Читати книгу - "До ніг твоїх я небо простелю…"

«Але ж як він сприйме це? — знову ятрили душу питання. — Чи не огорне його серце ненависть? Можливо, навіть розлюбить Лію? Відвернеться й від мене?»

Та відповіді на все це міг дати тільки його величність час…

— Серденько, ти зовсім виснажилася переживаннями за дітей, — поцілував дружину Марат.

Лія сиділа перед дзеркалом і розчісувала волосся перед сном.

— Через синів — душа не на місці, — якось боляче відповіла. — Та ще й Міра…

— А що Міра? — не зрозумів.

— Їде до Парижу зі своєю балетною студією, — пояснила Лія. — Їх везуть викладачі. Отже будинок на якийсь час зовсім спорожніє. Ти — зайнятий проектами, будівництвами. Що робитиму у цілковитій тиші — не уявляю.

— Ще трохи — і я привезу дітей, — нахмурився Рахімов. — Особисто віддам їх тобі з рук в руки. Навіщо так мучитися?

— Може я… — на секунду задумалася, — побуду у Мужієві кілька днів? — ніби й не почула слів чоловіка. — Займуся кіньми.

— Одна? — здивувався Марат.

Ідея жінки йому не сподобалася. Коли Лія далеко — серце не на місці. Не любив цього.

— Вірю, рідна моя, тобі нелегко. Але коли ти поруч — мені спокійніше. Мало, що з-за Тимура ночами не сплю — тепер ще й… — незадоволено похитав головою.

— Чому одна? — не зрозуміла Лія. — Там уся наша рідня мешкає. Колись, у найважчі часи, коні допомогли мені забути найстрашніше. Думаю, і зараз трохи зможу відволіктися, — попросила.

— Гаразд, — неохоче погодився. — Їдь. На вихідні я теж постараюся вирватися.

Уже два дні Лія проводила у кінному клубі зранку майже до вечора. Сьогодні, як зазвичай, повільним кроком прогулювалася на старенькій, але ще міцній Адель.

— Лія Турганова… — раптом з-за спини почула чоловічий голос.

Різко повернулася й побачила вершника, що наближався.

— Не впізнаєш? — весело запитав молодий широкоплечий, симпатичний чоловік років тридцяти семи.

Лія придивилася уважніше.

Не може бути. Вадим Гордієнко — перший красень на курсі в музичній академії.

За ним мліли всі дівчата. Та його серце цілком і повністю полонила неприступна горда Лія. Важко пережив її одруження. Чи то з великого кохання, чи з-за ображеного самолюбства — хлопець навіть грати на якийсь час перестав, так занедужав. Але дівчина цим не переймалася. Бо приводу для таких душевних переживань нікому не давала.

Його батьки — розлучені. Тато проживає в Сполучених Штатах Америки. Після закінчення сином музичної академії забрав його до себе на постійне місце проживання. Спочатку Гордієнко відмовлявся переїжджати. Кохання до Лії, хоч і невзаємне, але тримало. Та після її весілля сумнівів не залишилося. Відразу поїхав у Штати. Щоправда, в Україні залишилася його мати. То ж інколи син навідувався у гості.

— Вадиме? — не повірила власним очам. — Якими шляхами?

Востаннє бачилися, коли Лія начебто розлучилася з Маратом. Почувши новину від Ольги Степанової — миттю примчав до Києва. Проте Турганова була дуже заклопотана, подякувала за моральну підтримку і навіть не вислухала хлопця. Їй було не до того. Думала, він у столиці проїздом. До пуття й не зрозуміла, чого йому треба.

Зате він усе зрозумів. Більше не турбував…

— Ти диви, — весело розсміявся однокурсник. — Я думав, окрім свого султана ти вже нікого й не впізнаєш.

— А ти майже не змінився, — продовжила Лія, ніби й не розчула кинуту репліку. — Чудово виглядаєш. Граєш?

— Так. Музика повернула мене до життя, — на його обличчі заграла хитра усмішка.

— А ти? — глянув у очі Лії. — Не жалкуєш про свій вибір? — прямо запитав. Вони їхали на конях повільним ходом.

— Анітрішечки, — впевнено відповіла. — Я щаслива.

— То чому сумна?

Лія промовчала. Вони не були настільки близькими, щоб виливати одне одному душу. Навіщо обговорювати свої проблеми зі сторонніми людьми?

— Нещодавно я познайомився з твоїм найстаршим сином, уявляєш? — раптом змінив тему Вадим. — Мироном, здається. Досі не можу прийти до тями, який він дорослий, — посміхнувся.

— Де ви бачились? — приємно здивувалася Лія.

— В Англії, — відповів Гордієнко. — Їздив до Ольги Степанової на концерт. Ми товаришуємо. Переписуємось у соцмережах. От вирішив відвідати її виступ. Там з нею грав молодий хлопець. Турганівська школа у ньому відчувається. Кажу це, як професіонал.

— Дякую, — злегка усміхнулася у відповідь. — Мирон дуже талановитий. Ми пишаємося ним. Ти одружився? Маєш власну сім’ю? — раптом запитала.

— Хіба серце можна заставити полюбити? — відверто глянув у вічі Лії.

Їй аж ніяково стало. Не витримала, відвела погляд.

— А інші діти? — несподівано поцікавився Вадим. — Зараз тут? З тобою?

— Та де там, — зітхнула Рахімова. — Мирон — у Лондоні, Тимур — у Таджикистані, Міра — в Парижі, Алан… — теж за кордоном… Я зовсім одна.

— А чоловік? — прямо запитав колишній однокурсник.

— Він у столиці. Йому ніколи відпочивати, — серйозно пояснила. — Багато працює.

— Так багато, що не вистачає часу на дружину? — хмикнув Вадим.

Лія зупинила коня й відверто глянула на зухвалого Гордієнка, який почав переходити межу дозволеного.

— Пробач, — зрозумів, що утнув дурницю. — Я тільки хотів сказати, що на його місці не ризикував би залишати таку красу без нагляду. Твоя старенька ще осилить галоп? — весело пожартував, киваючи на Адель.

— Навіть не сумнівайся, — у відповідь засміялася Лія й ударила кобилу ногами. — Наздоганяй! — крикнула, утікаючи.

— Стій! — раптом почула у спину Лія. — Ти куди?

— Покатаємося он там! — показала на прилегле поле й погнала кобилу.

— А хіба тут