Читати книгу - "Делілло Дон. Зеро К"

та низький столик, усі зображені з різних ракурсів. Я лишився стояти, повертаючи голову, а потім і тіло, щоб уважно вивчити розпис. Той факт, що чотири площини були самі собі подібні так само, як і тло для трьох об'єктів просторової протяжності, вразив мене як предмет, гідний якогось глибокого методу дослідження, можливо, феноменології, проте цей виклик був мені не під силу.

Зрештою зайшла низенька і жвава жінка в замшевому піджаку і трикотажних штанях. Її очі, здавалося, струменіли світлом, і це змусило мене збагнути, що вона — та жінка в хірургічній масці, яка стояла навпроти мене під час того грубого огляду тіла.

Вона спитала: «Хочете стояти?»

— Так.

Вона над цим поміркувала, а потім сіла біля столу. Запанувала тиша. Ніхто не входив з чаєм і печивом на таці.

Вона сказала: «Ми багато обговорювали, Росс, Артис і я. Коли ми народжувалися, то не мали вибору. Чи варто нам і помирати у такий саме спосіб? Ресурси, які він надав у наше розпорядження, мали вирішальну важливість».

Що ще я бачив? Шарф на ній вражав фасоном, і я вирішив, що їй п'ятдесят п'ять, місцева, більш-менш, і постать, що має якусь владу.

— Після того як Артис увійшла до камери, я певний час провела з вашим батьком у Нью-Йорці та Мені. Він був великодушніший, ніж раніше. Хоч чоловік перемінився. Звісно, ви це знаєте. Через утрату зменшився майже до клаптиків. Хіба велич людини не в тому, щоб відмовитися приймати певну долю? Чого ми тут хочемо? Лише життя. Нехай стається. Дайте подихати.

Я зрозумів, що вона говорить зі мною через повагу до батька. Він попрохав, вона виконує прохання.

— Ми маємо мову, яка виведе нас з важких часів. Ми спроможні думати й говорити про те, що, імовірно, може статися у прийдешні часи. Чому ж і тілесно не піти за нашими словами у майбутнє? Якщо ми скажемо собі прямо, що свідомість існуватиме далі, що кріоконсерванти продовжуватимуть живити наше тіло, це й буде перше пробудження до благословенного стану. Ми тут, щоб воно відбулося, не просто цього воліти чи повзти до нього, а повною мірою розгорнути наші заходи.

Коли вона говорила, її пальці коливалися. Я злегка нашорошився. Ось жінка закручувалася у думку, мить за миттю, рішуче налаштована, щоб усе відбулося.

— Я поклав край теоріям і суперечкам,— сказав я.— Ми з Россом проговорили та прокричали їх, поки ходили всіма рівнями.

— Він сказав, що ти ніколи не називав його тато. Я сказала: як не по-американськи. Він спробував засміятися, але йому не зовсім удалося.

У своїх непишних сорочці та штанях я міг уявити, як перетікаю в настінний малюнок і лишаюся непоміченим, темнувата постать у кутку кімнати.

— Людське життя — випадкове злиття дрібних часточок органічної речовини, що плине в космічному пилу. Продовження життя — менш випадкове. Воно використовує те, що ми вивчили за тисячі років існування нашого людства. Не дуже й навмання, не дуже й ризиковано, однак нічого неприродного.

— Розкажіть про свій шарф,— сказав я.

— Козячий кашемір з Внутрішньої Монголії.

Ставало все зрозумілішим, що вона — важливий член цього закладу. Якщо Стенмарки — то творче ядро, жартівники-провидці, то чи не ця жінка породжувала прибутки, задавала напрям? Чи вона одна з тих, хто дав початок ідеї «Конвергенції», розмістивши її в цьому суворому географічному положенні поза межами правдоподібності й закону. Фінансист, філософ, науковець, яка тут розширила свою роль. Який у неї конкретний досвід роботи? Довідуватися не буду. Й ім'я її питати не буду і вигадувати його теж. Це мій варіант поступу. Час їхати додому.

Але вона сказала, що є ще одне останнє місце, яке Росс хотів, щоб я відвідав. Вона провела мене до віражу, вона і я у супроводі двох, і ми пішли пронумерованими рівнями далі, ніж я заходив раніше. Звідки я це знав? Відчував, десь глибоко в кістках, хоча я не мав ніяких очевидних доказів часу, що минув, чи гаданої відстані.

Мене доставили в якийсь альков, припасували дихальний апарат і захисний костюм, немовби для космосу. Він не був громіздкий і дав мені змогу зануритись у нереальний стан подій.

Жінка сказала: «Природно, що ми пережили деякі перешкоди, кілька зірваних планів, випадкові невдачі. Були й окремі випадки марних сподівань».

Вона дивилася на мене зі свого респіратора.

— Є певні суттєві заходи, що забезпечуватимуть підтримку вашому батькові, хоч і не на попередніх рівнях. Є установа, адміністратор, сповільнювальні межі, міри безпеки й часові фактори.

— Ви одержуєте підтримку від інших напрямів діяльності.

— Звичайно, завжди. Але те, що для нас зробив Росс, була переломна мить. Його непохитна віра, його світові ресурси.

— А відступи у вас, мабуть, були.

— Його готовність брати участь у найвиразніший спосіб.

Нас повільно вели вузьким проходом.

На одній стіні була надтріснута глиняна табличка, встановлена горизонтально з нанесеним щільно стиснутим рядком цифр, літер, квадратних і кубічних коренів, знаків плюс і мінус, а ще там були круглі дужки, нескінченності та інші символи зі знаком рівності в середині всього цього, свідчення логічної чи математичної тотожності.

Я не знав, що це рівняння мало означати, і не мав ані найменшого наміру запитати. Потім я подумав про «Конвергенцію», саму назву, саме слово. Дві різні сили наближаються до точки перетину. Злиття, дихання в дихання, кінця і початку. Чи те рівняння на пластині має бути науковим вираженням того, що відбувається з окремим людським тілом, коли з'єднуються сили смерті та життя?

— Де він тепер?

— Він проходить процес охолодження. Чи невдовзі буде,— сказала вона.— Ви — син. Звичайно, він дав мені зрозуміти, що ви маєте певні застереження щодо цієї концепції, так само, як і щодо цього місцеположення. У деяких випадках скептицизм — це чеснота, хоч часто й поверхова. Але він ніколи не характеризував вас як людину обмеженого розуму.

Я був не лише його син, я був той син, що лишився живий, спадкоємець.

Ми наштовхнулися на труби-лази зі шлюзами й увійшли до секції кріосховища. Тепер ми були без супроводу і пішли доріжкою, яка злегка підіймалася вгору. Невдовзі до поля зору потрапив відкритий простір, і через декілька секунд я побачив, що в ньому.

Там були ряди людських тіл у мерехтливих струках, і мені довелося спинитися, щоб збагнути побачене. Шикування, лави, довгі колони голих чоловіків і жінок у замерзлому припиненні. Вона почекала на мене, і ми повільно наблизилися до висоти, що надавала чітку