Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

У такі дні до Палацового міста заздалегідь з’їжджаються продавці й покупці. Саме тому охочих увійти в нього зараз було небагато — усі вже тут. Ще на підході до міста Ештон відчув у тілі якісь хвилі, вібрації, його сповнював невідомий трепет. Спочатку юнак не розумів, що з ним коїться, але тепер знав — то все його єство реагує на велику кількість людей, які зібралися в одному місці. Ярмарок!.. Та для ловця це найкращий подарунок, ліпшого годі й шукати! І троє ловців, навіть не перепочивши з дороги, рушили на звук ярмаркового гомону. Щоправда, Ештон, знаючи вправність крадіїв Палацового міста, про всяк випадок обмотав подарований перстень льняною хусткою й ретельно заховав на грудях еполет вершинного. Хоча такі речі злодюжки мусили повертати під страхом смерті, юнакові не хотілося випробовувати долю. Серце аж вистрибувало з грудей — отже, людське море тут, поряд. Тихенькі потріскування мікрокульок у наплічниках частішали. Троє ловців, сяючи усмішками, рушили не в гущавину подій, а на один із пагорбів, що слугував оглядовим майданчиком для тих, хто вперше опинився на ярмарку, чи для майстрів, які приїхали не в перший день і хотіли прилаштуватися до представників свого цеху. А ще для крадіїв, для тих, хто загубився, і тих, у кого щось поцупили. Із пагорба друзі таки побачили купців із ловецьким знаряддям. Тепер вони знали, куди їм треба йти.

Ярмаркові ряди розташувалися вздовж двох найдовших вулиць міста, що перетиналися на центральній площі: так було зручніше заїжджати й виїжджати з крамом. Місцеві мешканці збиралися здебільшого біля кравецьких яток. Чимало покупців було й біля возів із харчами. Птицю й худобу продавали на околицях міста, тому бекання, ґелґотіння, мукання, квоктання і хрюкання біля ловецького ряду не почуєш. Хіба коли якась весела птиця вирветься від господаря й подасться хтозна-куди, налякавшись надмірного гамору, її лемент долинає досить далеко. Але це нікого не бентежить — утікачку ловлять і передають рядами, аж поки вона не потрапить до рук господаря.

На диво, покупців біля ловецького краму — зрозуміло чому — виявилося небагато. Тому появі трьох ловців купці зраділи. Біля товару крутились учні із ловецької школи, точнісінько як Ештон із товаришами кілька років тому. Юнак зачерпнув жменю мікрокульок із наплічника й тицьнув одному із хлопчаків.

— Дякую, — той захоплено блиснув очима й метнувся з друзями купувати те, для чого їм бракувало кульок.

Насправді Ештон, Дік і Дервіш були не дуже заможними покупцями: щоб придбати хоч якусь ловецьку новинку, їм трьом довелося б вигорнути кишені, та й то хтозна, чи вистачило б. Але для обміну старого кількісника на новий Ештонових кульок було достатньо. Оновивши кількісник і стискач кульок, юнак підійшов до Дервіша, що зацікавлено розглядав ліхтарик, до якого майстерно припасували подрібнювач мікрокульок.

— Та то незамінна річ для подорожі, — зітхав Дервіш. — Уявляєш, він переробляє навіть темні кульки. Така мала річ, а стільки користі!

Дервіш відійшов від продавця — у нього не було кульок на придбання ліхтарика. Дік підморгнув Ештонові за спиною Дервіша й кивком запропонував розділити витрати на двох. Їхніх мікрокульок вистачило! То й що з того, що наплічники знову порожні? На те вони й ловці, щоб ловити! Он уже нові мікрокульки потріскують — ярмарок!

— Нам доведеться проситися заночувати в ловецькій школі. Де ще нас приймуть без оплати? — шепнув Ештон.

— Не доведеться, — сказав Дервіш, — десь тутечки мешкає сусід мого сусіда. То він нам як чоловік немовчазний усі новини розкаже. А ловецька школа бігати не вміє, то ми завтра до неї зайдемо. Бо то далеченько, а мені йти не хочеться. Та й темніє якось швидко…

— Ой, брате, чогось ти недоговорюєш. Коли це тебе дорога лякала? І темряви ти наче до сьогодні не боявся… — посміхнувся Дік. — Краще заночуємо в перевіреному місці — нашій школі ловців.

Вони вже вибралися з торгових рядів і вийшли на спокійнішу вуличку. Очі почали звикати до сутінків, аж раптом Дік, що тримав куплений для Дервіша ліхтарик, відкрив долоню, із якої з’явилася м’яка довга смужка світла. Вона стрибнула з бруківки на мур біля будинку, немов граційна кішка.

— Та як же воно?.. — розчулився Дервіш.

— Відтепер і нам темряви нічого боятися, коли ти присвітиш. І не відмовляйся, бо образимося, — із цими словами Дік вручив ліхтарик товаришеві. Дервіш щасливо засяяв, наче натертий мідяк. Мікрокульки тихо подзенькували, залітаючи в ловецькі наплічники. І скільки їх, тих вимірів щастя?..

Друзі звернули у вузький провулок, повернули праворуч і пройшли повз низку маленьких будиночків. Що ближче вони підходили до ловецької школи, то вищим ставав захист — суцільні неонові цятки у вікнах.

— Тепер недалеко, — полегшено зітхнув Ештон. Дервіш тішився подарунком більше, ніж діти з ловецької школи:

— Файна палиця зі світла, коби ж то на неї ше й спиратися мож було, то ціни би їй не було…

Біля школи все залишилося незмінним — і будівля, й огорожа, і квіти. Навіть біля кам’яної огорожі вчувалося щоденне:

— Лови світло!

— Світи людям!

Учителі переконані, що всі приміщення суворо контролюються. Але ті, хто там вчився, добре знають лазівки… А для таких, як наші подорожні, завжди відчинені двері спеціально збудованої невеличкої кімнати, що притулилася до паркану. Хоча насправді кімната призначена не для ловців, а для батьків, які приїхали здалеку, щоб провідати котрогось із учнів, і затримались у дорозі. Несподіванок не трапилося — двері гостинно відчинилися, і кімната прийняла своїх нових мешканців. Ловецька школа поринула в сон. Ночувати в знайомого — це зовсім не те, що вдома. А ловецька школа — рідна домівка для кожного ловця, тому Ештон і Дік скористалися нагодою освіжити приємні спогади.

…Ранок, очікувано насичений ранок! Ештон і Дік затрималися, щоб поспілкуватися, — їх тут пам’ятали, і вони в рідній школі знали кожен закапелок. Дервіш прокинувся раніше, щоб застати вдома свого знайомого й розпитати про останні новини. Звісно, ярмарок гамірний — чого тільки там не почуєш, але спробуй відділи правду від вигадки!

У ловецькій школі зазвичай про новини дізнаються одними з перших — всюдисущі учні, поспішаючи проекспериментувати із завданнями, де тільки не виловлюють кульки. А вже йти з ними на зчитувачі — то взагалі улюблена справа. Звісно, багато цікавого губиться, поки вони не навчаться правильно користуватися потрібними для ловця приладами — то зображення в хмарці над зчитувачем щезає, то раптом зникає звук. Але невгамовні учні можуть випадково виловити навіть найбільші таємниці світу. Тому Дік і Ештон вирішили розпитати про найсвіжіші новини саме в ловецькій школі. І вони не