Читати книгу - "Успішні виступи на TED"

Ризик цього методу, окрім додаткового виснаження на репетиціях, полягає в тому, що музика додає театральності, зводячи нанівець ефект спонтанної промови. Це може зруйнувати контакт із глядачами. А часом музичний пролог взагалі виглядає штучним і нав’язливим.

Попри все, це плідний ґрунт для експериментів. Ви можете залучити професійних музикантів, які імпровізують залежно від ваших слів, а можете мінімізувати театральність промови і пояснити, що музика — лише спосіб представлення певної ідеї.

Професор права Лоуренс Лессіг винайшов унікальний стиль презентації — щось на зразок PowerPoint на стероїдах. Кожне речення і важливе слово супроводжуються певним візуальним матеріалом: словом, фото, картинкою чи графічним жартом. Ось абзац на 18 секунд з його промови на TED у 2013 році, де кожен новий слайд позначається як //:

«У Конгресу розвинулася інша залежність, // яка не має нічого спільного з інтересами людей // — дедалі сильніша залежність від спонсорів. // Так, це також залежність, але вона // відрізняється, ба навіть конфліктує // із залежністю від волі народу, // адже // спонсори — не народ. // Це і є корупція. //».

Здавалося б, презентація просто жахлива. Вінегрет із різних шрифтів порушує всі фундаментальні правила дизайну. Але в руках Лессіга це вражає. Насправді у підборі шрифтів і зображень є витонченість і логіка, від яких перехоплює дух. Лессіг пояснив мені, чому став робити презентації на зразок цієї. Він втомився від глядачів, які втуплюються в екран телефону, поки спікер виступає на сцені. Тепер Лоуренс не дав їм жодного шансу відвести погляд.

Стиль презентації Лессіга так відрізняється від загальноприйнятого, що дехто охрестив його «методом Лессіга». Якщо не боїтеся, — спробуйте повторити. Однак будьте готові витратити багато часу на підготовку і репетиції. І стережіться: магія цього стилю визначається деталями і правильним розрахунком переходів. У чужих руках така презентація виглядатиме незграбно чи надто зухвало.

Взагалі, ми не заохочуємо парні виступи, адже так важче встановити зв’язок з аудиторією. Глядачі не знають, на кого дивитися, а тому можуть і не перейнятися глибокою симпатією до жодного зі спікерів. Винятки становлять парні виступи, де взаємодія між спікерами відбувається чи не на хімічному рівні. Коли Беверлі та Дерек Жубери розповідали про своє захоплення леопардами та іншими дикими кішками, що триває вже ціле життя, аудиторія була зворушена їхньою глибокою повагою і взаємною прихильністю.

Я вважаю, тут непочатий край для інновацій. Однак зазвичай під час парного виступу один зі спікерів, що в цей час не говорить, непорушно завмирає чи втуплює погляд у колегу. Цьому є безліч альтернатив:

• жестикуляція;

• повторення дій колеги для наочності;

• музичний супровід;

• креслення чи малювання;

• додаткові зауваження.

Якби у Лоуренса Лессіга був брат-близнюк, вони могли б закінчувати речення одне одного для підсилення ефекту.

Втім, ризик надто високий. Підготовка парного виступу значно складніша. Мовці залежать одне від одного. Є підозра, що усі переходи й ремарки будуть звучати як завчені. Я не рекомендую цей спосіб, якщо тільки ви не впевнені на 100 % в особливій хімії між вами і напарником. Однак шанси на успіх таки є.

Припустімо, ви плануєте включити у виступ ще кілька людей. Буде цікавіше, якщо ви стоятимете на протилежних позиціях. Іноді найкращий спосіб зрозуміти ідею — відчути супротив, а численні види дискусій вам у цьому лише допоможуть. Один із найкращих варіантів — формат Оксфордського союзу[23] «два на два»: спікери протягом, скажімо, семи хвилин дискутують з приводу спірного питання. Після схвалення ведучим чи глядачами кожна пара має дві хвилини на підбиття підсумків. Останній етап — голосування аудиторії. (Побачити все це в дії можна на сайті IntelligenceSquaredUS.org).

Альтернативних варіантів безліч, раджу поекспериментувати у цій сфері. Наприклад, можна спробувати формат «зали суду», де кожного «свідка» майстерно опитує спікер. На майбутніх заходах TED планує відвести більше місця дискусіям.

Зазвичай виступи фотографів, художників і дизайнерів — це презентації з коментарем спікера до кожного слайда. Непогана ідея, але не всі люди вміють висловити думки стисло. Якщо ви віддаєте перевагу візуальному сприйняттю, то краще зробіть наголос саме на зображенні, а не на тексті. Тоді варто подвоїти кількість слайдів і на стільки ж скоротити коментар до кожного.

Було безліч спроб систематизувати цей принцип. Наприклад, формат промови печа-куча полягає у презентації 20 слайдів по 20 секунд на кожен. Слайди перемикаються автоматично, тож спікер має встигати за ними. Захід Ignite Talks, який проголосив себе «ботанським», підтримує схожий формат, але тут обмеження часу становить 15 секунд на слайд. Обидва формати ідеально підходять для насичених, активних подій.

Однак і тут є простір для інновацій. Необов’язково призначати на кожен слайд 15 чи 20 секунд. Я б з радістю подивився на презентацію у форматі «100 слайдів за 6 хвилин»: 12 слайдів, які варто прокоментувати, по 20 секунд, а решту швидко прокрутити у супроводі музики чи в тиші.

Існує спосіб посилити і без того вражаючий ефект від блискавичних слайдів: уявіть, що ваша промова — зовсім не промова, а повне занурення у глибину ваших робіт. Уявіть, що ви фотограф, художник чи дизайнер, якому поталанило виставлятися у головній залі найбільшої у світі галереї. Як ви хочете провести цю виставку? Уявіть людей, що переходять від картини до картини, бездоганне освітлення, ретельно продумані коментарі, що надають потрібний контекст до кожної роботи... Чому б вам не відтворити це на сцені?

Думайте про слова не як про текст виступу, а як про коментарі, що підігрівають очікування чи пояснюють суть роботи. І це не обов’язково мають бути речення — достатньо просто підписів, таких собі дороговказів (слів чи фраз, які скеровують читачів під