Читати книгу - "Острів Дума"

— Перепрошую, — сказав я білоголовому чоловіку.

— Ставки в покері піднімаються, — промовив хтось у натовпі і знову почувся регіт. Білоголовий приєднався до сміху, але вигляд мав не вельми втішений.

Я бачив усе це ніби уві сні.

Наннуцці посміхнувся мені, відтак обернувся до клієнтів, котрі все ще роздивлялися мої картини.

— Леді і джентльмени, містер Фрімантл прийшов сьогодні не для того, щоби щось продавати, а лише для оцінки своїх творів. Прошу, поважайте його приватність і мою ситуацію як фахівця.

«Якою б вона не була», — подумав я.

— Я хотів би запропонувати вам оглянути діючу експозицію, а ми поки що усамітнимося на якийсь час. Міс Окойн, містер Брукс і містер Кастеллано радо дадуть відповіді на всі ваші запитання.

— Моя думка така, що ви мусите підписати контракт із цим чоловіком, — промовила строгого вигляду жінка з зачесаним назад і зав’язаним в гульку сивим волоссям, і з явними слідами колишньої краси на обличчі. Публіка на її слова відгукнулася аплодисментами. В мене поглибилося відчуття примарності того, що відбувається.

Безплотного вигляду юнак підплив до нас ззаду. Певне, Наннуцці якимсь чином подав йому знак, тільки чорта з два я помітив, як саме він це зробив. Вони перемовилися парою фраз і в руках юнака з’явився товстий рулон наліпок. Вони були овальної форми, і на кожній надруковані сріблясті літери НДП. Наннуцці відірвав одну, нахилився до першої картини, але затримався, кинувши на мене докірливий погляд.

— Вони у вас навіть не підписані.

— Ну, здається, так... — промовив я, знову спалахуючи лицем. — Я не знав.., що це необхідно.

— Даріо, ви маєте справу з правдивим американським примітивістом, — заявила жінка зі строгим обличчям. — Якщо він малює довше, ніж три роки, я запрошу вас до «Зорії»[174] на вечерю з вином. — Вона обернула своє прокреслене зморшками, проте все ще гарне, лице до мене.

— Мері, якщо з’явиться щось, про що вам варто буде написати, я вам сам зателефоную, — відповів їй Наннуцці.

— Саме так і зробіть, — сказала вона. — Зважайте, я навіть не намагаюся взнати його ім’я, правда, я гарна дівчинка?

Вона помахала мені пальчиками і прослизнула крізь невеличкий натовп.

— Питань майже не залишилося, — сказав Джек, і звісно він мав рацію. Я поставив свій підпис в нижньому лівому кутку кожної картини, так само акуратно, як колись підписував накладні, робочі накази і контракти у своєму минулому житті: Едгар Фрімантл.

— 7 —

Наннуцці розпорядився причепити наліпки НДП на праві верхні кути картин, де вони виглядали мов ярлики на теках. Відтак він повів нас з Ваєрменом до свого кабінету. Джека теж було запрошено, але він волів залишитися біля картин.

У кабінеті Наннуцці запропонував нам каву, від якої ми відмовилися, і воду, на яку ми погодились. Я заразом прийняв пару капсул тиленолу.

— Що то була за жінка? — спитав Ваєрмен.

— Мері Айр, — відповів Наннуцці. — Одна з ключових фігур у мистецькому житті Сонячного узбережжя. Випускає безкоштовний хижацько-культурницький журнал під назвою «Бульвар». Він більшу частину року виходить щомісяця, а в туристичний сезон — двічі на місяць. Вона живе у Тампі — у труні, як кажуть деякі з тутешніх жартунів. Нові місцеві художники — її хобі.

— Виглядає дуже крутою, — сказав Ваєрмен. Наннуцці знизав плечима.

— Мері те, що треба. Вона тут одвіку, і встигла допомогти вже багатьом художникам. Вона грає важливу роль у цьому місті, яке великою мірою живе за рахунок короткотермінового курортного сезону.

— Я розумію, — сказав Ваєрмен, і мене це втішило. — Вона пропагандистка.

— Більше того, — пояснив Наннуцці, — вона щось на кшталт професорки. Ми намагаємося зробити їй приємне. Якщо маємо таку можливість, звісно.

Ваєрмен кивав.

— Чудова економічна модель «митець-галерея» тут, на західному узбережжі Флориди. Мері Айр розуміє і пестує цю систему. Таким чином, якщо в якійсь галереї «Веселе мистецтво» вирішать, що можуть по десять тисяч доларів продавати викладені з макаронів по оксамиту портрети Елвіса, Мері здійме...

— Вона знищить таку галерею на пні, — погодився Наннуцці. — На відміну від карикатурних арт-снобів — їх легко впізнати по чорному одягу і крихітним мобільним телефонам — ми не захланні.

— Сказано від щирого серця? — спитав Ваєрмен майже з серйозним лицем.

— Майже, — відповів той. — Я цим хочу сказати тільки те, що Мері розуміє нашу ситуацію. Ми продаємо гарні речі, більшість з нас тут, а іноді ми продаємо й грандіозні речі. Ми намагаємося відкривати й просувати нових художників, хоча дехто з наших клієнтів занадто багаті для свого розуму. Я маю на увазі таких людей, як містер Костенца, це той, що махав вам чековою книжкою, або ті леді, котрі зайшли зі своїми собачками, пофарбованими в тон їхніх нових манто.

Наннуцці вишкірив зуби в усмішці, яку — я міг би тут заприсягнутися — навряд чи коли бачили його найбагатші клієнти. Це виглядало чарівно. Мені подобався цей інший світ.

— Мері рецензує кожну нову виставку, на яку встигає завітати, а отже — більшість з них, і, можете мені повірити, не кожна з її рецензій схвальна.

— Але більшість таки так? — перепитав Ваєрмен.

— Звичайно, бо більшість виставок таки пристойні. Вона нікого не буде переконувати, нібито лицезріла щось геніальне, бо таке зазвичай не пропонується у второваних туристами місцинах, але ж якщо пристойне? Тоді так. Речі, що їх кожен може повісити в себе, щоб потім без тіні сором’язливості кивати на них — «це я купив».

Я вирішив, що Наннуцці подав ідеальне визначення посередності — дієвість цього принципу я бачив у сотнях архітектурних малюнків, — але й тепер я промовчав.

— Мері поділяє нашу цікавість до нових художників. Може так трапитись, містере Фрімантле, що у ваших інтересах буде поспілкуватися з нею. Скажімо, напередодні виставки ваших робіт.

— Ти зацікавлений у тім, щоб зробити таку виставку тут, у «Ското»? — спитав мене Ваєрмен.

У мене пересохли губи. Я спробував їх облизнути, але язик теж був сухим. Тож тільки ковтнувши води я спромігся сказати:

— Не годиться тягти коза поперед воня. — Я зробив паузу. — Дайте мені час. — Ще випив води. — Перепрошую, ставити воза поперед коня. Я прийшов сюди, щоб почути вашу думку, синьйор Наннуцці. Ви тут експерт.

Він розчепив сплетені було