Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

запропонували звільнення в обмін на згоду очолити підпільну організацію та діяти на їхню користь, то після роздумів протягом ночі я вирішив погодитися (підполковник Пстроконський був переконаний у тому, що в НКВС про СЗБ все було відомо і без його зізнань. — І. І.) ...Повезли мене до Москви, де впродовж двох годин я розмовляв з міністром Берією, переконуючи його у тому, що у зв’язку з небезпекою війни з Німеччиною, яка загрожує Радам після капітуляції Франції, їхня політика стосовно поляків є помилковою... Спрямував усі свої зусилля на те, аби вплинути на Ради в напрямку пом’якшення їхнього ставлення до заарештованих»[282].

У рапорті від 13 лютого 1942 р., складеному під час служби в польській армії в СРСР, підполковник Пстроконський пояснював свою згоду на співробітництво з НКВС вже тим, що «... він вирішив звільнитися за будь-яку ціну тільки для того, щоб повідомити всіх про зраду в організації»[283].

Проте з власних свідчень, поданих в НКВС і опублікованих співробітниками Центрального архіву Федеральної служби безпеки Російської Федерації у 2001 р., стали відомими справжні мотиви прийнятого Пстроконським рішення про необхідність співпраці з радянськими спецслужбами. Зацитуємо фрагмент із цих свідчень: «Поразка Франції позбавила нас усіляких надій на відновлення польської держави... переконаний, що буде радянсько-німецька війна і в цій війні ми повинні бути на боці Рад... вважаю, що можу і мушу стати на бік Рад... мій арешт і форма впливу на мене (таємне співробітництво з НКВС) дуже боляче сприйняті мною, але я визнаю необхідність цього і повинен довести свій компроміс до цих меж... умови, в яких опинилася Польща, вимагають надзвичайних кроків, і я знаю, що в перспективі не роблю помилки, ставши на бік Рад...»[284].

Підполковник Пстроконський доводив, що його найбільшим бажанням є участь у лавах польських підрозділів на радянському боці в боротьбі з німцями і задля цього він був готовий своїми діями поставити під радянський контроль усі підпільні організації, що діяли в Західній Україні, а також зав’язати контакт з варшавською організацією з метою одержання від неї інформаційних матеріалів стосовно німецького військового потенціалу на окупованій території та в усьому Райху[285].

Після двотижневого перебування у Москві Пстроконського у першій половині липня повернули до Львова. Офіційною версією його звільнення була втеча з депортаційного потяга. На вимогу співробітників НКВС підполковник після звільнення тричі зустрічався з Мацелінським, з його ад’ютантом поручником Станіславом Немчицьким («Козловським») та з іншими діячами польської конспірації.

З вищезгадуваних рапортів підполковника відомо, що він нібито доручив деяким з тих осіб, кому довіряв у підпіллі, попередити організацію про зраду Мацелінського та розповсюдити інформацію про те, щоб ніхто з підпільників не йшов на контакт з ним самим. Поручнику Немчицькому буцімто було доручено передати цю інформацію за кордон до генерала Соснковського[286].

Приблизно через десять днів після звільнення Пстроконського його заарештували вдруге. Другий і останній арешт підполковника був викликаний тим, що в НКВС вирішили вивести його з гри. Зважаючи на цілковиту бездіяльність у цей час усіх польських антирадянських організацій в Західній Україні, можна припустити, що вже до літа 1940 р. усі вони знаходились під контролем радянських спецслужб, а тому про подвійну роль, яку, можливо, прагнув відіграти їхній агент, в НКВС не дізнатися не могли. Пстроконський, на відміну від Мацелінського, Москві вже був не потрібен. Над долею всіх інших біль-менш помітних діячів польського підпілля в Західній Україні в НКВС ще розмірковували.

До серпня 1941 р. паризький емісар знаходився у московській в’язниці на Луб’янці, а після звільнення дістався армії генерала В. Андерса і служив там інтендантом. У вересні 1941 р. у Варшаві при ГК СЗБ відбувся таємний суд над колишнім посланцем із Франції. В обвинувальному акті прокурора капітана Л. Мілевського (Бачинського) зазначалося, що: «...обвинувачений підполковник Пстроконський 22 червня 1940 р. був заарештований у Львові і під час допитів надав НКВС інформацію про існування організації ПЗП (Polski Związek Powstańczy — Польський повстанський союз. — І. І.) та її керівні територіальні власті, назвав також прізвища (псевдоніми) членів організації — Добровольського, Яся (Соколовського), Влади Пеховської... В обмін на запропоноване звільнення він погодився співпрацювати з НКВС і зобов’язався регулярно постачати інформацію про ПЗП...»[287].

Однак Головнокомандувач СЗБ генерал С. Ровецький вирок варшавського суду не затвердив, мотивуючи це тим, що підполковник був емісаром «Центру» і що основний матеріал на нього знаходиться там[288].

Інформація про суд над підполковником Пстроконським, а також про рішення передати цю справу на розгляд «Центру» була надіслана радіограмою до Лондона. У документації колишнього уповноваженого Головного коменданта СЗБ, опрацьованій для Головнокомандувача Польських збройних сил (ПЗС), генерал В. Сікорський 15 січня 1942 р. залишив таку позначку: «Повідомити генерала Андерса про судовий вирок та про відкладення розгляду