Читати книгу - "Клуб зразкових чоловіків"

Тонкий райський аромат парфумів «Енвай» затопив Руслана, а зухвалі руки жінки вже пестили його груди, і, не щадячи ґудзиків, пробиралися під сорочку, гуляли по його шиї, плечам, спині. Піджак, сорочка, краватка — все це тепер здавалося зовсім недоречним. Шурхнув зіпер штанів, їхні губи злилися в глибокому жагучому поцілунку, і Руслан зовсім утратив розум.

Він уже не пам’ятав ні про Івана Івановича, ні про братух, що чекали у салоні старої «Ауді». Він знав тільки одне: поруч із ним була найлагідніша і найзагадковіша жінка в його житті, і вона хотіла любові. Руслан сховав обличчя в чудове густе волосся, міцно обняв її, наосліп простягнув руку до тумбочки і намацав вимикач. Світло згасло.

Повернувшись від Рикова, Туполєв вирішив, що настав час поговорити з Гроховським. «Клієнт» напевно дозрів. Доби в СІЗО цілком достатньо, щоб на швидку руку провести переоцінку цінностей. Адвокат у Гроховського вже з’явився, про що Туполєву повідомили сьогодні вранці. Ну а головне — результати дактилоскопії виправдали його очікування.

Через двадцять хвилин у його кабінет увели Гроховського в супроводі адвоката — жінки років тридцяти п’яти з великими сірими очима і діамантовою брошкою на комірці сорочки. Туполєву на мить здалося, що він бачив її у Клубі.

Швидко покінчивши з формальними питаннями про дату народження, місце роботи й таке інше, Туполєв перейшов до найцікавішого.

— Ось експертний висновок, — сказав він, передаючи неголеному Гроховському аркушик з машинописом, — у якому чорним по білому написано, що відбитки пальців на келиху, виявленому в день убивства на квартирі Роговцева, ідентичні відбиткам, знятим із дверцят вашого автомобіля. Далі. У записнику Юрія Роговцева, — Туполєв поклав його на стіл перед адвокатом, — є номер вашого автомобіля. Це однозначні свідчення на користь вашого знайомства з ним. Отже, питання: де, коли і за яких обставин ви познайомилися з Юрієм Роговцевим?

Чи то Гроховському аж так не сподобалося в СІЗО, чи то подіяв офіційний висновок експертизи, але він сказав:

— Я Юру не вбивав. Але знайомий із ним був.

Туполєв залишився незворушний.

— Я познайомився з Роговцевим у серпні позаминулого року за вказівкою Веніаміна Северовича. Він дав мені координати фірми «Юрген» і сказав, щоб я поїхав туди, познайомився з її хазяїном і передав йому запечатаний конверт. Що було в конверті, я не знаю. Я зробив усе, як він просив. Через кілька днів він знову відправив мене до Роговцева і знову з пакетом. Веніамін Северович…

— Говоріть просто: Корж, — поморщився Туполєв.

— Так, Корж. Він сказав, що в пакеті п’ятнадцять тисяч доларів і розписка. Гроші Роговцев повинен був узяти, а розписку підписати й віддати мені.

— Які умови містила розписка?

— Термін — рік, по двадцять відсотків на місяць.

— Далі, — зажадав Туполєв.

— Потім я кілька разів їздив приймати від Роговцева відсотки. Платив він їх несправно, і згодом Корж знову передав мною запечатаний пакет для нього. Думаю, то був лист із погрозами чи щось у цьому роді.

— Скільки усього грошей повернув Роговцев Коржу через вас?

— Важко відповісти. Він віддавав порціями від п’ятисот до трьох тисяч доларів. Щоразу я їх перераховував і видавав йому розписку. Я сам ніякої бухгалтерії не вів.

— І все-таки? Хоча б приблизно?

— Ну, ніяк не більше двадцяти тисяч. Ще кілька разів Роговцев передавав мені запечатані конверти, але що було в них, я не знаю.

— Добре, давайте ближче до справи, Гроховський. Де, коли і скільки разів ви зустрічалися з Роговцевим у червні цього року?

Гроховський задумався.

— Тричі.

— Давайте докладно.

— Першого разу Корж послав мене, здається, десятого. Сказав, аби я передав Роговцеву на словах, що коли той не поверне залишок боргу протягом двох тижнів, то він продасть розписку бандитам. Другий раз був у районі двадцятого.

Туполєв напружився.

— Точніше. Що значить «у районі»?

— Зараз, згадаю… Коли йде «Поле чудес»? По п’ятницях?

Туполєв помітив, що адвокат, яка з нудьгою дивилася у вікно, посміхнулася.

— Так.

— У такому випадку, у суботу, двадцять першого. Корж сказав, що Роговцев, звичайно, даруйте на слові, мудак, але деяка користь від нього все-таки буде. І зажадав, щоб я з’їздив до нього, забрав якийсь конверт.

— Тобто де були не гроші? Адже гроші вам би довелося перерахувати і видати на них Роговцеву розписку?

— Це були фотографії. Коли я привіз конверт Коржу, він прямо при мені його відкрив і почав їх розглядати.

— Ви бачили, що на них?

— Краєм ока бачив одну фотографію. Там була наречена у фаті та хлопець у костюмі. Словом, весілля.

— Весілля? — Туполєв не зміг стримати подиву. — Ви в цьому впевнені?

— Клянуся, — з жаром відповів Гроховський. Як не дивно, це нехитре піонерське «клянуся» Туполєв знайшов досить переконливим. Тим більше, що Гроховський поспішив додати:

— Ще я пам’ятаю, що Корж, коли розглядав фотографії, раптом сказав: «Хто б міг подумати? „Італійський гриль“!»

— Що ще сказав Корж?

— Нічого