Читати книгу - "Зима у горах"

—     Добрий вечір, красуне!

Райанон глянула на нього з погано прихованою відразою. Роджер, який стояв збоку і бачив обидва обличчя в профіль, відчув у поведінці молодика зверхність і якесь неймовірне нахабство, що викликало в Райанон шалений внутрішній опір. Роджер відразу незлюбив цього молодика. І не тому, що обурився за перервану розмову, до того ж у таку вирішальну мить. Адже цей молодик навряд чи міг знати, що вони саме наблизились до найголовнішого. Причина полягала скоріше в тому, що все у пришельці аж лисніло якимось єлейним нахабством. Його жовтаве волосся, зачесане назад, здіймалось над лобом хвилею, а поверх вух було викладене, мов згорнуті качині крила. Голос він мав негучний, досить м’якого оксамитового тембру; такий голос добре гармоніював із зніженою й занадто крихкотілою зовнішністю. Та найнеприємнішою в нього була хода. Він ніби плив, розтинаючи плечима повітря, готовий відкинути вбік будь-яку беззахисну людину. Неважко було уявити, що він здатний задля жарту штовхнути сліпого в канаву.

Дивлячись Райанон просто у вічі, молодик нахилився до неї ще ближче і, цілком ігноруючи присутність Роджера, спитав:

—     З двадцять першим усе гаразд?

—     Ні, негаразд.

—     Погано. А я сподівався, що на цей час усе буде залагоджено.

Райанон підвелася зі свого високого стільця і стала, випроставшись, перед ним.

—     Ви не мали підстав сподіватись. Адже я вам так і сказала, коли ви спитали першого разу. На цей вечір замовлено всі номери.

—     Мій батько розмовляв з містером Івенсом, і той сказав, що спробує здихатися когось із мешканців.

—     Можливо, він і пробував,— рішуче відказала Райанон,— але в нього нічого не вийшло. Всі інші замовлення записано в книзі, а книгою завідую я, і якщо ви хочете прийняти гостей сьогодні ввечері, то вам доведеться зібрати їх десь-інде.

—     Погано,— знову повторив молодик,— Мабуть, доведеться ще раз поговорити з містером Івенсом.

—     Містер Івенс нічим не зможе вам зарадити,— сказала вона, відвертаючись.

—     Ні, зарадить, ще і як,— заперечив молодик,— коли хоче, щоб і йому робили послуги. А цього хочуть усі, правда ж?

Райанон не відповіла. Молодик розкрив рота, наче збираючись ще щось додати, але вона нахилилась і вдала, ніби шукає на полиці під конторкою якусь загублену річ. Цей жест був таким прозорим натяком, що молодик зрозумів: все його нахабство тут безсиле,— і подався геть.

Райанон повільно випросталась і завмерла, втупившись перед себе невидющим поглядом. Від гніву її звичайно смагляво-рожева шкіра зробилася темно-червоною. Але на очах у Роджера, який спостерігав за нею, цей червоний колір поступово зникав — спочатку з шиї, потім з лоба. Найдовше він затримався двома яскравими плямами на щоках. Вона, здавалося, зовсім забула про Роджера, але вій відчув, що ситуація надто делікатна, й не наважився порушити плин її думок, а просто стояв і мовчав. Нарешті вона повернулась до нього й сказала:

—     Не може ж готель створити приміщення з повітря!

—     Аж ніяк,— погодився Роджер.

—     Вій вважає, що може мати все, що йому заманеться,— додала вона з раптовою злістю,— ось у чому його біда.

—     А чого саме йому треба? Оце зараз, я маю на увазі,— обережно додав Роджер.

—     Сьогодні йому виповнився двадцять один рік, отож вони хочуть шикарно погуляти з цього приводу і витратити купу грошей, щоб усі в Карвенаї знали, як багато вони розтринькали. Ось чому їм кортить зібратися саме тут, у центрі, а не в якомусь іншому і зовсім не гіршому місці за кілька миль звідси. Йому й на думку не спало заздалегідь зарезервувати помер, А тепер уже пізно, усе замовлено, але він вважає, що це дрібниця.— Раптом вона розсердилася на себе за те, що стільки наговорила, і спрямувала своє роздратування на Роджера: — Ви ще хотіли про щось мене спитати?

—     Але ви так мені й не відповіли,— лагідно нагадав Роджер,— чи згодні провести зі мною вечір у тому ресторані на Енглсі.

—     Так, так,— сказала вона, даючи відчіпного, неначе серед сили-силенної дрібних клопотів їй забракло сили здихатися ще однієї мороки.— Я приїду.— Вона знову взялась до Свого гросбуху, рвучко перегортаючи сторінки й удаючи, ніби дуже зайнята.

—     Наступного четверга?

Вона подивилася на нього з раптовою увагою.

—     Звідки ви знаєте, що наступного тижня мій вихідний у четвер?

—     Я помітив, коли ви їздите автобусом.

Вона стримано посміхнулася, потім враз голосно засміялась. її зуби зблиснули в м’якому світлі, що падало на неї з конторки, і Роджер раптом побачив, яка прекрасна в неї шия. Але ж у неї все було прекрасне.

—     А ви, очевидно, спостережливий,—мовила вона.

—     Ну, мені ж робити більше нічого, коли я на автобусі.

Вони домовилися про день зустрічі, і вона сказала йому, як подзвонити до ресторану на Енглсі.

Тепер, узявши на мушку мішень, що звалася «Райанон», Роджер вирішив не шкодувати зусиль. Він тринькатиме гроті, замилюватиме їй очі, випромінюватиме безмежну чарівність,— і все це, як ніколи досі. Хай би які незначні булл шанси на успіх, якщо пощастить досягнути майже неможливого, його чекала така фантастична нагорода, що — зовсім як в тоталізаторі на футбольному матчі — безглуздо було б не спробувати.

Він вирішив узяти напрокат машину. Переговори з цього приводу тривали довше, ніж він розраховував, і Роджер пропустив рейс о четвертій п’ятнадцять. Це означало, що Геретові, якого він навіть не попередив, довелося самому мати справу з повним автобусом галасливих школярів. З’явившись на рейс о п’ятій сорок п’ять, Роджер вибачився.

—     Треба було залагодити невеличку справу.

—     Я впорався,— відповів Герет.