Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

— Місто наше…

— Справді? — звела брови Насуада. — Я… я неабияк вражена. Скажи, як пройшла битва? Чи все було за планом?

Намагаючись якомога менше ворушити губами, Міцний Молот розповів їй про події кількох останніх днів: про те, як вони прибули під Аруфс, про напад одноокого чолов’яги, про хитру витівку з баржами, про бої під палацом лорда Гелстіда й, нарешті, про поєдинок Карна з кривоносим ворожим магом.

Трохи перевівши подих, Роран розповів і про те, як його було поранено в спину і як Брігман витягнув із нього стрілу.

— Мені пощастило, що Брігман був там — він добре попрацював, — мовив ватажок, — якби не він, я міг би померти, доки б для мене шукали цілителя.

Промовивши ці слова, Міцний Молот на кілька секунд аж зігнувся, коли згадав, як його тіла торкнувся розпечений метал.

— Сподіваюся, ви знайшли цілителя, який доглядатиме за тобою.

— Так-так, пізніше знайшли. Але він не маг.

— Я вражена тим, що в тебе лишилася сила на розмову зі мною. Схоже, карвахольці й справді зроблені з найміцнішого металу, — глянула на Рорана Насуада, відкинувшись на спинку свого стільця.

— Словом, ми захопили палац і тримаємо під контролем майже все місто, хоч є ще кілька вуличок, де наші позиції слабкі. Коли ми заволоділи центром Аруфса, більшість солдатів Імперії здалися в полон. Вони зрозуміли, що битву програно.

— А лорд Гелстід? Його ви теж захопили?

— Спершу він намагався втекти з палацу, та невдовзі збагнув, що має у своєму розпорядженні надто малий загін охорони. Тому він забарикадувався у винному погребі,— Міцний Молот пошкріб нігтем рубіновий камінець на розцяцькованому келиху. — Він і його люди не мали ані найменшого наміру здаватися, а я тим часом ніколи б не наважився на прямий штурм, бо це коштувало б нам багатьох життів. Тому я наказав принести сулії з олією, розлити її й підпалити.

— Так ти намагався їх викурити? — спитала Насуа-Ватажок повільно кивнув.

— Кілька солдатів і справді вибігли назовні, щойно двері зайнялися. Але Гелстід був надто впертий. Ми знайшли його мертвим на підлозі. Він помер від задухи.

— Шкода…

— Разом з ним була і його донька, леді Галіана.

Образ дівчини ще й досі стояв у Рорана перед очима: невеличка, вбрана в пречудову сукню лавандового кольору, помережану оборками й стрічечками.

— І хто ж тепер після Гелстіда успадкує титул графа Фенмарка? — насупилася Насуада.

— Тарос Швидкий…

— Невже той самий, що вчора на тебе напав?

— Той самий…

* * *

Коли вардени привели до ватажка Тароса, було вже пообіддя. Невеличкий бородань, здавалось, утратив голос, хоч і не мав жодних поранень. Щоб не тривожити спину, Міцний Молот лежав на животі.

— Схоже на те, що ти винен мені пляшку вина, — сказав Роран Таросові.

— Як ти це зробив?! — з ноткою відчаю в голосі спитав його Тарос. — Місто неможливо було захопити. Ніхто, крім дракона, не міг зламати стіни. А тепер, поглянь, що ти накоїв. Ти не звичайна людина, ти… — бородань замовк, не маючи сил вимовити ще бодай слово.

* * *

— А як він сприйняв звістку про смерть батька й сестри? — поцікавилась Насуада.

— Мені здалося, що звістку про смерть батька Тарос сприйняв байдуже, а от щодо сестри… — Роран витер холодний піт із чола, згадавши зливу брутальної лайки на свою адресу, коли Тарос почув про смерть Галіани.

* * *

— Я тебе вб’ю! При першій же нагоді я тебе вб’ю… — прошипів Тарос. — Присягаюсь!

— Тоді тобі треба поквапитись, — відрубав Міцний Молот. — Бо на світі багато тих, хто хоче мене вбити.

* * *

— Роране? Роране!

Неабияк здивувавшись, Роран збагнув, що Насуада звернулася до нього на ім’я. Ватажок глянув на неї ще раз — у дзеркалі її лице було ніби в портретній рамі.

— Тарос і справді отримає титул графа Фенмарка, — зібравшись із думками, вів далі ватажок. — Він — наймолодший серед сімох синів Гелстіда, але всі його брати ховаються або повтікали. Словом, зараз Тарос — єдиний, хто претендує на титул. Він був непоганим посередником між нами й старійшинами міста. Хоча без Карна ми ніяк не могли зрозуміти, хто присягнув на вірність Галбаторіксу, а хто ні. Поза сумнівом, це зробили більшість лордів та воїнів, але спробуй-но, здогадайся, хто ще…

— Розумію, — прикусила нижню губу Насуада. — Неподалік від вас лежить місто Даут. Я попрошу, щоб леді Аларіс, про яку ти, певно, вже знаєш, прислала в Аруфс когось, хто добре читає чужі думки. Переважна більшість аристократів мають у своєму почті по кілька таких людей, отже леді Аларіс буде нескладно виконати наше прохання. Шкода, що, коли ми виступили вбік Палаючої рівнини, король Орин забрав із собою всіх своїх магів, а кого б тобі не прислала Аларіс, він, швидше за все, умітиме читати думки, проте не матиме інших магічних здібностей. Тим часом без спеціальних заклять приборкати прихильників Галбаторікса буде дуже складно.

Доки Насуада говорила, Роран повільно перевів свій погляд на темну пляшку вина.

«Цікаво, Тарос бува не отруїв його?» — раптом промайнуло в голові ватажка.

— …Сподіваюсь, ти будеш тримати своїх людей у кулаці й не дозволиш їм бешкетувати, грабуючи Аруфс й кривдячи місцевих мешканців, — вела далі Насуада.

— У мене залишилося надто мало солдатів, щоб вони могли заподіяти шкоду цілому місту. До того ж, їм зараз не до гульок. Так само, як і я, вони чудово розуміють, що Імперія будь-якої миті може спробувати відвоювати місто, — стомлено мовив Роран, насилу зібравши докупи думки.

— Скільки воїнів ти втратив під час атаки?

— Сорок два…

На якийсь час обоє примовкли.

— У Карна була сім’я? — врешті-решт порушила мовчанку Насуада.

— Не знаю… — знизав плечем Міцний Молот. — Він був звідкись із півночі… І певне, мав сім’ю, але під час війни ми намагаємось про таке не говорити.

Роран знову замовк, бо йому раптом почало дерти в горлі. Потім він таки не витримав, закашлявся й зігнувся так сильно, що його лоб ледь-ледь не торкнувся стола. Від різкого здригання тіла спину й поранене плече знову пройняв нестерпний біль, а вино з келиха вихлюпнулось.

— Роране, треба, щоб тебе оглянув цілитель. Тобі погано, і зараз ти маєш бути в ліжку, — зітхнула Насуада, коли кашель трохи відступив.

Ні-ні,— витер слину з кутиків губ Міцний Молот і звів очі на Насуаду. — Мені вже надали необхідну допомогу, тож якось не помру. Що я, мала дитина, щоб зі мною