Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Тоді крокуй, а я під’їду. Бо ми вже одного разу відклали справу до ранку. А потім довелося ховати хорошу молоду людину. Вперед!
Я поклав трубку і побачив, як повз мене, демонстративно повернувши голову в інший бік, процокала каблучками, боюсь, тепер уже колишня подруга. Дивно… але при мені вона ніколи не ходила таким широким, мало не стройовим кроком.
Я ще подумав, що міські дівчата так не ходять - тільки ті, з села, для яких основний вид громадського транспорту - власні ноги. А мені всі вуха протуркотіла: «Ми городські з діда-прадіда!» Хоч якийсь пожиток із цієї конфузії.
Ми зі Старим зустрілися біля входу до Управи. Він зловив якусь попутку. Точніше - водій пізнав його, гальмонув і запропонував підкинути. Таке було не вперше. Дай Боже, щоб і я до цього дожив.
- Знацця, синку, як там було… місяців зо два назад, точніше - це вже Генерал скаже, прикордонники у Бресті трусили поїзд «Київ-Варшава» з нашою бригадою. Трусили, як належить. І хтось із них звернув увагу, що стоїть у кутку вагонного клозету брудне, вибачай, мало не обісране відро, з якого стирчить такий же брудний вантуз і краєчок коробки з-під прального порошку… марку не пам’ятаю, але твоя мама знає. Ним не тільки білизну перуть, а й унітази та раковини миють. Угу…
- Можна я продовжу, товаришу підполковник? Прикордонник, либонь, був не в тім’я битий. І подумав, що не місце брудному відру і обісраному вантузу в чистому туалеті міжнародного вагону. Розрахунок точний - нормальна людина таку гидоту до рук не братиме, а обмежиться зовнішнім оглядом. Нормальна цивільна людина і навіть звичайний залізничний інспектор. Але не старий прапорщик прикордонних військ.
- Вгадав, синку, вгадав. Прапорщик не погидував, вивернув усе з відра на підлогу. І оту пачку з пральним порошком. А в ній, виявляється, під тонким шаром самого порошку лежав целофановий кульок із кілограмом наркотику. Ти подумай, як все врахували! У того порошку такий ядучий запах, що ніякий службовий собака нічого б не унюхав.
- І що далі було?
- Ну, цю справу, звісно, не міліція вела, а прикордонники. А вони напряму Юрію Володимировичу підпорядковуються. Але на міжвідомчій нараді у нашого міністра хтось цю історію доповів, наш Генерал запам’ятав і переказав на оперативці.
- А знайшли того, хто ці наркотики віз?
- Сторонніх відбитків пальців ніяких. На коробці - обох провідників. Пакет чистий. Природно, ніхто з пасажирів не зголосився, затримувати купу народу без достатніх підстав не стали. Тому зняли тільки бригаду провідників, замінили, здається, довго мурижили, але так нічого і не встановили. Наркотики, звісно, конфіскували. Я так думаю, ніхто зі сторонніх до цього вагону в Польщі не підходив.
- Ще б пак! Побачили здаля чужі обличчя - і списали товар на непередбачені втрати. Треба було туди «конторських» підсадити а провідників залишити.
- Це ти, Олексо, сам Юрію Володимировичу скажеш. Якщо пощастить із ним побачитися. А тепер розказуй, як ти цей експрес до своєї версії причепиш?
- Скоріше - версію до експресу, причіпним вагоном. Тільки не лайтеся і не перебивайте, доки я все не розкажу. А потім вирішуйте - ходити до Генерала чи ну його к бісу, об’єднаємо п’ять глухарів в одного великого, повісимо на конкретного сироту, притримаємо представлення до чергового звання, заженемо у відпустку в лютому… ну, цю техніку ви самі знаєте.
- Синку, плакатися на паперті будеш. Як щось маєш, то кажи, а там побачимо.
- Добре. Отже - маємо джерело виробництва наркотиків. Конкретно - сухого опію. Десь у Середній Азії. Місця глухі, дикі, можна не те що плантацію з лабораторією, а бронетанкову армію з авіаційним корпусом підкріплення заховати. Але з іншого боку - там, на місці з цього товару ніякого навару. Плюс особісти у військових частинах, плюс «конторські», плюс місцева міліція - не розбагатієш.
- Згоден. Але нічого нового ти, Сирота, не відкрив. Я теж газети читаю, «Міжнародний щоденник» по телебаченню щонеділі дивлюсь, тож трохи в курсі. У них там, на Заході наркотики теж не посеред Нью-Йорку вирощують, а в дикій глушині за тисячі кілометрів від місця збуту. Так і з нашими корейцями. Сіють в Азії, продають у нас, в європейській частині СРСР.
- Отак і я спочатку думав, що все обмежується територією Радянського Союзу. А коли пригадав історію з наркотиком у туалеті варшавського експресу, то тут мене аж вдарило: Київ - то не кінцева точка, то лише транзитна станція. І наш Дембель - то лише маленький гвинтик у довжелезному складному механізмі.
- Як каже наш замполіт, є така думка: тобі, Олексо, заткнутись, а мені - подумати. Бо знаєш - це як у картах: далека дорога найчастіше закінчується казенним домом. Навіть для того, хто в цьому казенному домі служить. Ти мовчи. А найкраще - йди до своєї «шпаківні» і сиди тихо, доки не покличу. Нікому ані слова, навіть натяком. А я зважу, що ми з того обісраного відра витягли… До речі, Сирота, як це тебе осінило щодо варшавського експресу? Пригадується, коли я про нього вперше згадав, ти мені у відповідь анекдот про баришню і поручика Ржевського в одному купе розповів. І тільки…
- Та от - водив подругу на «Варшавську мелодію», а вона після спектаклю завела: хочу до Варшави та хочу до Варшави…
Старий почухав потилицю:
- Виявляється, мені з моєю благовірною до біса повезло. Коли я її на «Багдадського злодія» водив, вона мені не нила, що хоче до Багдаду.
- На «Багдадського злодія»? Коли це було?
- В одна тисяча дев’ятсот сорок
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Багдаді все спокійно», після закриття браузера.