Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

16

С. 97. Дж. В. (Джон Вільям) Данн (1875–1949) — англійський авіаційний інженер і мислитель ірландського походження. Його книжка «Експеримент із часом» (1927) і подальші трактати запропонували серійну концепцію часу («серіалізм»). Ми рухаємося з минулого в майбутнє лише в часі першого рівня, який переживаємо у стані неспання (t1). Однак за рухом у цьому часі спостерігає свідомість, яка перебуває в часі наступного рівня (t2) і сприймає минуле, теперішнє й майбутнє одномоментно. У часі t2 ми перебуваємо, наприклад, уві сні, що й пояснює віщі сни або видіння далекого минулого. Проте свідомість, що перебуває в t2, також має сприйматися з більш «високого» часу тощо. Ця «серія» часів у принципі нескінченна, що й робить фізичну смерть у t1 неістотною: насправді ми безсмертні. Теорія Данна вплинула — часом вельми істотно — на таких авторів, як Хорхе Луїс Борхес, Т. С. Еліот, К. С. Льюїс, Владімір Набоков, Дж. Б. Прістлі, Дж. Р. Р. Толкін та ін.

17

Овен Барфілд (1898–1997) — англійський філософ і письменник, який разом з Толкіном і Льюїсом належав до гуртка «інклінґів». У книжці «Мова поезії: дослідження значення» (1928) Барфілд викладав теорію «міфологічного періоду» людської свідомості та культури, коли слова поєднували безліч значень, зв’язок між якими був не метафоричним, а буквальним: міф утверджував тотожність там, де на більш пізніх стадіях культури ми бачимо розрізнені явища. Підібрані особливим чином слова пробуджують естетичну уяву, а вона, своєю чергою, змінює сприйняття світу в цілому. Ідеї Барфілда, що виросли з лінгвістики XIX століття, справили серйозне враження на багатьох його сучасників, зокрема на Толкіна. Більшу частину життя Барфілд був прибічником антропософії (див. нижче).

18

С. 97. Рудольф Штайнер (1861–1925) — австрійський окультист, засновник Антропософського товариства (1912). Метою антропософії є «приведення духовного в людині до духовного в Усесвіті». Штайнер поєднував європейську філософію (передусім натурфілософію Гете) зі східною (вчення про реінкарнацію). Еволюцію він визнавав, але, так би мовити, зворотну: духовний архетип людини зійшов у матеріальну форму, і еволюція світу тварин була викликана цим поступовим утіленням, а не була його причиною.

19

С. 98. Колін Вілсон (1931–2013) — англійський письменник, «феноменологічний екзистенціаліст». У книжці «Осторонь» (1956) розглядав роль аутсайдерів у культурі й зокрема в літературі на таких прикладах, як Блейк, Достоєвський, Ван Гог, Ніцше, Кафка, Камю тощо, аж до окультиста Ґеорґія Ґурджиєва.

20

Осторонь мейнстриму, математика (Outsider mathematics) — ідеться про аутсайдерську математику — маловживаний термін, створений за аналогією з «outsider art» (див. нижче). Він означає математичні дослідження, що проводяться поза загальноприйнятою парадигмою.

21

Шрініваса Рамануджан (1887–1920) — індійський математик, який не мав спеціальної освіти, проте зробив значний внесок у теорію чисел. Формули (цілком науково коректні) він отримував, зокрема, вві сні, під час медитації та, як він запевняв, із допомогою богині Намаґірі Тхаяр (аспект богині добробуту й талану Лакшмі).

22

С. 98. Осторонь мейнстриму, мистецтво — тут ідеться про «art brut», або ж «outsider art», тобто примітивізм, а також мистецтво душевнохворих, дітей та інших «дикунів». Французький термін ввів 1946 р. французький художник Жан Дюбюффе, а англійський 1972 р. — художній критик Роджер Кардінал.

23

С. 99. «Забуте, лімінальне, трансгресивне та божественне». — Лімінальний (лімінарний) — такий, що перебуває у проміжку між чимось, наприклад, між двома станами в обрядах ініціації; термін ввів французький антрополог Арнольд ван Ґеннеп у монографії «Обряди переходу» (1909), а популяризував британець Віктор Тернер у книжці «Ліс символів» (1967). Трансгресивний — такий, що виходить за рамки можливого, фізичні, моральні та юридичні; поняття розробляли Жорж Батай, Мішель Фуко та інші постструктуралісти.

24

Казале дель Піно — назва приблизно означає «будиночок між сосон».

25

С. 100. …психоделічний досвід у дусі Гакслі. — Від 1953 року англійський письменник Олдос Гакслі (1894–1963) брав участь у експериментах зі впливу мескаліну на свідомість, що й описав у книжці «Двері сприйняття» (1954). Гакслі пережив відчуття буття як такого, поза часом і простором.

26

С. 106. Анґарад Скотт — персонажка, вочевидь, вигадана, але так звати й реальну жінку, британську продюсерку документальних телепрограм.

27

С. 107. Веллі-Рейндж — район Манчестера, де вікторіанські будинки сусідять із малоповерховою забудовою XX століття.

28

С. 107. Кенел-стрит — вулиця в центрі Манчестера, частина гей-кварталу.

29

С. 111. Вейкфілд — місто в Західному Йоркширі.

30

С. 136. «Довга ложка» — натяк на старе англійське прислів’я, що трапляється у Чосера («З собою мусить довгу ложку брати, / Вечеряє хто з чортом»: «Оповідь Джури», пер. М. Стріхи) та в Шекспіра («Комедія помилок», «Буря»).

31

С. 138. «Крик кулика» — образ, який неодноразово трапляється в ранній поезії Вільяма Батлера Єйтса (1865–1939): він пов’язаний зі спогадами про минуле, що пішло назавжди.

32

С. 139. Мейрпул — вигадане місце.

33

С. 140. Ексмур — область на південному заході Англії, на кордоні між Сомерсетом і Девоном, більш ніж за двісті миль від Манчестера.

34

Аддедомар — король південно-східної Британії у другій половині І ст. до н. е. Його ім’я, що, ймовірно, означає «(Великий) колісничий», відоме завдяки написам на монетах, які він карбував. Пам’ять про короля надовго пережила його: вважається, що саме Аддедомар став прототипом легендарного володаря давнини Аедда Великого (Aedd Mawr), згадуваного в середньовічних валлійських текстах («Тріади острова Британія»). Можливе місце поховання Аддедомара — Лексденський курган у графстві Ессекс. Як тіло короля могло опинитися в болоті графства Чешир, на північному заході Англії, знає лише Арн-Сейлз.

35

С. 142. Лайм-Реджіс — містечко в Західному Дорсеті, на березі Ла-Маншу.

36

С. 154. «Саме нині, тут, нині, завше» — рядок із поезії Т. С. Еліота (1888–1965) «Літтл Ґіддінґ» (1942; пер. М. Стріхи).

37

…п’єси Дж. Б. Прістлі про час. — Джон Бойнтон Прістлі (1894–1984) — англійський драматург і прозаїк. «П’єсами про час» називають його твори, написані під впливом ідей Дж. В. Данна (див. прим. до с. 97). Так, у драмі «Небезпечний поворот» (1932) ми бачимо два можливих варіанти подій, один