Читати книгу - "Київська Русь"

Народ продовжував вести партизанську боротьбу з загарбниками. Зберігся переказ про рязанського богатиря Євпатія Коловрата, котрий зібрав з уцілілих від побоїща в Рязані воїнів дружину в 1700 чоловік і почав “немилосердно знищувати” ворогів. Дії воїнів Коловрата, що несподівано з’являлися там, де їх не чекали, наводили жах на ворогів, котрі говорили: “Сии бо люди крылатый, и не имеющие смерти — тако крепко и мужественно ездя, бьяшеся: один с тысящею, а два со тьмою”[289]. Навіть завойовники віддавали належне героїзму руських людей, що боролися за незалежність своєї Батьківщини.

Від Коломни орди Батия рушили на Москву. Згідно з розповіддю мусульманського історика Джувейні, Москва у 1238 р. була вже великим містом. “Вони пішли у країну русів і покорили її області до міста Москви (Мускав), де число народу як мурашки і саранча. Та сторона такими лісами і дібровами покрита, що там і змія не проповзе. Хани татарські напали на місто з усіх боків. Спочатку з кожного боку проклали дорогу такої ширини, що на ній поряд могли йти три або чотири вози. Поставивши проти стін метальні машини, в кілька днів нічого від міста не лишили, крім його імені. Тут вони знайшли велику здобич”[290].

Повідомлення Джувейні збігаються з літописом, в якому говориться, що москвичі на чолі з воєводою Пилипом Нянко стійко боролись, але були переможені і перебиті “от старца и до сущего младенца”[291]. Місто і навколишні села вороги спалили, а юного московського князя Володимира Юрійовича — сина великого володимирського князя Юрія Всеволодовича — взяли в полон.

Далі ворожі полчища рушили до столиці Північно-Східної Русі — Володимира, найвірогідніше, по льоду річок Москва і Клязьма. Великий князь Юрій Всеволодович з військом вийшов з міста в напрямку Ярославля збирати додаткові сили, залишивши у Володимирі своїх синів Всеволода (котрий приніс звістку про розгром руських під Коломною) і Мстислава. В лютому 1238 р. вороги взяли в облогу Володимир.

Штурму столиці Північно-Східної Русі передував розгром одним із ворожих загонів Суздаля, оскільки завойовники побоювалися, що тут може закріпитись володимирський князь Юрій Всеволодович. Суздаль було пограбовано і спалено, населення перебито або забрано в полон. Сильного спустошення зазнали також монастирі і поселення в околицях міста. Інші загони кочовиків з боями захопили Ростов, Ярославль, Городець, Галич-Мерський, Переяславль-Заліський, Торжок, Юр’їв, Дмитрів, Волок-Ламський, Твер, Кострому, Углич, Кашин, Кснятин, Стародуб, Констянтинів, Вологду, тобто всі більш-менш великі міста Північно-Східної Русі.

Ніяких подробиць про взяття Ярославля, Костроми та інших міст на Волзі літописи не повідомляють. На основі археологічних даних можна припустити, що Ярославль був сильно зруйнований і довго не міг оправитись після цього[292]. Відображенням розгрому міста є місцевий переказ про битву з завойовниками на “Туговій горі”, в якій загинули всі захисники Ярославля.

Велика битва відбулася біля стін Володимира. Ханські воєводи ввели в дію великі сили. Стінобитні машини — пороки — в кількох місцях пробили міські стіни, і 7 лютого 1238 р. вороги вдерлися до столиці князівства.

Місто було спалено і розорено, а його населення знищено. Останнім епізодом оборони Володимира було спалення завойовниками соборної Успенської церкви, де зачинилась великокняжа сім’я і “множество бояр і народу”.

Після захоплення Володимира монголи на чолі з Бурундаєм продовжили похід проти володимирського князя Юрія Всеволодовича. 4 березня вони підійшли до табору руських на річці Сить (притока річки Мологи, що впадає у Волгу). Володимирський князь так і не зміг зібрати достатніх сил. До нього встиг підійти зі своєю дружиною тільки один його брат — Святослав Всеволодович. Почалася кривава битва. Сили виявилися нерівними. Руське військо було оточене і розбите. В бою загинули князі Юрій і Святослав Всеволодовичі.

Знахідки на середній течії Ситі в районі села Покровське залишків озброєння і людських кісток, а також виявлені при розкопках курганів кістяки із слідами ударів холодною зброєю підтверджують літописні повідомлення про велику битву на річці Сить.

Щоб Юрій Всеволодович не зміг одержати допомогу з Новгорода, в якому в цей час правив племінник Олександр Ярославич (майбутній переможець німецьких, шведських і датських рицарів), завойовники обложили Торжок, який знаходився на південно-східній окраїні Новгородської землі. Місто було захоплено майже одночасно з битвою на Ситі (5 березня 1238 р.) після двотижневої облоги. Новгородські бояри не прислали захисникам Торжка допомоги, вирішивши відсидітися у своєму місті. Захопивши Торжок, вороги “иссекоша вся от мужеска полу и до женьска”[293].

Переслідуючи вцілілих захисників міста, окремий загін монгольської кінноти рушив у напрямку Новгорода. Не дійшовши до нього 100 верст, біля Ігнач-Хреста він припинив переслідування і повернув назад. У нього не було сил захопити таке велике і багатолюдне місто, як Новгород. Повернувши на південь, завойовники пройшли по східних окраїнах Смоленської і Чернігівської земель. Біля Смоленська їх загони наштовхнулися на мужній опір. Боротьба смолян проти загарбників відображена в “Повести о Меркурии Смоленском”[294].

Навесні 1238 р. кочовики розгромили міста Подесення, серед яких був Вщиж — центр маленького удільного князівства. Факт розорення Вщижа підтверджується археологічними розкопками, які виявили потужний шар пожежі з предметами 30-х років XIII ст.[295]

Особливо сильний опір ворогам чинили жителі Козельська, розташованого у верхів’ях Оки. За словами літописця, захисники Козельська “ум крепкодушьный имели” і боролись до останнього. Сім тижнів витримували вони облогу, і тільки після того, як до міста підійшли війська з Волги з технікою і обозом, місто впало. В бою загинуло багато нападників, у тому числі “три сыны темничи”, тобто сини командуючого “тьмою” — десятитисячним військом. Під час вилазки козельці знищили ворожі машини для облоги. Втрати завойовників були тут настільки значними, що вони назвали Козельськ "злим містом” і, захопивши його, буквально стерли з лиця землі.

Від Козельська військо Батия рушило на південь, у половецькі степи, оволодівши по дорозі Курськом і зруйнувавши його. На середину літа 1238 р. Батий вийшов у Придоння. Тут між Волгою і Доном розташувались основні його кочів’я.

У половецьких степах монголи збирали сили для подальшого наступу. Протягом усього часу перебування тут Батий вів безперервні війни з половцями, аланами, черкесами, здійснював походи на порубіжні руські міста, розбив половецького хана Котяна, той з рештками свого війська пішов до Угорщини.

На початку 1239 р. війська Батия знову рушили на Русь, тепер уже на Південну. Лише частина війська пішла на північ, де придушила повстання мордовських племен, розорила міста Муром, Гороховець і Радилів, спустошила села по Клязьмі і дійшла до Нижнього Новгорода.

Навесні 1239 р.