Читати книгу - "Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса"

емоції, події!.. Увесь цей світ — бурхливий потік слів і ми вправно пливемо по ньому!.. Ця ваша печера, ваш дорогоцінний міф… Слова та й годі… Я вам скажу дещо, і скажу словами, але потім знову замовкну: усе, що ми думали і що думатимемо, усе, що вже знаємо і що знатимемо в майбутньому, цілковито все — це прегарна книжка, яку ми спільно пишемо й читаємо! І поки ми силкуємося витлумачити й відредагувати текст цієї книжки… наше тіло… Що робить наше тіло?.. Воно прагне чогось… стомлюється… сохне… і зрештою розпадається на порох… — Крантор замовк. Його широке обличчя розтяглося в усмішці арістофанівської маски. — Але ж… яка цікава книжка! Яка захоплива! Як багато в ній слів! Чи не так?

Коли Крантор скінчив, запала цупка тиша.*

__________

* Я, мабуть, зсунувся з глузду. Щойно я розмовляв із героєм твору! Мені зненацька видалося, що він звертається до мене, і я відповів йому в примітках. Може, це через те, що я вже стільки часу сиджу тут, замкнений у цій в’язниці, і не маю, до кого озватися словом. Але правда й те, що Крантор постійно балансує на межі між вигадкою і реальністю… А краще сказати б: на межі між літературним і нелітературним. Кранторові не йдеться про те, щоби бути правдоподібним: він навіть дозволяє собі виявляти словесні виверти, що його оточують, як тоді, коли він наголосив на ейдетичних словах.

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Цербер, який невідступно дріботів за господарем, люто загавкав біля його ніг, здійняв сторч оцупок хвоста й вищирив гострі ікла, немовби запитуючи, що далі. Крантор, достоту як люблячий батько, що не сердиться на маленького сина, який відвертає його увагу від розмови з дорослими, нахилився до пса, узяв його на свої величезні ручища й поніс до ложа, наче невелику білу торбину, напхом напхану з одного кінця і майже порожню з другого. Діставшись ложа, він став бавитися з псом і від тої хвилини, здавалося, цілковито втратив цікавість до всього, що його оточувало.

— Крантор критикує слова і для цього користується ними ж, — сказав Спевсіпп. — Як бачите, говорячи, він суперечить сам собі.

— А мене зацікавило те, що він казав про книжку, в якій були б зібрані всі наші думки, — зауважив із сутіні Філотекст. — Чи можливо створити щось таке?

Платон коротко розсміявся.

— Відразу помітно, що ти письменник, а не філософ! Я теж колись пописував… І тому чітко можу відрізнити одне від іншого.

— Можливо, насправді різниці нема, — відказав Філотекст. — Я вигадую героїв, а ти — істини. Та я не хотів би відхилятися від теми. Крантор казав про книжку, що відображала б наш спосіб мислення… або ж наше пізнання предметів та істот. Чи можливо було б її написати?

Цієї миті Калікл, молодий геометр, єдиною — хоч і помітною — вадою якого була неоковирність (він рухався так, наче його кінцівки були вивихнуті), перепросив, підвівся з ложа й перетягнув своє тіло — чи то пак мішок із кістками — у сутінь. Діагор зауважив, що Анфіса, головного виночерпія, ніде не видно. Куди ж він міг подітися? Геракл теж іще не повернувся.

Помовчавши якусь хвилю, Платон промовив:

— Книжки, про яку ти кажеш, Філотексте, не вдасться написати.

— Чому?

— Бо це неможливо, — спокійно відказав філософ.

— Поясни, будь ласка, — попрохав Філотекст.

Поволі погладжуючи шпакувату бороду, Платон мовив:

— Уже віддавна тим, хто належить до цієї Академії, відомо, що є п’ять рівнів або ж ступенів пізнання будь-якої речі: його назва, визначення, образ, пізнавальна бесіда й сама Річ — справжня мета пізнання. Але письмо досягає лише перших двох рівнів: назви й визначення. Писане слово — це не образ і тому не може дістатися третього рівня. Писане слово не мислить, а отже не може провадити розумної бесіди. І тим паче, звісно, ним не можна досягнути останнього ступеня, самої Ідеї. Тому книжку, що описувала б наше пізнання речей, створити неможливо.

Філотекст на якусь хвилю замислився, а тоді сказав:

— Чи не міг би ти навести приклад кожного з цих п’яти ступенів, щоб я зрозумів, про що йдеться?

Тут миттю втрутився Спевсіпп, немовби Платонові не випадало наводити приклади.

— Усе дуже просто, Філотексте. Перший ступінь — це будь-яка назва. Наприклад, «книжка», «будинок», «трапезна»… Другий ступінь — визначення. Це фрази, що описують назви. Для книжки, наприклад, визначення буде таке: «Книжка — це папірус, на якому записано цілісний текст». Очевидно, що література охоплює тільки назви й визначення. Третій ступінь — це образ, те, що кожен із нас уявляє, коли думає про щось. Наприклад, думаючи про книжку, я бачу подумки розгорнутий на столі сувій папірусу… Четвертий ступінь — пізнавальна бесіда. Це те, що ми робимо з тобою зараз, — застосовуючи наші знання, бесідуємо на певну тему. У нашому прикладі ми б розмовляли про книжку: про її походження, мету тощо… П’ятий і останній ступінь пізнання — це сама Ідея, себто справжній предмет пізнання. У нашому прикладі це була б сама Книжка, ідеальна книжка, книжка над книжками…

— Саме тому, Філотексте, ми вважаємо писане слово вельми недосконалим, — мовив Платон, — і зауваж, цим ми не прагнемо зневажити письменників… — почулися стримані смішки. Платон додав: — У будь-якому разі, гадаю, тепер ти розумієш, чому таку книжку неможливо створити…

Філотекст, схоже, замислився. По якійсь хвилі він промовив своїм деренчливим голоском:

— Поб’ємося об заклад?

Цього разу сміхом вибухнули всі присутні.

Діагор, якому бесіда почала видаватися безглуздою, неспокійно засовався на ложі. Куди ж могли подітися Геракл і Анфіс? Нарешті з неабиякою полегкістю він помітив опасисту постать розгадника, що виходив із темної кухні. Обличчя його, як зазвичай, нічого не виражало. Що ж сталося?

Геракл не повернувся на ложе. Він подякував за частування і пояснив, що певні справи змушують його повернутися до Афін. Ментори швидко й сердечно попрощалися з ним, а Діагор провів його до виходу.

— Де ти був? — запитав філософ, коли пересвідчився, що їх ніхто не почує.