Читати книгу - "Утопія; Місто Сонця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Предметам домашнього вжитку і харчам вони не надають особливого значення, тому що кожний одержує все необхідне, однак цінуються ці речі лише тоді, коли стають почесною нагородою. Бо на свята держава нагороджує героїв і героїнь — як правило, під час бенкетів — або гарними вінками, або смачними стравами, чи ошатним одягом.
Про колір одягу
Удень і в межах міста всі носять білий одяг, а вночі й за містом вдягають одяг червоного кольору, з вовни або шовку. До чорного кольору вони відчувають відразу, немов до нечисті, тому і недолюблюють японців, яким до вподоби темний колір.
Проти гордовитості
Найгіршою вадою в них вважається пиха, і до зарозумілих людей вони ставляться з глибоким презирством, через те прислуговування за столом, роботу на кухні, доглядання хворих та інші подібні обов’язки не вважають приниженням. Будь-який вид праці називають наукою. Твердять, що ногам ходити, задові випорожнюватись так само почесно, як очам дивитись на світ і язику говорити; адже очам належить виділяти сльози, язикові — слину; так само справа стоїть з випорожнюванням[235]. Тим-то кожний справно виконує все, що йому доручають, як найпочеснішу роботу.
Що дає суспільно корисна праця?
Немає в них рабів, які розкладають мораль, бо солярії самі задовольняють свої потреби і навіть з лишком. У нас, на жаль, не так: у Неаполі[236], приміром, живе сімдесят тисяч душ, а з них працює ледве десять чи п’ятнадцять тисяч, причому від непосильної і безнастанної праці вони гибіють і вироджуються. А решта, тобто дармоїди, хиріють від неробства, жадоби наживи, тілесних недуг, розпусти, лихварства та інших вад; до того ж ці нероби псують і розбещують безліч людей, тримаючи їх у кабалі, нужді й раболіпстві, заражаючи їх власними пороками. А це завдає непоправної шкоди і суспільству взагалі, і суспільно корисним справам. Хліборобством, військовою справою, мистецтвом і ремеслом займається у нас жменька людей і то абияк та з великою нехіттю.
Тим часом у Місті Сонця, де обов’язки, мистецтва, ремесла й роботи розподілені між усіма, кожному випадає працювати не більше чотирьох годин денно; решту часу громадяни можуть присвятити цікавим науковим дослідженням, диспутам, читати, писати, прогулюватися — тобто розвивати свій розум і тіло, і все це вони роблять залюбки. Не дозволені тут ігри, в які грають сидячи, як-от: гра в кості, крем’яхи, шахи тощо. Зате вони охоче грають у м’яча, гилку, обруч, борються, метають спис, стріляють з лука, аркебузи тощо.
Вони твердять також, що злидні призводять до душевної ницості, підступності, лукавства, роблять з людини злодія, запроданця, покидька, брехуна, клятвопорушника і т. д.; багатство ж породжує пиху, зарозумілість, неуцтво, від нього люди стають облудниками, ошуканцями, зрадниками, грубіянами, себелюбцями і т. д. Лише усуспільнення власності робить усіх водночас багатими і заодно бідними; багатими — тому що вони все мають, бідними — тому що в них немає ніякої власності. Внаслідок цього не вони служать речам, а речі їм. З уваги на це вони славлять благочестивих християн, особливо ж звеличують життя апостолів[237].
Чернець
Усе це, на мою думку, виглядає прекрасно й розумно, але спільність жінок — надто складна справа. Щоправда, св. Климент Римський[238] каже, що жінки, відповідно до вчення апостолів, повинні бути спільними, і хвалить Платона та Сократа, які те саме проповідували. Але Глоса[239] тлумачить цю спільність жінок як слугування всім, а не в розумінні спільного ліжка. Та й Тертулліан[240] погоджується з Глосою, доводячи, що в перших християн усе було спільне, за винятком жінок, які тільки в справі слугування були спільними.
Генуезець
Міркування про спільність жінок
Я особисто не дуже знаюсь на тому. Тільки зумів помітити, що у соляріїв існує спільність жінок і в справі слугування, і щодо ліжка. Але так буває не завжди і не так, як у тварин, котрі кидаються на першу-ліпшу самку. Бо в соляріїв спільність жінок служить лише для продовження роду, і то в певному порядку, про що я вже згадував. Гадаю, однак, що вони можуть стосовно цього помилятися. Самі вони, щоправда, на свій захист посилаються на думку Сократа, Катона[241], Платона і св. Климента, хоч, як ти твердиш, неправильно її розуміють. Кажуть, що св. Августин палко схвалював общину, але не спільність подружнього ліжка, тому що це єресь миколаїтів[242]. Наша церква мириться з приватною власністю не стільки для того, щоб домогтися більшого добра, як для того, щоб уникнути більшого зла. Можливо, однак, що солярії коли-небудь облишать цей звичай, бо в підпорядкованих їм містах спільною є тільки власність, а ні в якому разі не жінки, окрім того, що вони слугують усім і спільно ремісникують. Щоправда, солярії пояснюють таке становище відсталістю людей, які, мовляв, недостатньо обізнані з філософією. Проте вони посилають своїх громадян вивчати звичаї інших народів і завжди засвоюють усе, що в них найкраще. Безперечно, спосіб життя соляріїв сприяє
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утопія; Місто Сонця», після закриття браузера.