Моравця «чеським Квіслінґом»: прізвище відомого норвезького колаборанта Відкуна Квіслінґа стало синонімом слова «зрадник» у багатьох європейських мовах.

2. По-справжньому честь народної освіти боронять учителі й викладачі, чиє призначення — хай би що хто думав із цього приводу — полягає саме в тому, щоб бути підривними елементами, і за це вони заслуговують на неабияку шану.

3. Усе-таки спорт на службі у фашистів — це паскудство.

169

І знову нам доводиться торкатися жанрових обмежень. Жоден нормальний роман не стане бентежити читача, хіба що заради якогось особливого ефекту, наявністю трьох персонажів із однаковими прізвищами. Мені ж доводиться мати справу з полковником Моравцем, мужнім головою чеських спецслужб у Лондоні, родиною Моравців, героїчними учасниками чеського Опору, та Емануелем Моравцем, ницим міністром-колаборантом. А є ж іще капітан Вацлав Моравек, керманич підпільної мережі «Три королі». Прикро, що так багато героїв цієї історії мають однакові прізвища: це, мабуть, неабияк дошкуляє читачеві й заплутує його. Якби я писав звичайний художній