Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

в той час як деменція розвивається здебільшого поступово. Пацієнти в стані делірію можуть мати галюцинації і, наприклад, всюди бачити тварин. Час від часу пацієнт відмовляється їсти або пити, бо по продуктах буцімто повзають мурахи. Інший пацієнт бачить жуків, які спускаються зі стелі. Діти в гарячці бачать гномів під ліжком. Часто галюцинації і видіння формуються зі страшних переживань у минулому. Так один пацієнт в делірії думав, що йому знову треба повернутися в концтабір, а лікарі й санітари — то судові виконавці, які прийшли його забрати. Звісно ж, він спробував утекти, витяг із вени голку крапельниці й вирвав зонд, через який йому вводили живлення, через що виникла загроза потрапляння поживної рідини в легені й розвитку небезпечної пневмонії. Одній жінці здавалося, що в лікарні її прив’язали і зґвалтували. Мій старий друг не вірив, що операція вже позаду, і вимагав від лікаря вибачень за те, що той нібито приходив до нього посеред ночі. Друг був ображений, що вночі він питав лікаря про результати аналізу крові, а той не зміг йому нічого до пуття відповісти. Тому йому самому довелося піти в лабораторію за результатами, яких лікар не дав. Насправді лікар приходив тільки в галюцинаціях, а друг, на щастя, навіть не вставав тієї ночі з ліжка. Одна старша пані боролася із медсестрою, а потім розповіла, що ліжко здавалося їй могилою. Вона намагалася вибратися з могили, а медсестра знову вкладала її туди.

Потроху ми дедалі більше дізнаємося про те, чому одні люди скоріше впадають у делірій, ніж інші. По суті делірій зумовлюється надлишком у мозку хімічного трансмітера допаміну. Є безліч маленьких варіацій, так званих поліморфізмів ДНК гена білка, який сприймає послання допаміну в мозкових клітинах. Ці маленькі варіації можуть зробити людину більш чи менш схильною до делірію. Під час делірію мозок зазнає пошкоджень, від чого зростає ризик деменції. Наслідки делірію можуть бути довготривалими. Наприклад, багато хто має труднощі з читанням, письмом, ходьбою чи проблеми з пам’яттю. У багатьох випадках вони вже ніколи не стають такими, як до цього. Близько третини всіх пацієнтів у віці старше 65 років, що пережили делірій, померли за кілька місяців. Тож це дуже серйозна хвороба, і вже під час зачаття визначається, наскільки високим буде ризик колись захворіти на неї.

Голоси

Часто діти лише згодом усвідомлюють, що інші люди не чують

голосів, і тоді вони вже не наважуються розповідати про них.

Є люди зовсім не схильні до психозів, проте вони чують голоси. Насправді від 7 до 15 відсотків людей хоча б раз у житті переживали це, а з них лише мала частка має психічні проблеми. Цей феномен є частиною спектру, на одному кінці якого перебувають здорові люди, що чують голоси, а на іншому кінці — шизофреніки. Посередині стоять люди, в яких чуття голосів є наслідком перенесеного психозу або симптомом психозу, що наближається. Здорові люди іноді починають чути голоси з дитинства, а в сім’ях таке часто буває з декількома їх членами. Діти часто лише згодом усвідомлюють, що інші люди не чують голосів, і тоді вони вже не наважуються розповідати про них. Декому ці привітні голоси дуже подобаються. Наприклад, одній жінці, якій з одинадцяти років голос казав, щоб вона не боялася. А от пацієнти психіатра зазвичай чують від голосів якісь загрозливі, негативні повідомлення. («Чому б тобі сьогодні не стрибнути під потяг?» Або: «Ти повинна померти, Евелін, ти погана, а погані люди повинні померти».) Не дивно, що ці голоси можуть довести людину до параної чи психозу. На противагу таким голосам психічно хворих голоси здорових людей часто надають дружню пораду або підтримку. Здорові люди можуть контролювати свої голоси, на відміну від пацієнтів із психозами. Вони можуть сказати своєму голосу: «Не зараз». А також можуть викликати голоси. Функціональне сканування мозку показує, що активізація мозкових ділянок у здорових людей, які чують голоси, не дуже відрізняється від тієї, яка відбувається в пацієнтів із психозом. В обох випадках активуються відповідальна за мовлення зона Брока і зона Верніке, що займається слуханням, обробкою і розумінням мови (рис. 8). Крім того, щоразу активується первинна слухова кора (рис. 19). Є ознаки того, що зв’язки між цими зонами порушені. І це дає нам можливість повернутися до припущення, що ділянка, якій бракує вхідної інформації, сама починає її виробляти (див. розділ ХІ.4). У людей, які чують жахливі голоси, права півкуля більш активна, ніж у тих людей, яким це явище не відоме. Транскраніальна магнітна стимуляція занадто активних ділянок мозку може змусити ці голоси замовкнути.

Нюхові галюцинації

Ґершвін помер у віці тридцяти восьми років

незабаром після часткового видалення пухлини

в ділянці гачкоподібного відростка.

Ункус, гачкоподібний відросток, розташований спереду в скроневій ділянці мозку над мигдалеподібною залозою (рис. 18) і відповідає за інформацію органів нюху.

«Симптом гачкоподібної звивини» — це нюхові галюцинації, які з’являються при епілепсії. Композитор Джордж Ґершвін, автор «Блакитної рапсодії» та «Порґі й Бесс», одного разу, коли йому було тридцять вісім років, під час диригування оркестром відчув запах паленої гуми і на 10—20 секунд повністю відключився. І хоча він консультувався в багатьох лікарів, минуло аж півроку, поки в нього не виявили пухлину у скроневій ділянці мозку, поблизу ункуса, яка й була визнана причиною частих «симптомів гачкоподібної звивини». Ґершвін помер у віці тридцяти восьми років незабаром після часткового видалення пухлини в ділянці гачкоподібного відростка.

XII. Відновлення та електрична стимуляція

На мою думку, виявиться, що тяжкі захворювання мозку

(…) пов’язані зі специфічними хімічними змінами в нервових

клітинах. Імовірно, багато пошкоджень мозку і мислення,

які зараз ще не мають пояснення, можна буде точно визначити

за допомогою хімії і тим самим зробити доступним їх точне

лікування; а те, що сьогодні є справою делікатної емпірики,

гордо перетвориться на роботу точної науки.

Йоганн Людвіґ Вільгельм Тудіхум, 1884

XII.1 Стареча сліпота: дегенерація сітківки

Ні, я думав не про те, щоб писати, а щоб

читати книги. Дідько! Муки інтелектуала:

закидати в мозок всю цю повноту знань через

триміліметровий отвір у райдужній оболонці!

Ірвін Д. Ялом, «Коли Ніцше плакав»

Мій батько осліп на останньому році життя. Йому тоді виповнилося вісімдесят дев’ять. За тринадцять років до того ми щотижня разом з ним їздили в Лейден на лазерні процедури, які мали зупинити дегенерацію сітківки. У ході розвитку сітківка виникла із випнутості мозку. У ній світло перетворюється на електричні сигнали, а очний нерв передає їх в задню частину мозку, тому ми можемо бачити. Коли я вперше зайшов разом із майже сліпим батьком у Лейденську університетську лікарню, то сказав йому: «Тут нам треба направо». «Звідки ти знаєш, хіба ти вже бував тут?» — запитав він. Я пояснив йому: «Ні, он там висить великий вказівник з оком і стрілкою направо». А він від­разу випалив: «Хотів би я знати, як виглядають вказівники до гінекологічного і пологового відділення». У нього була найбільш поширена форма старечої сліпоти: макулярна дегенерація сітківки. При цьому захворюванні точно під жовтою плямою, макулою, тією частиною сітківки, яка найкраще бачить, розростаються нові судини. Судинне новоутворення руйнує сітківку і призводить до втрати зору, яка починається в центрі поля зору. Спершу зображення стає спотвореним, далі в центрі поля зору утворюється чорна пляма, яка постійно збільшується.