Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

– Вибач, – проказала.

Чолові лише повів плечем.

Вони розпочали обід. Софія нанизала гриб і поклала його в рот.

– Як це смачно!

Промовивши це, вона на підтвердження своїх слів, ще й голосно застогнала. Ворон засміявся.

– Що? – незрозуміла дівчина його реакції.

– У ліжку зі мною ти поводишся тихіше, – пояснив.

Софія прокашлялася.

– А я до тебе вважав себе досить вмілим коханцем, – додав.

– У тебе все добре виходить, – зробила комплімент і почервоніла.

– Тобі ні з чим порівнювати. До слова, чому?

– А хіба і так незрозуміло? – запитала з-під лоба.

– Ні, – чесно відповів.

Софія була гарненька, не зануда, з перспективною роботою та з хорошої сім’ї. Порядні чоловіки повинні були б ставати у чергу, щоб зробити її своєю дружиною. А непорядні, щоб просто зробити своєю.

– Я ніколи не хотіла і не хочу зв’язувати себе будь-якими романтичними стосунками з чоловіками, – пояснила.

– Секс не завжди передбачає стосунки, а тим паче романтику.

– Для чоловіків, можливо. А для жінок інтим – це вже стосунки й романтика.

– Очевидно, ми спілкуємося з різними жінками, – пробурмотів.

Софія зі здивуванням глипнула на нього, але нічого не сказала.

– І все ж, – допитувався, – чому ти до тридцяти років залишалася незайманою?

– Я не хотіла сексу.

– Справді? – Денис скептично вигнув брову. – Я цього не помітив.

– Я не дуже популярна у протилежної статі, – зізналася.

– Не вірю, – засміявся.

– Але це правда! – проказала, не донісши до рота ложку з кашею. – В школі я була надто сором’язливою для того, що б кимось знайомитися та зустрічатися.

– А в університеті?

– А в університеті…, загалом ми з подругами звали себе Солодкою четвіркою, – Медчук, Малиновська, Кармелюк та Пиріг. А інші кликали нас СПОРАми.

– СПОРАми? – перепитав Денис і помітив, як Софія скривилася.

– Спілка прищавої, опецькуватої, ротятої та апатичної. А разом СПОРА.

– А…, – протягнув зі співчуттям. – І ким була ти?

– Так це ж відразу помітно…, – пробурмотіла.

– Ні, – щиро не розумів Денис, бо її не характеризувала жодна з цих рис.

– У мене великий рот…, – проказала, надувшись від колишньої образи.

– Нормальний у тебе ротик, – заспокоїв її. – І не просто нормальний, а навіть дуже симпатичний.

– Дякую, – з недовірою промовила.

– І невже це дурнувате прізвисько завадило тобі з кимось зустрічатися? – не вгамовувався.

– Ну, так…, – сумно проказала. – Тяжко бути впевненою в собі, коли весь університет звертається до тебе або спора, або ротята.

– А після університету?

– Я повернулася до батьків і щодня переконувалася у тому, що будь-які стосунки між чоловіком та жінкою – це катастрофа. Може, після обіду, прогуляємося містом?

Так вона прозоро натякнула Денису, що тема вичерпана.

Її пояснення не надто вдовольнили його. Проте, він розумів, що невпевненість в собі та поганий приклад стосунків цілком можуть відбити будь-яке бажання зближуватися з протилежною статтю. Можливо Софія просто боїться настільки сильно довіритися комусь?

Та загалом йому імпонувало те, що дівчина навіть не розглядає ймовірності того, що в майбутньому буде з кимось зустрічатися. Ні, він не ревнував. Але й не хотів, щоб поряд з його дитиною шастав якийсь мужик, який братиме на себе роль тата.