Читати книгу - "Чтиво"

Пробив високий годинник.

— Час зайнятися мовою,— сказав Пол.— Вібвіана каже, у вас добре виходить.

Чотирнадцять років злабійського дитинства виявилися жахливими роками, коли розумово відсталий, але улюблений брат Пфефферкорна помер від солітеру, маленьке козеня забив кийком до смерті роздратований сусід, він провалив випускний екзамен з «Василія Набочки» і втратив незайманість з престарілою проституткою, яка нещадно над ним глузувала, коли еякуляція сталася іще до того, як він у неї увійшов. Серед плюсів — він опанував умовний спосіб.

— Я почуваюся спорожнілим,— поскаржився Пфефферкорн.

— Саме це і потрібно.

апередодні від’їзду Пфефферкорна основні члени команди влаштували йому випускну вечірку. Вібвіана грала на акордеоні і співала народні пісні з «Василія Набочки». Сокдолейгер напився вщент і намагався її поцілувати. Пфефферкорн пригостив його ліктем у сонячне сплетіння, і велетень упав на коліна, хапати ротом повітря. Усі зааплодували і похвалили Пфефферкорна за плавні рухи. Гретхен приліпила сяючу золотисту наклейку йому на уніформу. Наклейка була у вигляді зірочки із написом «СУПЕРСТАР!»

Наступного ранку він прокинувся в порожньому будинку. Перший момент тиші, відколи він сюди приїхав. Це дозволило йому поміркувати про завдання, що на нього чекало. Незважаючи на всі зусилля його підготувати, ніхто, навіть Пол, не зміг би з упевненістю сказати, що чекає на нього, коли він перетне кордон Західної Злабії. Пфефферкорн зрозумів, що напружений графік навчання мав дві мети: по-перше, підготувати його до виснажливої роботи під прикриттям у військовій зоні, а по-друге, не дати йому підстав уважати, що шанси повернутися назад живим дуже великі.

Він почув гудіння гідроплана.

Узяв свою валізку з коліщатками і вийшов на кухню. Склав руки човником і напився води прямо з-під крана, може, востаннє. Витер руки об штани і пішов до причалу.

Гідроплан повернувся носом до поверхні озера, двічі підстрибнув і, нарешті, сів на воду. Пфефферкорн навіть не ворухнувся, щоб його привітати. Щось не хотілося йому подорожувати. Він боявся, страждав від самотності та похмілля. Але визнати існування цих проблем він не міг собі дозволити. У нього була місія, що вимагала сили духу і стоїцизму. Він дивився в небо. То був погляд чоловіка, що робить себе жорстоким, щоб прийняти жорстоку правду. Він відчував зміни, важкі зміни, що відбувалися в його душі. Він зідрав зі своїх грудей сяючу золоту зірку і кинув її, суворо, по-чоловічому, на вітер. Відтепер йому доведеться попрацювати, щоб заробити свої винагороди. Він стиснув ручку валізки і рішуче пішов назустріч своїй долі.

к актриса, що вже постаріла, але через гордощі не може відмовитися від гриму, готель «Метрополь» хоробро шкутильгав по індустрії послуг. Королів і володарів, які урочисто займали його ліжка, за останні сто п’ятдесят років поступово змінила процесія апаратників, спецагентів, журналістів і людей з вулиці, фасад із вапняку, колись чепурний і кокетливий, потемнів від сажі. Персонал про зміни ніхто не повідомив, і вони продовжували носити червоні мельтонові сюртуки з неймовірною гідністю і без нотки іронії зверталися до виснажених повій, що заходили до вестибюлю, «мадам».

Адміністратор переписав номер фальшивого паспорта Пфефферкорна в журнал.

— Для нас велика честь прийняти вас, месьє Ковальчик.

Пфефферкорн похмуро посміхнувся. На дальньому кінці столу над гнилими фруктами у вазі роїлися мошки. Він перекинув піджак через плече і витер чоло. Якщо він і продовжуватиме писати трилери, зробить сцени подорожей у них більш реалістичними, присвятить чимало сторінок холодній каві та смердючій оббивці. За останні двадцять чотири години він побував у п’яти різних країнах і стільки ж разів пройшов контроль безпеки. Маскування спрацювало. В жодному разі його особа не викликала ніяких підозр, і його не лишало відчуття сюрреалізму, коли він стояв біля газетного кіоску в аеропорту Схіпхол, погладжував фальшиві вуса, гриз шматок едаму й читав про те, що полювання на нього досі не припинилося, а жінка поруч із ним потяглася до полиці і взяла примірник міжнародного блокбастера «Криваві очі».

Спина боліла, хотілося спати, від нього смерділо, але він упорався.

Адміністратор оглянув валізку.

— Ви зупинитесь у нас на два тижні, так?

— Я подорожую майже порожнім,— сказав Пфефферкорн, підсунувши службовцеві банкноту в десять ружі по мармуровій поверхні.

Адміністратор уклонився. Гроші миттєво зникли у нього в рукаві. Він торкнувся дзвоника, і перед ними матеріалізувалися троє хлопців. Вони, мов собаки, зчепилися через валізку Пфефферкорна, але адміністратор відіслав двох геть.

Ліфт сумно поповз угору і сором’язливо зупинився, на півфута не доїхавши до четвертого поверху. Портьє вистрибнув і побіг коридором, за ним несамовито підстрибувала валізка. Пфефферкорн пішов слідом, дивлячись під