Читати книгу - "Червоний. Без лінії фронту"

Це давало нашим партизанам додаткові переваги передусім у пропагандистській роботі.

У той час я служив у четвертому управлінні НКДБ[27] і вже мав досвід оперативної роботи, яку поєднував із політичною, тобто — роз’яснювальною. Тож мене включили до групи, якою керував Павло Суворов. Йому особисто вдалося організувати й провести в ворожому тилу кілька успішних розвідувальних та диверсійних акцій. Зокрема, він особисто ліквідував начальників відділення гестапо в Дубні й Кременці. А також викрав начальника німецького оперативного штабу, спланувавши операцію й підгадавши, коли той поїде на нараду на власному автомобілі в супроводі невеликої кількості охорони: не хотів привертати увагу. Тепер товариш Суворов дістав завдання, котре я, комісар його бойової групи, з погляду власного досвіду вважав складнішим за попередні.

Уже почався рейд великих партизанських з’єднань Ковпака й Федорова вглиб Західної України. Мета — не лише згаданий вище контроль над лісами, а передусім — дестабілізація видобутку бориславської нафти й кристинопільського[28] вугілля. І заразом демонстрація всім зрадникам: радянська влада — «штука міцна», неодмінно сюди повернеться. В одного Сидора Ковпака вистачало сил, аби пробити шлях, змітаючи передбачуваний опір націоналістичних банд артилерією. Але особливість ситуації полягала в тому, щоб не привертати увагу німців до рейду тилами так довго, наскільки можливо. Активні бойові дії, нав’язані бандерівцями, ставили виконання цього завдання під загрозу. Партизани могли дати бій і регулярним німецьким частинам, відтягуючи на себе сили зі Східного фронту. Проте навіть кілька тисяч підготованих бійців, котрі формували особовий склад партизанських з’єднань, за таких умов могли вичерпати ресурси швидше, ніж треба.

Ось чому перехід до активних бойових дій із німцями в тилу вимагали максимально відтягувати.

Що значило — не дратувати їх, рейдувати тихо.

Втручання націоналістичних банд ставило рейд під загрозу викриття. Тож Павло Суворов одночасно з командирами подібних груп на інших територіях дістав завдання вступати в переговори з бандерівцями. І робити все можливе, а то й неможливе, домовляючись про нейтралітет, хай на дуже короткий час.

Мета — створити умови, щоб основні партизанські сили без боїв пройшли в певний час певною територією.

Нашим головним противником став бандерівський командир на прізвисько Остап.

Примітка Клима Рогозного. Збірка оповідань Степана Круглова вийшла в серії «Бібліотечка військових пригод» у 1952 році. Її зміст цілком відповідає вимогам того часу, але й надалі, після смерті Сталіна, акценти не помінялися. Проте загалом цілі й завдання радянських диверсійних груп викладені правильно. Інша річ, автор як кадровий на той час офіцер МДБ із цілком зрозумілих причин не називає багато речей своїми іменами, а деякі факти просто замовчує. Наприклад, той, що радянські партизани на території Західної України, у нашому випадку — Волині, діяли спільно з польськими загонами самооборони й координували дії з частинами Армії Крайової. Об’єднання було ситуативним, і навіть при тому частина польських загонів далі діяла спільно з німцями. Спільним у цьому випадку було те, що кожна ворожа сторона задіювала поляків у боротьбі з українським повстанцями й, беручи ширше, з українським населенням. Це влаштовувало як радянське, так і німецьке командування. Послаблення УПА й залякування місцевого українського населення — мета обопільна. Українські збройні формування стояли кісткою в горлі для всіх окупаційних режимів, хай вони при тому воювали між собою.

Інше явище, про яке мовчить товариш Круглов, — терор. Тобто він згадує його, проте перекладає провину винятково на відділи УПА. Натомість розбійницькі напади на українські села, які мали на меті грабунки, насильство та масові вбивства — тактика насамперед радянських партизанів. Існував наказ керівника Українського штабу партизанського руху Тимофія Строкача, відданий 22 квітня 1943 року, згідно з яким за кожного вбитого червоного партизана у відповідь треба ліквідувати п’ятнадцять «бандитів». Тим самим фактично узаконювався більшовицький терор у німецькому тилу, жертвами якого ставали не так вояки УПА, як мирні мешканці, котрі підтримували повстанський рух. Досить було доносу партизанського інформатора, часто — брехливого, аби «народні месники» провели акцію відплати. Згодом командири партизанських та розвідувально-диверсійних груп дістали завдання ліквідовувати передусім командирів УПА, а рядових вояків по змозі переагітовувати, деморалізовувати, перетягувати на свій бік, відділи ж роззброювати при нагоді.

Нарешті, саме радянські партизани, а особливо — диверсійні групи, у складі однієї з яких був Степан Круглов, провокували німців на каральні операції. Майже після кожної акції диверсанти намагалися лишати сліди, котрі б указували на причетність упівців. Оскільки далеко в ліси німецькі війська заходити не ризикували, під пацифікації потрапляли довколишні села. Бо, за логікою, там, де мешкають українці, — там підтримка УПА досить висока. Селяни ж так само були навмисне хибно інформовані про причини приходу карателів. Таким чином, у спогадах офіцера НКДБ злочинна для українців сутність радянських партизанських загонів приховується. А міф про героїчні подвиги «народних месників» лишається живучим і дотепер.

2

Хочеш перемогти ворога — вивчи його нутро.

Дізнайся, хто він, звідки. Чим живе, чим дихає, що любить, які вразливі місця має. Навіть найлютіший бандит — людина з плоті й крові, тож має не лише чесноти, а й вади та слабкості. Саме таким підходом славився мій командир, капітан держбезпеки Павло Суворов. Вистежити й викрасти начальника оперативного штабу вдалося, бо біля нього був завербований підпіллям агент. Точніше — жінка, яка за завданням Суворова змогла стати коханкою німецького офіцера. І досить швидко дізналася про його звички, що й дозволило домогтися потрібного результату.

Примітка Клима Рогозного. Мені вдалося дещо дізнатися про той випадок. Справді, капітан Суворов викрав начальника німецького оперативного штабу. Проте Круглов ніде не вказує — під час нападу на його машину офіцера було тяжко поранено, причому — самим командиром групи. Він помер по дорозі на базу. Жінка-агент, про яку він теж згадує, була кинута своїми ж напризволяще, її використали, потому втратили всякий інтерес. Гестапо досить швидко встановило причетність коханки до нападу, жінку арештували й закатували.

До виходу на завдання Суворов готувався ретельно. Він ще в Москві мусив знати, який противник на нього чекає. На той час уже вдалося створити розгалужену мережу