Читати книгу - "Приречений кохати, або Надія короля Ерланда, Ольга Обська"

Перед жодним сеансом Надя так не хвилювалася, як перед цим. Вони не бачилися з Ерландом з того самого моменту, як він застав її з поламаною трояндою у руках. Ця квітка, вона, взагалі, багато чого змінила в їхніх відносинах. Це тепер несхоже на взаємини психолога та клієнта, чи стосунки короля та його Радниці. Їхній зв'язок став непробачно близьким, у ньому з'явилася гострота, з'явилися почуття, хай навіть це гнів чи роздратування. Потрібно було повернути дистанцію. Інакше Надія не зможе діяти холоднокровно. Вона й так уже не впевнена, чи рухає її рішеннями професіоналізм чи емоції.

Надя постукала до кабінету. Відповіді не було. Вона увійшла. Сіла, як завжди, в крісло перед столиком, на якому стояли шахи. До початку сеансу залишалося п'ять хвилин. Чи з'явиться Ерланд вчасно? А може, він взагалі проігнорує сьогоднішню зустріч?

Час минав. Наді не сиділося. Вона встала і почала ходити по кабінету. Читала назви книг на корінцях — здебільшого праці з історії, географії… і раптом погляд упав на невеликий портрет, що причаївся на одній із полиць стелажу. На ньому були зображені три жінки на повний зріст. У розкішному вбранні, молоді красиві величні. Хто вони? Чим дорогі Ерланду? Хм. А може одна з них і є його дамою серця?

Надя придивилася уважніше. Жінки були схожі між собою, як родички. Крім того, в тій, що праворуч, Надя несподівано впізнала тітоньку Ерланда — Алісію. Ні, ну точно — вона. Тільки років на двадцять молодша.

— Це портрет моєї матері з її старшими сестрами, — пролунав голос Ерланда за спиною.

І як королю вдалося зайти до кабінету так безшумно?

— Вона у центрі? — Здогадалася Надя. — Ваша мама була надзвичайно вродлива. А справа — це ж тітонька Алісія?

— Так.

— А зліва?

— Найстарша із сестер.

Ось така дивна відповідь. Ні імені, ні подробиць щодо того, де вона тепер. Надя завжди думала, що у матері Ерланда була лише одна сестра — Алісія. Але виходить, це не так.

Надія розвернулася до короля. А він виявився так близько. Очі в очі. Вперше після того випадку з трояндою. І знову хвилювання, яке змушує серце вискакувати з грудей. Тепер, що, у Наді завжди перехоплюватиме дихання, коли Ерланд поруч?

— Ви правильно зробили, що зламали троянду. Я не мав дарувати її вам.

Ось так одразу. Розставити всі крапки над і. Це у його характері. Він вирішив не тягнути, Надин непростий клієнт — чоловік, під чиїм впевненим пронизливим поглядом її починало лихоманити.

— Я не мав дозволяти собі таке. Це виглядало, як залицяння. Це і було залицянням. Я з дитинства знав, що наречену мені оберуть небеса, що я буду позбавлений необхідності грати в ці ігри, коли чоловік всіляко виражає свою симпатію, буду позбавлений задоволення цих ігор, коли чоловік показує дівчині, що вона йому подобається. Я не встояв. І жалкую про це. Але таке більше не повториться.

Це було так пронизливо чесно, так нестерпно прямо. Надя думала, що доведеться пробивати численні шари броні, а він сам відкрився — хай на мить, але показав себе живого, гарячого. Як жахливо пекло від цієї його прямоти. Від цього його напівзізнання, напівнатяку на почуття, що зароджуються — заборонені, неприпустимі.

Сум’яття охопило нещадно, стиснуло горло. Надя раптом усвідомила, чому сказала сьогодні Фредеріку, щоб почекав із доставкою нареченої короля до Тай-Наїля. Надії неприємна думка, що тут з'явиться ще одна дівчина з Землі. Ерланд проводитиме з нею багато часу, гулятиме вечорами в парку, даруватиме троянди. У Наді говорили ревнощі. Справжнісінькі ревнощі. Вона закохалася в цю монументальну скелю, вже встигла подумки привласнити собі цю непробивну кам'яну брилу.

Надії пощастило, що Ерланд не здогадується про її почуття. Пощастило, що по-своєму зрозумів інцидент із трояндою — подумав, що Надя зламала її, щоб показати неприпустимість зближення. Мабуть, це на краще.

— Це добре, Ваша Величносте, що ви розумієте — ми маємо тримати дистанцію. Ви мій клієнт — я ваш психолог, ви мій король — я ваша Радниця. Але ви можете бути впевнені у мені — відданій Радниці. Якщо дозволите — буду другом. Я завжди буду на вашому боці. Я тут, щоб допомогти.

І як тільки Наді вистачило сил вимовити ці слова впевнено та спокійно? Коліна підкошувалися, а губи хотіли промимрити зовсім інше. Але вона сказала те, що мала — ДРУГОМ. Хороше слово. Сильне, але безпечне.

— Я ціную вашу відданість, Надіє.

І чому Наді здається, що Ерланд теж хотів вимовити щось інше, але сказав те, що мав сказати?

— Почнемо наш сеанс? — вона пройшла до крісла.

Ерланд сів навпроти. Чи зможе вона сьогодні продовжити свою непросту історію про Королеву, коли думки гарячково скачуть, а горло пересохло до хрипоти.

— Не відмовилася б від склянки води, — попросила Надя. — Або чашки чаю.

Ерланд покликав прислугу і попросив принести гарячі та холодні напої.

Надя жадібно зробила кілька ковтків життєдайної рідини.

— Сьогодні буде хід Королеви? — запитав Ерланд.

— Наша Королева спить, — нагадала Надія. — Зараз хід лікаря. Він збирається у дорогу. Він убитий горем. Притиснутий ним, як стотонною гирею. Він не може зрозуміти наказ Короля. Серце рветься від жалості до Королеви. Його прекрасної Королеви, його таємної пристрасті, його назавжди нерозділеного кохання. Саме воно, кохання, надає йому сил. Він хоче все передбачити. До Гірського монастиря кілька днів шляху. Королева ні в чому не повинна знати потреби ні під час дороги, ні після прибуття. Десять возів завантажені, десять карет зі слугами, няньками-мамками, споряджені в дорогу. В одинадцяту, найрозкішнішу, вносять сплячу Королеву. Можна рушати. Але чи все лікар передбачив?

До нього поспішає огрядна жінка.

«Я мушу поїхати з вами», — палко переконує вона лікаря.

Вона працює кухаркою при королівському дворі вже кілька років.

«Саме мої страви наша Королева любить найбільше», — запевняє жінка. — «Монастирські куховарки не зможуть потішити вишуканий смак нашої Королеви».