Читати книгу - "Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт"

— Якщо її ще не скинули зі скелі, — сказав Броуді.

Дорога до будинку Стракана минула в приглушеній тиші. Коли ми повернули на довгу під’їзну доріжку, що веде до будинку, то побачили, що «порше-каєн» Ґрейс зник, але «сааб» Стракана стоїть надворі.

Не думаю, що дім Стракана не мав власного генератора, але, попри сутінки, в жодному з вікон не горіло світло. Фрейзер постукав чавунним дверним молотком, з кулака падали краплі дощу. Ми почули в домі гавкіт собаки Стракана, але інших ознак життя не було. Фрейзер ввалив по важких дверях так, що вони затріщали на петлях.

— Ну ж бо, де в біса ти? — прогарчав він.

— Напевно, знову пішов прогулятися, — сказав Броуді, відступаючи й дивлячись на будинок. — Гадаю, ми можемо самі спуститися до яхти. Ситуація надзвичайна.

— Так, а якщо вона замкнена? — запитав Фрейзер. — Ми не можемо просто ввірватися.

— Люди тут зазвичай не замикають двері. Немає причини.

«Зараз може бути», — подумав я. Але в мене були інші резони.

— Якщо прийдемо туди й виявимо, що яхту зачинено, то втратимо ще більше часу, — сказав я. — І взагалі: хтось знає, як користуватися супутниковим радіо? Або зв’язком корабель-земля?

Вони промовчали, а отже, ніхто з них цього раніше не робив.

Фрейзер ударив рукою по дверях.

— Чорт!

— Ходімо знайдімо Кінроса. Скористаємося радіо на поромі, — запропонував Броуді.

Кінрос жив біля гавані. Коли ми вийшли на околицю селища, Броуді підказав Фрейзеру зрізати вузькою брукованою вуличкою, що оминала головну дорогу. Збірне бунгало капітана порома, як більшість будинків на Руні, мало нові пластикові двері та вікна.

Але решта обійстя стояла запущеною та занедбаною. Унизу стежки не було воріт, а маленький зарослий сад виявився всіяний іржавими частинами човнів. Дірявий і розколотий текстолітовий шлюп поріс дюнною травою. Броуді сказав мені, що Кінрос був вдівцем і жив сам із сином. Воно й видно.

Ми з Броуді залишили Фрейзера в машині та піднялися стежкою. За дверима пролунав веселий електронний дзвінок. Ніхто не відповів. Броуді подзвонив ще раз, а потім рішуче закалатав.

Зсередини долинули приглушені звуки руху, двері відчинилися. У коридорі стояв Кевін, син Кінроса. Він на мить зосередив на нас погляд та знову відвів очі вбік. Червоні купи вугрів порізали обличчя хлопця жорстокою топографією.

— Батько вдома? — запитав Броуді.

Підліток, не дивлячись на нас, похитав головою.

— Знаєш, де він?

Він незручно поворухнувся, звузив щілину у дверях, — залишилася відкритою лише тонка смужка завширшки з його обличчя.

— Внизу, на корабельні, — пробурмотів він. — У майс­терні.

Двері з гуркотом зачинилися.

Ми повернулися до машини. Гавань кипіла хвилями, що билися в припнуті човни. Пором біля пристані підкидало й жбурляло. Море шаленіло, густа піна хвиль зливалася з бризками дощу.

Фрейзер заїхав до гофрованої халупи на набережній. Я проминув її вчора, коли йшов до Броуді. Майстерню звели біля підніжжя високих скель, що оточували гавань і захищали її від найгірших погодних умов.

— Громадська корабельня, — пояснив Броуді, коли ми вилізли з машини й поспішили всередину, опираючись вітру. — Кожен, хто має човен, докладається до поточних витрат, а якщо потрібен ремонт, беруть участь усі.

— Це Ґатрі? — спитав я, вказуючи на напівзруйнований рибальський човен, підтягнутий на блоках, який помітив напередодні. Зблизька він виявився в іще гіршому стані. Бракувало половини дерев’яного корпусу, немов це був скелет якоїсь вимерлої доісторичної тварини.

— То так. Мав би зробити його знову придатним, але, здається, нікуди не поспішає. — Броуді несхвально похитав головою. — Йому приємніше витрачати гроші в барі.

Оминаючи накриті купи будівельного приладдя, ми поспішили до входу в майстерню. Вітер погрожував зірва­ти двері з петель, коли ми їх відчинили. Усередині майстерні панувала задушлива спека, пахло мастилом і тирсою. Токарні верстати, зварювальні пальники та різальні інструменти валялися розсипані на підлозі, а стіни були вкриті полицями з інструментами, почорнілими від старого мастила. Грало радіо, тиха мелодія намагалася побороти пихкання генератора.

У майстерні було до пів дюжини чоловіків. Ґатрі та ще один сиділи навпочіпки над розчленованими залишками двигуна, розкладеними на бетонній підлозі. Кінрос та інші грали в карти за старим столом із початими кухлями чаю. Коробка з фольги, що слугувала за попільничку, вже переповнилася недопалками.

Усі вони припинили свої заняття й витріщилися на нас. Обличчя не були ворожими, але й дружніми їх не назвеш. Байдуже очікування в кожному погляді.

Броуді зупинився перед Кінросом.

— Ми можемо поговорити, Ієне?

Кінрос знизав плечима.

— А я вам що, не даю?

— Я маю на увазі приватно.

— Тут всі свої. — Щоб підкреслити свої слова, він відкрив кисет тютюну й почав скручувати цигарку заплямованими мастилом пальцями.

Броуді не став сперечатися:

— Нам потрібно скористатися радіо на поромі.

Кінрос провів кінчиком язика по краю цигаркового паперу, розгладив його. Кивнув у бік Фрейзера.

— А з вашим що не так? Хіба нині в поліції немає радіо?

Фрейзер мовчки глянув у відповідь.

Кінрос вирвав із рота шматок тютюну.

— Здулися, еге ж?

Сержант рушив уперед. Я чув, як він важко дихав ротом, наче то фукав розлючений бик.

— Сам здуєшся, якщо…

— Ми просимо вашої допомоги, — перервав Броуді, поклавши руку на плече Фрейзера. — Нам потрібно зв’язатися з великою землею. Це важливо, інакше ми б не питали.

Кінрос, не поспішаючи, запалив самокрутку. Струсив сірник, кинув його в переповнену попільничку, поглянув на Броуді крізь смугу синього диму.

— Ви можете запитати, чого це вартує.

— Тобто? — запитав Фрейзер.

— Ви не зможете передати сигнал із гавані. У нас радіо на ультракоротких хвилях. Має бути пряма видимість, а скелі блокують сигнал до великої землі.

— А що як вам потрібно надіслати сигнал про допомогу? — недовірливо запитав Броуді.

Кінрос знизав плечима.

— Якщо ти в гавані, то не потрібно.

Фрейзер стиснув кулаки.

— Тож виведіть цей клятий човен у море, щоб передати.

— Хочеш спробувати вийти в море, давай. Але не на моєму поромі.

Броуді розім’яв перенісся.

— А як щодо інших човнів?

— Усі рації однакові.