Читати книгу - "Стрибок у ніщо"

Чорний диск замовк. Почалося обговорення новин. Пінч перечитував свої записи. Він знову виступав у ролі газетяра і дуже шкодував, що всі вже знають зміст його “газети”.

Яке ж становище на Землі?

Думки були суперечливі. Маршаль обережно зауважив, що загалом усе лишилося так, як і в момент відльоту. Стормер був оптимістичніший.

— Але ви забуваєте про Ради! Це ж новина колосальної важливості! Ради — вузол світових подій. А вони близькі до загибелі. Для мене це ясно, як ніколи. І ми незабаром полетимо назад на Землю і зможемо повернутися до своїх справ. Зверніть увагу: Англія напередодні нового розквіту. І мої акції, отже, піднімаються. Я хочу зробити вам одну пропозицію, бароне. Я певен, ви теж дещо заховали з своїх багатств, хе-хе! Золота руда у Венесуелі і Мексиці. Я поступлюся для вас частиною акцій. Це нічого, що зараз ми не можемо скласти угоди на готівку. Гратимемо на запис. Ха-ха. Згода?

Барон супився і, як спритний політик, удавав, що його зовсім не цікавить пропозиція Стормера. Але його біржову струнку було вже зачеплено. І справді, він нічим не ризикує. А якщо вони повернуться на Землю?..

— Гра… саме гра, — сказав він недбало. — Г-гра в біржову гру…

— Ну, хоча б з нудьги, чому б і не пограти? Га? Це значно цікавіше, ніж якісь там лекції Цандера.

Так народилася в ракеті “чорна біржа”.

Через кілька днів Пуччі добився передачі по радіо зображення подій, що відбувалися на Землі.

На екрані телевізора мелькали сцени невеселого змісту. Епідемія банкротства тривала. Стормер похмуро дивився на порожні, зруйновані палаци, на залишені міста, на закриті фабрики, заводи з дворами, що поросли травою, на судна, що ржавіли в порту, на залізничні лінії з спотвореними коліями, на страйки і сутички… Ці картини земного життя були йому знайомі…

Не кращі були й повідомлення.

“Едвард Харкінс — банкрот. Вінцента Астора вбито у власному домі. Едвард Ларріман наклав на себе руки…”

Мільярдери, цвіт нації, найбільші комерсанти, з багатьма з яких Стормер був особисто знайомий і вів справи, сходили зі сцени один за одним…

— Цей Пуччі, може, хороший інженер і вчений, — бурчав Стормер, — але він нікчемний інформатор і політик. Невже на Землі нема нічого іншого, крім цих подій?

Дивлячись на картини, що швидко змінювалися, пасажири ракети понуро повісили голови, мимовільні зітхання виривалися з їхніх грудей.

На очах у всіх гинула цивілізація… Шнірер, мов біблійний пророк, знову виголошував надгробну промову над цією машинною “цивілізацією” і закликав до “природного стану”.

Але його не слухали. Думали про те, чим усе це закінчиться. Гра на “біржі” йшла мляво. Стормер подумував про те, чи не покласти край цим гнітючим “радіотелесеансам”, і, однак, першим з’являвся біля невеликого екрана телевізора.

Лишалася одна втіха: “Як добре ми зробили, що покинули Землю! Чим би все це не скінчилося, а ми тут в більшій безпеці”.

Дві події зацікавили пасажирів. Одна з них торкалася близько самого Стормера.

Пуччі з деяким запізненням передав по радіо про подію, яка сталася в Англії невдовзі перед відльотом “Ковчега” і зробила сенсацію в усій країні: загибель у вогні одного з найкращих палаців, що належав містерові Стормеру, разом… з ним самим.

На екрані телевізора промайнув уривок з кінофільму, знятого під час пожежі в цьому палаці, що почалася з нижнього поверху. Вогонь з незвичайною швидкістю охопив багатоповерховий будинок. На плоскі дахи сусідніх будинків спускалися пожежні літаки і спрямовували на палац, що горів, потужні струмені води. Але будинок палав, мов скирта сіна.

На екрані мелькали жахливі картини: біля вікон метушилися люди, вони божеволіли від вогню, шукали порятунку і не знаходили його.

Обгорілі трупи… Розкопки після пожежі — і знову трупи…

Це був останній злочин Стормера. Але про навмисний підпал на Землі ніхто не знав. О, Стормер дуже спритно інсценував пожежу і свою “загибель”. Нерон XX століття…

Коли до пожежі все було підготовлено, він пізно ввечері запросив до себе на нараду численне товариство комерсантів, прикинувся хворим і наприкінці засідання заявив їм, що сьогодні всю ніч, незважаючи на нездужання, працюватиме в своєму кабінеті.

Вночі йому пощастило непомітно вийти з палацу. Потім він утік на теплоході в південні моря, а звідти — полетів у Стормер-Сіті. Всі кінці було добре сховано.

— “Разом з грандіозним палацом, — передавав Пуччі повідомлення газет, — загинув у вогні пожежі і його власник, відомий мільйонер містер Стормер, який залишився в цю нещасливу ніч у своєму кабінеті. Тіло його неопізнане серед трупів; більшість їх зовсім обвуглилась. У зв’язку з смертю містера Стормера судові власті припинили всі справи, порушені проти нього. Що це за справи — говорити особливо не варто. Про мертвих — або добре, або нічого!” — так закінчувалася стаття в газеті.

Для Стормера найважливішим було те, що справи проти нього було припинено. Навіть якщо він повернеться на Землю — “по-земному” через кілька років — ці справи будуть забуті за давністю. Навряд чи хто пам’ятатиме про них. їх заступлять інші події, Інші пекучі питання дня. Нарешті, можна буде прибути і під іншим ім’ям.