Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Пупутьте в садку, тівчата,— передражнила одна з сестер. Грегорі м’яко глянув на близнючок над окулярами.

— Це грубо, а не смішно.

— Це збіса смішно! — заперечила друга сестра, а перша заіржала.

— Полайся мені ще, Джейдо, і шоколадного десерту не побачиш,— сказав Грегорі.— І мого айпаду теж.

Джейда скорчила гримаску, але більше лаятися не стала.

— Ці в нас на вихованні,— пояснив Грегорі, коли вони зайшли всередину.— Наші власні діти вже не живуть з нами. Отуди, праворуч, і сідайте.

Страйк з власної волі жив у оточенні спартанського мінімалізму, і ця захаращена, неприбрана кімната йому не сподобалася. Він і радий би був присісти десь на запрошення Грегорі, але спершу треба було прибрати чимало речей, а це було б неввічливо. Грегорі, не помічаючи його труднощів, визирнув у вікно на дівчат. Ті вже змерзли й забігли в хату.

— Вчаться потроху,— сказав Талбот. Грюкнули вхідні двері, дівчата помчали нагору. Розвернувшись до Страйка, Грегорі зрозумів, що тому немає де сісти.

— А, вибачте,— мовив він без тіні сорому, від якого згоріла б тітка Джоан, якби хтось побачив її будинок неприбраним.— Тут зранку побували дівчата.

Грегорі швидко прибрав з крісла мокрий пістолет з бульбашками, двох голих Барбі, дитячу шкарпетку, якісь шматочки яскравого пластику й половину мандарина, щоб звільнити Страйкові місце. Бездомні речі він скинув на столик, завалений журналами, пультами, листами, порожніми конвертами й чималою кількістю пластикових іграшок, серед яких було багато детальок від леґо.

— Чаю? — запропонував Грегорі.— Кави? Жінка повела хлопців у басейн.

— А у вас ще хлопці є?

— Тому й робимо ремонт на горищі,— пояснив Грегорі.— Даррен з нами вже п’ять років.

Поки Грегорі ходив по чай, Страйк підібрав журнал для наклейок Ліги чемпіонів, який побачив під столиком. Погортав сторінки з ностальгією — колись і він збирав ці наклейки. Він саме міркував про шанси «Арсеналу» перемогти, як нагорі щось загупало, аж захиталася люстра, і він звів очі. Мабуть, дівчата стрибали з ліжка. Відклавши альбом, Страйк замислився — і не знайшов відповіді: що могло спонукати Талбота і його дружину взяти до себе дітей, з якими вони навіть не мають кровної спорідненості? Поки Грегорі повернувся з тацею, Страйк устиг уже згадати Шарлотту, яка клялася, що не хоче дітей, а своїх двійнят віддасть свекрусі, щойно народить.

— А можете посунути...— попросив Грегорі, дивлячись на столик.

Страйк поприбирав речі на диван.

— Дякою,— сказав Грегорі й поставив тацю на столик. Згрібши речі з другого крісла, він і їх скинув на вже чималу купу на дивані, взяв чашку, сів, показав на липку цукорницю і нерозпечатану пачку печива й мовив:

— Пригощайтеся.

— Дякую,— відповів Страйк, накладаючи цукор у чай.

— Отже,— сказав Грегорі зі збудженим виглядом,— ви намагаєтеся довести, що Крід убив Марго Бамборо.

— Ну,— відповів Страйк,— я намагаюся дізнатися, що саме з нею сталося, і Крід — це, звісно, один з можливих варіантів.

— А ви бачили, в газетах писали? Малюнок Кріда продають більш ніж за сто фунтів?

— Не бачив,— відповів Страйк.

— Ага, в «Обзервері» писали. Автопортрет олівцем, намалював, коли сидів у Белмарші. Продали на сайті, де торгують витворами серійних убивць. Світ здурів.

— Здурів,— погодився Страйк.— Власне, як я казав по телефону, я хотів би поговорити про вашого батька.

— Так,— кивнув Грегорі й якось принишкнув.— Я... е-е-е... не знаю, чи багато вам відомо.

— Що в нього був зрив, а тоді передчасна відставка.

— Коротко кажучи, так,— підтвердив Грегорі.— Причина — щитоподібна залоза. Гормональний дисбаланс, який дуже довго не діагностували... Він утрачав вагу, не спав... Батько працював під сильним тиском, щоб ви знали. Начальство, ще й преса. Люди були незадоволень Ну знаєте, зникла лікарка... мама думала, що він так дивно поводиться через стрес.

— У чому саме виражалася дивна поведінка?

— Він забрав собі гостьову кімнату й нікого туди не пускав,— відповів Грегорі, і не встиг Страйк нічого спитати, як він почав розповідати.— Коли встановили, що є проблема зі щитоподібною залозою, і прописали йому ліки, батько повернувся до норми, але кар’єру вже пізно було відновлювати. Він мав пенсію, але багато років карався через справу Бамборо. Винуватив себе, вважав, що якби не захворів, то спіймав би його. Марго Бамборо була не останньою жертвою Кріда — ви, мабуть, знаєте... Після Бамборо він викрав ще Андрею Гутон. Коли його арештували та спустилися в той підвал, знайшли там знаряддя тортур і фотографії жінок... він визнав, що по кілька місяців утримував там жертв, перш ніж убити. Тата це все дуже вразило. Він усе думав і думав про те, що якби спіймав Кріда раніше, Бамборо й Гутон могли б лишитися живі. Він лаяв себе за те, що був такий зациклений...

Грегорі осікся.

— ...такий збентежений, розумієте.

— Тож навіть коли ваш батько одужав, він усе одно вважав, що Марго стала жертвою Кріда?

— О так, звісно,— кивнув Грегорі, ніби здивувавшись, що в цьому можуть бути сумніви.— Всі інші варіанти відкинули, так? Колишній коханець і підозрілий пацієнт, який волочився за нею, обидва мали алібі.

Страйк не став ділитися своєю чесною думкою: невчасна хвороба Талбота дала всім підозрюваним (включно з Крідом) час сховати тіло, знищити докази й організувати алібі. Натомість він дістав з кишені папірець, на якому Талбот написав загадкові рядки скорописом Пітмана, і показав Грегорі.

— Хотів спитати у вас от що. Я правильно розумію, що це почерк вашого батька?

— Де ви це взяли? — спитав Грегорі, сторожко беручи папірець.

— З поліційної справи. Тут написано: «І це остання з них, кома, дванадцята,