Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

Ці машини, однак, мали мало спільного зі звичайними фургонами (хоча зовні вони так і виглядали), оскільки були перетворені на легкі броньовані автомобілі, стійкі до кулеметного вогню та удару осколками. Вони були озброєні вежею, що висувалася гідравлічним пристроєм, з півдюймовою гарматою Корд; крім механіка-водія і навідника, фургони могли перевозити максимум вісім десантників з повним спорядженням.

Вони були розроблені як ідеальний інструмент для гібридної війни.

Фургони, яких ніхто не непокоїв, від'їхали від штаб-квартири компанії (власник і засновник якої вже дві години їхав до кордону з Білоруссю) і під'їхали до палацу, на борту їх було двадцять вісім осіб. Після повороту на вулицю Банкову вони (кожна пара зі свого боку) пригальмували, все ще ідеально синхронно. При цьому вони дібрались до воріт, що відокремлюють територію президентської резиденції від зовнішнього світу. В обох випадках охоронці, побачивши знайомі автомобілі, не запідозрили небезпеки. Проте командир штурмовиків знав, що цього разу він не міг просто зупинитися, показати документи та наказ і чемно чекати, поки відчиняться ворота. Охоронці завжди заглядали всередину, щоб хоча б на короткий час перевірити, чи відповідає вантаж пред’явленому документу. Цього разу вантажем були озброєні до зубів бойовики сумнозвісного формування, офіційно відомого як Спецназ, а формально – 8-го управління ГРУ. Тож автомобілі під’їхали лише на метр до поліцейського поста, а з обох боків із вікон з'явилися стволи рушниць із глушниками й відкрили вогонь. Охоронці були повністю заскочені — більшість із них померли, не встигнувши навіть доторкнутися до зброї. Лише один із них, який охороняв вхід з боку Лютеранської, зреагував швидше за інших, мабуть, тому, що стояв далі, трохи прикритий менш щасливим колегою, і перший залп пройшов повз нього. Йому вдалося підняти автомат, перезарядити і запустити десяток куль у кабіну першого "Мерседеса", перш ніж його вразили кулі. Проте жодних пошкоджень бронемашині це не завдало. Машини заревли налаштованими двигунами, стрибнули вперед, вдарялися укріпленими бамперами об сталеві прути воріт, ламали їх і мчали вперед.

У цей момент залунали сирени повітряної тривоги.

Як було сказано, системи раннього попередження, розташовані в різних районах міста, мали певні проблеми не тільки з виявленням повільно летючих дронів, але й з правильною інтерпретацією того, що реєстрували датчики. Лише коли чотири безпілотні літальні апарати увійшли в зону, неофіційно відому як "зона смерті", система подала тривогу. Комп’ютери миттєво розрахували координати пострілу, а потім з гуркотом пронизали нічне небо черги великокаліберних кулеметів і гармат – і фактично нічого іншого, бо пострадянська, але трохи модернізована електроніка не була готова боротися з такими маленькими, низько рухомими об’єктами, які радар міг легко виявити і сплутати з великим птахом. Однак у бій вступили два оператори західних плечових зенітних комплексів, розміщених на дахах прилеглих будівель. І ця зброя з набагато досконалішими системами ідентифікації цілей і наведення показала набагато кращі результати. Після короткого польоту ракети влучили в безпілотники та знищили їх з гучним ударом і сліпучим блиском. Однак дві машини, що залишилися, полетіли далі і досягли своєї мети.

Перший дрон влучив у дах майже ідеально над головним входом у будівлю, пробив діру, а потім вибухнув, викликавши пожежу, яка поширилася настільки, що пожежники загасили її лише через півгодини.

Другий безпілотник, дещо випадково, завдав ще більшої шкоди, оскільки, різко змінюючи курс, щоб уникнути обстрілу, він зачепив одну з основних комунікаційних антен. Вибух боєголовки порушив нормальне функціонування системи зв'язку, яка на деякий час була змушена переключитися на запасні пристрої.

Під оглушливий завивання сирен повітряної тривоги машини "Мерседес" з обома групами спецназівців зустрілися прямо навпроти входу в палац. У цей момент башточки крупнокаліберних кулеметів вже піднялися. Півдюймові стволи одночасно випустили потік бронебійних куль, знищивши вхід і вікна першого поверху, вбивши при цьому двох охоронців, які охороняли двері, і кількох інших, які бігли на допомогу своїм колегам. Вогонь був настільки сильним, що надовго придушив будь-яку можливість організованого опору. Чотири групи по вісім командос вискочили зі своїх фургонів і побігли до головного входу. У будівлі вони розділилися на дві групи, які діяли незалежно одна від одної.

Операція розгорталася точно за планом.

***

Кімната для конференцій мала перетворитися на пастку, з якої не було виходу, тож вони вибігли з неї: шестеро охоронців, які прикривали своїми тілами Зеленського, Холиченка, а нарешті Лєна, Вайман і Ференц. Оглушливо вили сирени. Коридор праворуч, що вів до входу, був чорний від диму. Почувся гуркіт автоматної та пістолетної стрілянини, нервовий, майже шалений. Канонада швидко наближалася; нападники зламали опір захисників. Лідер групи охорони повернув ліворуч, углиб будівлі, тягнучи за собою решту. Останнім прибіг Ференц. Він інстинктивно потягнувся до поясу, але знайшов лише порожню кобуру. До біса! Його пістолет був в шафці на вході.

Вони встигли відбігти лише кілька метрів, як десь попереду, за поворотом коридору, голосно вибухнула граната, за якою пролунав крик болю, а потім серія нерозбірливих криків. Начальник охорони підняв руку, група притиснулася спинами до стін і стояла. Двоє охоронців висунулися вперед зі броєю в готовності, не відриваючи очей від коліматорних прицілів. З-за повороту вилетіла граната і покотилася в бік українців. Командир метнув Зеленського до стіни і притиснув його власним тілом до підлоги.

Решта не встигла зреагувати; граната вибухнула з оглушливим тріском. Обидва ведучі офіцери прийняли на себе основний тягар вибуху та осколків. Вони загинули, але врятували решту групи. Їхня зброя глухо застукала об кам’яні плити підлоги. Перш ніж відлунила детонація, темно одягнена постать схилилася з-за рогу й випустила довгу чергу з автомата. Троє охоронців, незважаючи на дезорієнтацію та жахливий дзвін у вухах від вибуху, відкрили вогонь у відповідь.

Ференц лежав, згорнувшись калачиком біля стіни. У нього було лише одне бажання: стати якомога меншим, мікроскопічним, принаймні настільки маленьким, щоб зникнути назавжди. Дивно, але органи чуття фіксували все навколо: вогонь, що розростався спереду, кулі, що свистіли над головою і пробивали штукатурку десь за спиною, хмари цегляно-цементної суспензії, що крутилися в повітрі й перекривали подих...

Інстинкт і роки тренувань кричали в унісон, що треба тікати звідси якомога швидше.

Один охоронець впав спочатку на праве коліно, а потім на бік, сильно спливаючи кров’ю з численних ран на грудях. Бронежилет, що захищав його тіло, виявився занадто слабким захистом від куль нападників.

Командир, який все ще прикривав президента своїм тілом, отримав поранення в голову, трохи нижче краю шолома. Кров залила ​​сорочку Зеленського, що лежить під ним. Від чергової серії куль по підлозі розлетілися іскри. Якби стрілець направив ствол на півсантиметра вліво, життя українського президента просто