Читати книгу - "Гра Ендера"

Ендер вчасно відлетів назад і побачив, як Бонзо, хитаючись, задкував. Він задихався від несподіванки й болю, з носа текла кров. Тепер можна було б вийти з душової й закінчити бійку. Колись він уже покинув бійцівську кімнату після того, як побачив кров. Але тоді доведеться битися знову. Знову й знову, поки не втихомиряться пристрасті, не ослабне воля. Єдиний спосіб припинити це раз і назавжди — вчинити з Бонзо так, щоби його страх був сильнішим за ненависть.

Ендер притулився спиною до стіни, потім підскочив і відштовхнувся руками. Його ноги вдарили Бонзо в живіт і груди. Сальто назад, приземлення навколішки, кидок через голову, і, прослизнувши стрімголов попід Бонзо, Ендер улучив у пах. Попав! Удар упевнений і сильний.

Бонзо не крикнув від болю. І не застогнав. Він узагалі ніяк не зреагував, хіба що його тіло трохи випросталося. Ніби Ендер ударив не людину, а стіну. Бонзо хитнувся, гепнув додолу й розтягнувся на підлозі в калюжі прямо під струменем окропу. І ніяк не поворухнувся, щоб ухилитися від убивчої спеки.

— О Господи! — хтось вигукнув.

Друзі Бонзо кинулися вимикати воду. Ендер повільно піднявся на ноги. Хтось огорнув його рушником. Це був Дінк.

— Гайда звідси, — сказав він і повів Ендера за собою.

Позаду чувся важкий тупіт. «Дорослі. Вчителі, лікарі — тепер вони поспішають. Перев’язати рани ворогу. Де вони були до бійки? Адже могло обійтися без травм».

Не залишилося вже жодних сумнівів: допомоги чекати марно. Ніхто ніколи не допоможе. Хоч із чим би він стикався, відтепер і назавжди, ніхто не захистить і не врятує його. Пітер — виродок, але Пітер, як завжди, казав правду: лише сила має значення, лише можливість убивати й руйнувати, — якщо не зможеш убити іншого або хоча б завдати болю, станеш здобиччю того, хто битиме тебе, і ніщо й ніхто ніколи не врятує тебе.

Дінк привів Ендера в його кімнату, поклав на ліжко.

— Де болить?

Ендер похитав головою.

— Ти розтрощив його. Тільки-но він схопив тебе, я боявся, що він перетворить тебе на мертве м’ясо. Але ти розбомбив його вщент. Якби він протримався довше, ти б убив його.

— Він хотів мене вбити.

— Я це знаю. І його я знаю. Ніхто не може так ненавидіти, як Бонзо. Але з цим покінчено. Якщо його за це не виженуть на кригу й не відправлять додому, він ніколи не гляне тобі в очі. Ні тобі, ні іншим. Ганебно! Він вищий за тебе на двадцять сантиметрів, а мав вигляд скаліченої корови, що жувала власні кизяки.

А перед очима маячило перекривлене після удару в пах обличчя Бонзо. Порожній, мертвий погляд. Він уже тоді знепритомнів, йому був кінець. Очі лишалися відкриті, але він більш не думав, не рухався, лише цей тупий порожній погляд. «Як у Стілсона, коли я порішив його».

— Вони, ясна річ, викинуть його на кригу, — продовжував Дінк. — Усі знають, що бійку почав він. Я бачив, як вони піднялися й вийшли з командирської їдальні. За кілька секунд я зрозумів, що ти не приходив на обід, а потім ще через хвилину дізнавався, куди ти пішов. Я ж попереджав тебе не залишатися наодинці!

— Вибач.

— Вони просто зобов’язані його вигнати. Одні неприємності від нього. Усе носився зі своєю смердючою честю.

І тут, на подив Дінка, Ендер заплакав. Лежачи на спині, все ще мокрий від поту й води, він здригався в риданнях. Сльози текли з-під закритих повік, залишаючись непоміченими на його вологому обличчі.

— Що з тобою?

— Я не хотів робити йому боляче! — крикнув Ендер. — Чому він не давав мені спокою?

Ендер почув, як тихо відкрилися, а потім закрилися двері, і відразу зрозумів, що це черговий наказ на бій. Відкрив очі, очікуючи побачити вранішню темряву, — мабуть, ще немає шести. Але вже розвиднилося. Він лежав голий і, коли повернувся, відчув мокре простирадло. Очі опухли й боліли. Глянув на годинник. «18:20, той самий день. Сьогодні ми вже билися. Ні, вже двічі билися. Ці гади прекрасно знають, що я пережив, і знущаються…»

ВІЛЬЯМ БІ, АРМІЯ ГРИФОНІВ; ТАЛО МОМО,

АРМІЯ ТИГРІВ, 19:00.

Він сів на край ліжка. Записка тремтіла в руці. «Я не можу», — подумки мовив сам до себе. А потім уголос:

— Не можу!

Він підвівся, похитуючись, і почав шукати бійцівську форму. Потім згадав, що поклав її у пральну машину в душовій. Мабуть, форма ще там.

Тримаючи аркуш із наказом, Ендер вийшов зі своєї кімнати. Вечеря вже майже закінчувалася, коридором ішло кілька людей, але ніхто не заговорив із ним. Може, через страх: у школі вже знали, що трапилось опівдні в душовій. А може, через його неприступний погляд і жахливий вираз обличчя. Більшість його бійців зібралися у спальні.

— Привіт, Ендере. Будемо тренуватися ввечері?

Ендер простягнув аркуш Хот-Супу.

— Вони знахабніли, — сказав він. — Дві битви одночасно?!

— Дві армії! — вигукнув Божевільний Том.

— Вони лише заважатимуть одна одній, — буркнув Бобик.

— Мені потрібно привести себе до ладу, — сказав Ендер. — Зберіть усіх, будьте готові, чекатиму на вас там, біля воріт.

І вийшов зі спальні. За спиною загомоніли. До нього долітало, як Божевільний Том кричав:

— Дві нещасні армії! Ми їм покажемо, де раки зимують!

Душова була порожня. І чиста. Ні крові, ні води. Усе минуло.

Ніби нічого жахливого й не сталося тут.

Ендер став під душ, намилився й дав поту цього дня стекти на підлогу й у систему водоочищення. Минулося. «Усе пройшло через фільтри, і вранці ми будемо пити кров Бонзо. Життя немає, а кров залишиться, його кров і мій піт, і ми будемо пити їхню дурість чи жорстокість, чи що там ще, внаслідок чого це все й сталося».

Ендер витерся, надягнув форму й пішов до бійцівської кімнати. Його армія чекала в коридорі перед зачиненими дверима. Солдати мовчки дивилися, як він пройшов крізь ряди й зупинився перед сірою стіною силового поля. Звичайно, вони вже знали про сьогоднішню бійку в душовій, і думки про це та їхня втома після вранішнього бою робили їх млявими. А те, що їм доведеться битися одночасно з двома арміями, навіювало жах.

«Усе, що завгодно, аби розбити мене, — думав Ендер. — Будь-яка підлість, гра поза правилами — вони підуть на найгірше, щоб я програв. Але мене не просто подолати. Ну, я втомився від гри. Жодна гра не варта крові Бонзо, змішаної з водою на підлозі душової. Пхайте