Читати книгу - "Старо-світські батюшки та матушки"

– Ой лишечко! станові їдуть,– крикнула одна молодиця.

– Ой, москалі! Та як їх багато! Це московська закуція приїхала! – крикнув титар.

Всі гості отця Харитона схопились з місця й прожогом кинулись навтікача: одні втікали в сіни, другі в кімнату; деякі перелякані молодиці покидали в світлиці дітей і кинулись втікати, неначе сполохані птиці, то в пекарню, то на задвірок; деякі повтікали в хижку, а декотрі дерлись по драбині на горище; старець Шмид вхопив костура, махнув на задвірок через задвіркові сінешні двері й сховався в клуню; чоловіки розсипались по городі, позабувавши в світлиці шапки та рукавиці; декотрі молодиці зопалу та знестямки кинулись через сінешні двері в ганок, просто між гусарів та паннів і трохи не позвалювали їх з ніг.

Отець Харитін, сполоханий на смерть, не знав, що робити, й тільки бігав по хаті од кутка до кутка. Онисія вгляділа через вікно Олесю серед гусарів і вдарилась об поли руками: в світлиці був такий нелад, що вона не знала, за що хапатись; вхопила пляшку горілки, вкинула в миску з сметаною, вискочила в кімнату, кинула миску на перину, потім випхнула двох переляканих молодиць з опочивальні в світлицю й запищала сливе нишком:

– Беріть стола та виносьте через двері! Молодиці вхопили стола з усім добром і понесли його не в кімнату, а в сіни.

Гусари й дами стріли в сінях, як стіл, що аж захряс пляшками та мисками, застряг у дверях разом з молодицями.

– Добра прикмета!– не втерпів Казан-цев.– Видно, що господар і справді статковитий, бо любить вітати гостей.

– І стрічає нас хлібом-сіллю,– тихо обізвалась Олеся.

– І з пляшками та чарками,– промовив Балабуха, ступаючи на сінешній поріг.

Молодиці виволокли в сіни стола й дали дорогу гостям.

Гості ввійшли в світлицю. Світлиця була схожа на поле після побоїща: троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом; серед хати валялись шматки хліба, качалась пляшка, звалена з стола, валялись шапки та рукавиці. Отець Харитін збирав шапки. Онися вхопила разом за руки троє дітей, виволокла їх в кімнату й причинила двері.

Балабуха з жінкою, три Олесині сестри й десять гусарів сповнили всю світлицю. Господар став стовпом серед хати, а за дверима в кімнаті було чути такий оркестр, якого гусарам не довелось чути й в Петербурзі.

– Вибачайте! Мабуть, ми не в добрий час приїхали,– сказав Казанцев до господаря.

Господар стояв серед хати мовчки й тільки дивився, як роздягались гусари, як заблищали їх еполети та коміри, йому було очевидячки ніяково. Балабуха підступив до о. Харитона, тричі поцілувався з ним, поздоровляючи з Новим роком.

– Ой, зомлію! – так смердить горілка на всю хату,– говорила пошептом Олеся Казан-цеву над вухо.

– Здається, ми розігнали веселу компанію,– тихо обізвався Казанцев до Олесі.

– Давня любов Марка Павловича кружляла горілочку з молодицями,– тихо обізвалась Олеся.

Гусари й дами пороздягались і накидали жужмом цілу купу одежі на стільцях та на канапі. Балабуха, привітавшись.до отця Харитона й Онисі, порекомендував Казанцева. Казанцев брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі. Після Казанцева прискакували до Онисі другі гусари, совали закаблуками по долі й, неначе півні, вигребли чималу яму на долівці. Якісь прізвища так і сипались на Онисю, неначе хто їх трусив з торби.

«Це Олеся навезла гусарів... І де вона в біса набрала їх стільки!» – думала Онисія Степанівна.

Олеся сіла на канапі й затулила носа напаханою пахощами хусточкою; її сестри переглядались, переморгувались і осміхались одна до одної. Гусари зареготіли й заходили по світлиці, як у себе вдома. Картина в світлиці змінилась неначе якимсь чарівництвом: замість свиток та горсетів – синіли вишивані сріблом мундири, червоніли тонкі ноги, бряжчали остроги, червоніли й біліли панянські сукні. Гусари приставали до господаря та до господині, неначе вони з ними вік звікували.

– Як ваше здоров'я? – пристав до Онисії Степанівни Казанцев.

– Спасибі вам! Слава богу, здорова до котрого часу,– знехотя обізвалась Онися.

А тим часом вона обвела очима гостей і полічила, скільки-то треба спекти гусей та поросят для тієї Олесиної компанії.

– А ваші діти здорові? Певно, у вас є діти? – прикинув Казанцев.

– Слава богу, є й усі здорові,– обізвалась Онися, а тим часом її думка рахувала: «По півгуски на кожного москалюгу, на благочинного півпоросяти, на благочинну півпоросяти, а на паннів хоч по ніжці».

– Чи весело провели святки? Чи бували в гостях? – піддержував розмову Казанцев.

Онися вже його й не слухала та все думала: «По півгуски зжеруть,– москалища здорові! Виходить: п'ять гусок і порося, та треба, мабуть, заколоти здорове порося, бо цей Бала-буха добре трощить поросятину; та й благочинна не спустить, бо дуже любить поросятину».

– Ні, ще ніде не були в гостях, думаємо їхати до батька післязавтра,– знехотя обізвалась Онися.

«Ой, пропадуть мої годовані гуси! Приїде батько на водохреща, не попоїсть гусятини,– снувалась Онисина думка.– Це Одеська навезла своїх пройдисвітів,– мабуть, не мала чо-го дати їм попоїсти на вечерю та й приперла їх на мої гуси. Це її справа. А бодай ти була дорогою голову скрутила разом з своїми мос-калиськами».

Один гусарин виглянув у вікно й вглядів у дворі здорове стадо гусей.

– Яка в вас сила гусей! Їй-богу, півдво-ра! – крикнув гусарин на всю хату.– Я ще ніде не бачив так багато гусей! Ото була б добра печеня!

«Так воно й є!– подумала Онися.– Це вона навезла оцієї голодної галичі на мої гуси; мабуть, вони за це дорогою розмовляли. Ану, чи й за поросята допоминатиметься?»

– Хвалити бога, цього року в нас гуси добре велись,– піддержав отець Харитін,– та й поросят виплодилось дуже багато.

«Цей дурень сам викаже»,– подумала Онися.

– Слава богу, виплодилось багато, та половину вовки вихапали в чагарях,– обізвалась Онися.

– Одначе не всіх вихапали: госпожі благочинній ще зосталось на вечерю,– піддобрювавсь отець Харитін.

– Як я бачу, в вас вовки дуже звичайні,– сказав Казанцев,– коли зоставили й на вечерю; в нас як почнуть хапати, то вже нічогісінько не зоставлять.

– Як же ваші воли та корови? – спитав в отця Харитона один гусарин, щоб сказати будлі-що.

– Слава богу, всі цілі, тільки одна безрога, шута корова забігла десь в Богуславський ліс та й досі не знайшли.

– Чи