Читати книгу - "Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин"

Виймив він той кавальчик ковбаси і їсть. Кинув їм по кавальчику. Вони з’їли, кажуть: «А що ж ти таке добре їш?» — «Ви, — каже, — хочете мене їсти, ліпше забийте дикого кабана, то я вам нароблю».

Пішли вони, забили дикого кабана і притягнули. Ось ту треба іти додому по сокиру, по камінь, щоби кабана осмалити, і по довбню, щоби дуба розбити. Каже чоловік медвідьові: «Лишишся ти ту коло кабана, щоби хто не вкрав, а вовк і лев підуть зо мною».

Прийшли вони до села. А йому додому треба було йти через річку глибоку, на котрій була кладка. Прийшли додому, каже до вовка: «Влізь ти в яму, бо тут пси. Як почують, що я буду брати, то тебе розідруть». Вліз вовк; він го заткав і каменем заложив, щоби не виліз. Бере він довбню, сокиру і ніж, а левові каже брати камінь з діжки, що важив десять пудів. І камінь — гладкий, що ніяк йому наперед себе взяти. Взяв він на мотузок і вчепив йому (левові) до шиї: «Іди ти вперед, а я буду держати кладку, щоб ся не перевернула».

Той іно зайшов посеред кладки, — той взяв та й перевернув кладку. І лев впав у воду. Та й що виставить голову, — а чоловік його по голові довбнею: «А будеш більше свідчити?!» — «О, вже поки жити буду, не буду свідчив ні за кого!» — «А вже хоч бись хтів, то не ймеш!» І забив його.

Прийшов до ліса, зрубав дуба, розколов до половини і каже до медвідя: «Возьми та розколи, бо ти сильний». Той но хтів роздерти, вложив лаби, а чоловік скоро клин витягнув. І тому дуб лаби стиснув, а той б’є з верха. «А ти, — каже медвідь, — і там тим так поробив?» — «А ти думаєш, що як?!»

Приходить додому, взяв довбню в руки, відоткав яму. «Ану вилазь!» — каже до вовка. Той вилазить, а чоловік довбнею в голову та й забив. Взяв кабана додому і з’їв з дітьми.

Хитрий заєць

Вийшов чоловік на поле, дивиться, а то спить заєць. Він зайшов його потихо та й того зайця злапав. Приніс додому та й гострить ніж. А заєць каже:

— На кого ти той ножик гостриш?

— На тебе, буду тебе різати. А заєць тогди каже:

— Знаєш що, годуй мене, понесеш мене на ярмарок та й возьмеш добрі гроші.

А чоловік каже:

— Добре ти мені кажеш. Но, — каже, — то я уже тебе різати не буду.

Годував він того зайця місяць. Приходить той день, що чоловік має нести того зайця на ярмарок. Чоловік каже до зайця:

— Но, вже підем на ярмарок.

Заєць тогди каже до того чоловіка:

- Іди лагодь мішок, покладеш мене у мішок та й будеш нести.

Узяв чоловік поклав того зайця в мішок та й несе на ярмарок. Входить він у місто, але йде другий чоловік та й каже:

— Що ти там несеш в міху?

А той каже:

— Несу поштаря.

— Та, — каже, — що би ти за того хотів поштаря?

— Даш, — каже, — сотку, то купиш, а не даш, то я йду далі.

Той чоловік дав тому сотку.

— Гай, — каже той, — на тобі цього поштаря.

Той каже:

— А в що я його покладу?

— Ти, — каже, — маєш торбину з хлібом, возьми хліб викинь, а того поштаря там запхаєш.

Той узяв та й так зробив. Вийшов він за місто, а заєць каже:

— Возьми мене пусти, бо мені зле у торбині сидіти.

Той чоловік каже:

— А як ти де втечеш?

Каже:

— Ти не маєш ся чого бояти, бо я знаю, де твоя хата.

— Но, то я тебе пускаю, ще прив’яжу тобі мошоночку з грішми, аби-с був знашний.

Він пустив того зайця, а заєць собі побіг.

Той чоловік собі гадав, що він побіг до його дому. Чоловік приходить додому, питається жінки:

— Чи не був тут поштар?

А жінка каже:

— Я тут не виділа жодного поштаря.

Він каже до жінки:

— Я дав сотку за поштаря, і десь щез, та ще-м узяв і мошоночку прив’язав до нього з грішми.

Жінка каже до чоловіка:

— Йди, може, він за селом сидить та не знає, до котрої хати увійти.

Чоловік вийшов за село та й ходив цілий день і нігде зайця не видів. Приходить додому та й каже до жінки:

— Не досить, що пропав заєць, але ще й мошонка з грішми.

Хитрий їжак

Одного разу бігла лисиця до саду і здибала по дорозі їжака:

— Добрий день, їжаче!

Каже їжак:

— Добре здоровля!

— Ходи зо мною у товаристві у виноград.

А він каже:

— Ой страшно, лисичко, бо там господар накладав усе сильце; можем упасти в біду.

— О, я, — каже, — не боюся, я маю школи покінчені, то дам си раду!

І пішли.

Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка ймилася у сильце.

— Ей, — каже, — їжачку, братчику, рятуй!

— Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; таж ти мені казала, що маєш школи покінчені.

— Ой, — каже, — я уже зі страху забула геть усе.

Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити.

— Ніц, — каже, — не роби, лиш як ґазда прийде, а ти ся зроби неживою — опусти голову, ноги, так як би-с була мертва, і, може, си ця штука удасть.

Акурат входить господар. Став над лисицею і каже:

— От, — каже, — шкода, що я не був штири дні у саді, яж си прочутила…

Узявся одною рукою за ніс, а другою імив лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.

Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору і знов кличе його у товаристві у виноград.

— Та ти забула уже, що з тобою було?

— Ходи, ходи.

Но, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, а то їжак упав у сильце.

— Ей, — каже, — сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене.

— Но, що я тобі поможу? Я тобі не поможу нічо!

Та й іде геть.

— Рятуй, бійся Бога!

Але лисичка і не