Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

- Чому ти питаєш? – тільки зараз вона підвела голову.

- Я ж не вибачилася перед ним. Ми погано розійшлися. Я намагалася йому сказати, що не вийду за нього, але він не дав мені договорити, швидко пішов.

- Не хвилюйся, з ним буде все гаразд. Бачила його в пабі. Виглядає цілком непогано, як завжди. Може, трохи більше приділяє уваги напоям, але для молодих людей це в межах норми.

- Ти часто ходиш у паб? – це мене особливо зацікавило.

- Щовечора. Калеан дав мені картку, тож я там нині завсідник. З'явилося багато знайомих, мені тепер не нудно. Розкажи краще про своє нове життя. Нотрили тебе не кривдять?

- Я рада, мамо, що в тебе все налагоджується. В мене все чудово. Мене цінують і поважають, Калеан порошинки здуває, - посміхаюся по-доброму.

- Добре, мила. Я рада, що все склалося для тебе саме так, - мама говорить з сумом, багато її думок залишається невисловленим, ніби сцена за кадром. - Калеан прямолінійний, буває трохи грубим, але він здається гарною людиною. Ви чудово виглядаєте разом.

- Ти знаєш, як я рада це чути? - Підійшла до мами, обіймаю її. - З моїх плечей звалився важкий камінь. Я ж думала, ти на мене ображаєшся, знати не захочеш.

- Ну що ти, доню! Я тебе люблю, - напевно, вперше мама так відверто сказала про свої почуття.

- І я тебе люблю, мамо, - обіймаємося з усією ніжністю. Я думаю, що тепер ми станемо добрими подругами. - То ти з кимось цікавим познайомилася в пабі?

- Та нічого особливого, звичайні бесіди, щовечора нові обличчя, розмови про те саме. Бачу, до речі, там найчастіше нових родичів. Еліма та Аліту. Вони за одним і тим самим столом завжди. Запрошували приєднатись кілька разів, я не відмовлялася. Спілкувалися дуже мило. Вони багато чому мене навчили всього за кілька вечорів. Так що ще кілька зустрічей, і я там зійду за свою, інших новачків навчатиму порядкам, - мама добродушно засміялася.

- Я рада за тебе, мамо, - обмірковую, чи варто зараз розпитувати про справи, що цікавлять мене, але кращого часу придумати неможливо. - Мамо, ти не знаєш, навіщо батькові могли знадобитися наші липові паспорти?

Мама підняла брови, але з відповіддю зволікала.

- Я думаю, він збирався втекти. Нічого іншого на думку не спадає. Хіба хтось заводить нові паспорти для благородних цілей? - Вона задумалася, явно щось згадуючи.

- Батько тобі казав про це?

- Ні, прямо ми це не обговорювали, але колись давно в нього майнула така думка, що варто було б мати додаткові документи, щоб у разі непередбачуваного можна було поїхати до будь-якої країни.

- А що він мав на увазі?

- Це було відомо лише йому одному, - знову сумний тон.

Мама точно знає більше, ніж каже. І хоча наше спілкування зараз цілком дружнє, щирості додати не завадило б. Вона щось знає про моє викрадення, а якщо не знає напевно, то підозрює когось, це було видно по очах, коли я розповіла всю історію.

- Як ти думаєш, хто міг викрасти мене і навіщо?

- О, Боже, Ені! Це мене так лякає! Я не можу про це думати без сліз, - в її очах правда майнули сльози. І тільки в цей момент я зрозуміла, що мама пережила ті події з більшим болем, ніж здавалося.

- Я просто думаю...

- Мила, будь ласка, давай забудемо про це. Тепер тобі нічого не загрожує? Твій чоловік зможе тебе захистити, - мама навіть кивнула на мій браслет, здогадавшись, навіщо він потрібний.

- Так, Калеан дістане мене з-під землі, - посміхаюся без радості.

Ми побалакали з мамою ще близько півгодини, потім я зайшла до Сайри, провела там годину корисного часу, просивши навчати мене магічним фокусам. Особливо цього разу зупинилася на тому, як навчитися дивитися крізь предмети, але не натрапляти на них несподівано. У будинку Калеана вже було кілька випадків, коли я спотикалася, ударялася, ледь не падала. Добре, що руки чоловіка мене вчасно підхоплювали. А з підігрівом води і зовсім смішно. Калеан не дозволяє мені відкривати воду самій, тому в душі та ванній ми завжди разом. Ці мої навички теж варто розвивати, але потрібні умови для тренувань. Поки що Калеан лише обіцяє, що ми цим займемося, але його, схоже, влаштовує те, що мене треба завжди підхоплювати чи просто носити на руках, хай навіть від ліжка до туалету.

Поверталася додому, тобто в будинок Нотрилів, у піднесеному настрої. Вже уявляла, як увечері розповім чоловікові, чому навчилася за короткий час. Варто було вирішити питання з Сайрою. Я хочу забрати її, що повністю підтримав чоловік, тож незабаром моя кішка оселиться десь поряд із королівським гепардом, але я поки що не дізналася, де знаходиться це місце.

Переміщаюся одразу до спальні, намагаюся намотувати гаки, як навчав Калеан, мені навіть достатньо для цього сил. Але і цього разу переміщення триває надто довго, починаю втомлюватися. Розумію, що мене несе зовсім у іншому напрямку. Будинок Нотрилів зник, і я його навіть не торкнулася. Майнула думка, що Калеан переміщає мене до вежі. Скучив, зараз кинеться з обіймами та поцілунками. Усередині все запалилося радістю, але не встигло це почуття обдати всі мої клітини, як я почала занурюватися в щось тягуче, колюче, сковуюче.

Я розплющила очі і зрозуміла, що моє тіло нещадно затягує в себе болото. Я вже наполовину поринула у бурий бруд і продовжую занурюватися всім тілом. Над головою тільки хирляві гілки дерев, з них звисає щось схоже на ліани. Краю болота не видно, звідки тільки взялися тут гілки? У ніс ударив запах гниття, гною та тухлої води. З жахом виявила, що втягнута в цей бруд уже по груди, ось-ось і плечі покриються липкою тугою сумішшю.