Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дана зробила останній ковток холодної кави. В роті залишився кислий неприємний присмак, чи то від напою, чи від розповіді Василя Михайловича. Виявляється, кожне покоління зберігає свої секрети. Дана не могла й допустити, що Олег – не рідний син свого батька. Але варто згадати, що не так давно вона вислухала схоже припущення і про неї з Мишком. Що взагалі творилось у Міжвиську? І чому їхні батьки мали стільки секретів від власних дітей?
— Олег знає, що він не рідний? — Дана стрепенулась і згадала, що мова йде про її чоловіка.
— Думаю, що так. Перед шкільним випускним Олег вперше за все життя дав батькові здачі. Тоді він, мабуть, і розбовкав сину зі злості, що той – не рідний. — Василь Михайлович якось дивно розглядав Дану. Погляд чоловіка видавав цікавість професіонала.
— Чому ви так дивитесь на мене? — Дана почувалась незатишно, наче стояла голою на прийомі в лікаря.
— Олег має важкий характер? Я помічав зміни у ньому, але не знав що з цим робити. Він б’є тебе?
— Він… запальний. Так, запальний! — Дана намагалась підібрати правильні слова, які могли б описати їхнє неправильне життя і зробити його трішечки кращим в очах Василя Михайловича, — Він не жорстокий, просто не вміє стримуватись. Але жодного разу він не завдав мені серйозної шкоди.
— Мабуть, всі ми були не найкращими батькам, якщо ніхто із наших дітей не став щасливим… — чоловік поглянув у вікно і зблід, немов побачив там знайому примару.
Дана відчула, як на очі накотились сльози. Вона так довго носила в собі ці слова, що, як тільки почула їх від іншої людини, то ніби отримала невеличку порцію знеболювального для душі. Жінка не розуміла тільки одного, чому Василь Михайлович ставить себе в один рівень з іншими. Батько точно любив Володю і не зробив нічого поганого. Дана не раз дивувалась тому, наскільки сильну прихильність до власної сім’ї відчував її друг. В голові знову закружляли нав’язливі думки про смерть Володі. Вона мала з кимось поговорити про це.
— Я маю дещо вам розповісти. Про смерть Володі. — Дана втупила погляд в підлогу, бо боялась підвести очі на Василя Михайловича.
— Хіба це щось змінить? — кинув чоловік байдуже.
— Може вам стане краще, якщо ви дізнаєтесь: є велика ймовірність, що Володя не сам прийняв наркотик. Можливо, його вбили.
— І від цього мені повинно стати краще? — в одну мить чоловік постарів ще на років з десять.
— Не знаю. Але я впевнена, що Володя не приймав більше. Лікування допомогло. Я попросила знайомого слідчого глянути в матеріали справи. Він знайшов дещо дивне: пошкоджений ліктьовий суглоб. І речовина, яку начебто ввів Володя, має зовсім протилежний ефект до того, що він приймав раніше. Виходить, хтось міг силоміць отруїти його. — Дана сподівалась на якусь реакцію від чоловіка, але останній все більше походив на мармурову статую.
— Мені немає до того ніякого діла. Ніщо не поверне Володю до життя і яка різниця: як все відбулось? Мене наздогнала кара за найгірший вчинок в житті.
— Що ви маєте на увазі? — Дана відчула щось недобре в його словах.
— У той вечір, коли вбили твого брата, я дещо бачив. — очі Василя Михайловича потемніли й світло на кухні стало якимось приглушеним.
— Кажіть! — Дана не знала на яку правду чекати й просто стисла долоні в кулаки. Нігті вп’ялись в шкіру і тримали жінку у свідомості, доки вона слухала сповідь літнього лікаря.
— З тої пори Володя відбився від рук. Ми виростили такого хорошого чесного сина і самі змусили його взяти тягар на душу. Ніколи собі не пробачу, що послухався інших, а не власного сина. — Василь Михайлович закрив очі долонею і затріпотів, наче листок на вітрі.
— Розповідайте нарешті, що вам відомо! — зненацька Дана зрозуміла, що бачить перед собою незнайомця. Все життя вона рахувала чоловіка майже родичем і тільки зараз зрозуміла, яка прірва утворилась між ними.
— Я бачив, як Володя повертався додому разом з Тимуром. Того вечора, коли вбили Мишка… — він благально дивився на неї, наче Дана могла дарувати йому прощення.
— Ні! Ні, ви не могли брехати!
Дана різко підвелась і хотіла кинутись геть з будинку. Вона не вірила, що Василь Михайлович міг сімнадцять років брехати їй. Та ще безглуздіше звучало інше: Володя не став би звинувачувати друга без доказів. Він не оговорив би Тимура! Голова тріщала від гніву, безсилля і неможливості виказати все Володі. Як можна посваритись з мерцем? Пелена застилала її погляд, вона нічого не бачила перед собою, аж доки не зрозуміла, що це – сльози.
— Послухай, будь ласка! Хтось має розповісти тобі, як все було насправді. — він обережно взяв її за руку і всадив назад на стілець.
— Чому ви збрехали? — вона ледь зупинила підступний водоспад зі сліз.
— Всім було страшно. І в першу чергу хвилювались ми: я та батько Олега. А далі все наростало шар за шаром, ніби снігова куля брехні, що котилась на нас.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі їхні секрети, Марта Кейс», після закриття браузера.