Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

">[153] провела одну з перших таких операцій наприкінці 1990-х років, пов’язану з ураганом на східному узбережжі. Якби один ураган зумовив 1,5 мільярда доларів втрат або й більше, тоді інвестори облігацій, пов’язаних із ризиком катастроф, втратили б увесь свій внесок. З іншого боку, страхова компанія була здатна заявити про свої втрати, уникаючи виплати свого боргу. Якби ураган завдав шкоди на суму від 1 до 1,5 мільярда доларів, тоді інвестори втратили б частину свого внеску. Якщо урагани завдають відносно малої шкоди за цей рік, тоді власники облігацій отримають назад свій внесок повністю плюс майже 12 % — чудова віддача від цих облігацій.

Та сама основна ідея нині використовується для захисту від тероризму. Всесвітня федерація футболу, що керує міжнародним футболом, застрахувала Кубок Чемпіонату світу 2006 року проти пошкоджень внаслідок дії терористів (та інших ризиків), випустивши «облігацій на відміну чемпіонату» на суму 260 мільйонів доларів. Якби турнір відбувся без зривів (так і сталося), то інвестори мали отримати назад вкладений капітал плюс досить солідний прибуток. Якби сталися серйозні негативні події, що привели б до зриву чемпіонату, інвестори втратили б частину або й усі свої гроші, що були б використані для компенсації Всесвітній федерації футболу втраченого доходу. Привабливість цих продуктів полягає у способі, яким вони перерозподіляють ризики. Сторона, що продає облігації, уникає руйнування, оскільки поділяє втрати від природної катастрофи або нападу терористів з великою групою інвесторів, кожний із яких має урізноманітнене портфоліо й тому отримає відносно невеликий удар, навіть якщо трапиться щось жахливе.

Дійсно, однією з функцій фінансових ринків є допомогти нам розумно розкласти наші яйця по різних кошиках. Мушу згадати один із тих безглуздих випадків, що може трапитися лише в середній школі. Один експерт із юнацької поведінки в моїй школі вирішив, що учні з меншою ймовірністю ставатимуть батьками в підлітковому віці, якщо зрозуміють, наскільки велика це відповідальність. Найкращий спосіб відтворити батьківство, вирішив експерт, буде примусити кожного учня обнести яйце навколо школи. Яйце представляло дитину, і з ним треба було так само поводитись — обережно, не втрачаючи з поля зору тощо. Однак це була середня школа. Яйця падали, билися, ховалися в шафках у спортзалі, шпурлялися об стінку, обкурювалися в туалетах тощо. Цей експеримент нічого не розповів мені про батьківство, однак переконав мене назавжди, що носити яйця ризиковано.

Фінансові ринки дають змогу дешево й легко розкладати яйця по багатьох різних кошиках. При інвестуванні однієї тисячі доларів у взаємний фонд, ви можете інвестувати в п’ятсот і більше компаній. Якби ви змушені були купляти індивідуальні акції у брокера, ви б ніколи не досягли такої різноманітності лише з однією тисячею. За десять тисяч доларів ви можете диверсифікувати активи в широкому діапазоні: великі акції, малі акції, міжнародні акції, довготермінові облігації, короткотермінові облігації, облігації з високим ризиком, нерухомість. Деякі з цих активів приноситимуть прибуток, інші ж — збитки, що захищатиме вас від еквіваленту хуліганів на Волл-стрит, що кидають яйцями об стінку. Однією з привабливих сторін облігацій катастроф для інвесторів є те, що виплата по них визначається частотою природних катаклізмів, що не пов’язано з прибутковістю акцій, облігацій, операцій із нерухомістю чи інших традиційних інвестицій.

Навіть багаторазово засуджені свопи кредитних дефолтів мають законну мету інвестування. Своп кредитного дефолту є насправді страховим полісом щодо того, чи виплатить третя сторона свої борги. Припустимо, що ваш чоловік умовляє вас позичити діверу, якому ніколи не щастило, 25 тисяч доларів, аби він нарешті закінчив на вимогу суду програму подолання гніву й змінив життя на краще. Ви маєте серйозні побоювання, чи повернуться вам коли-небудь ці гроші. Вам потрібен своп кредитного дефолту. Ви можете заплатити третій стороні (бажано з більш прихильною оцінкою кредитоспроможності вашого дівера), щоб він уклав з вами контракт із обіцянкою заплатити вам 25 тисяч у разі, якщо він не поверне гроші. Цей контракт діє як страховка проти дефолту. Як і в будь-якому іншому випадку страхування, ви платите за цей захист. Якщо дівер отримує цей спільний акт і повертає позику, ви купите своп кредитного дефолту просто так (саме таким чином інша сторона в цій операції заробляє гроші). Як щось таке просте й на перший погляд корисне допомагає статися майже колапсу глобальної фінансової системи? Читайте далі.

Спекуляції. Звичайно, коли створюється будь-який фінансовий продукт, він виконує іншу базову потребу людини: тягу до спекуляцій чи ставок на короткотермінові коливання цін. Один може використовувати ф’ючерсний ринок, щоб зменшувати ризики, а інший — щоб робити ставки на ціну соєвого борошна наступного року. Один може використовувати ринок облігацій, щоб примножувати капітал, а інший — щоб спекулювати на тому, чи зменшить Бен Бернанке наступного місяця відсоткові ставки. Один може використовувати ринок акцій, щоб інвестувати в компанії й брати участь у розподілі їхніх майбутніх прибутків, а інший — купувати акції о десятій годині ранку, щоб у полудень продати на кілька доларів дорожче. Фінансові продукти для спекуляцій — те саме, що спортивні події для лотереї. Вони стимулюють її, навіть попри те, що це не є їхньою головною метою.

Саме це пішло не так зі свопами кредитних дефолтів. Цікава річ із цими контрактами полягає в тому, що будь-хто може вступити в діло, незалежно від того, чи є він стороною в заборгованості, що гарантується. Повернімося до прикладу з вашим родичем-лузером. Для вас має сенс скористатися свопом кредитного дефолту, щоб захистити себе від втрати. Однак той самий ринок дозволяє також усім нам робити ставки на те, чи поверне брат вашого чоловіка позику. Це не покриття ставки, це спекуляція. Таким чином для будь-якого окремого боргу можуть бути сотні чи тисячі контрактів, пов’язаних із тим, чи буде він повернутий. Уявіть собі, що буде, коли дівер почне прогулювати заняття з управління гнівом, доводячи справу до дефолту. У цей момент втрата 25 тисяч багаторазово збільшується.

Якщо сторони, які гарантують цей борг, не виконують своїх обов’яз­ків (тобто вони не розуміють уповні, який лузер цей братик), або якщо це їх не турбує (бо вони заробили великі бонуси за сумнівні операції з капіталом фірми), тоді в іншому випадку малий набір економічних неприємностей може раптово вирости в дещо дуже велике. Саме це і сталося, коли американська економіка в 2007 році встряла в швидкий бум, пов’язаний із нерухомістю. AIG була тією фірмою, що перебувала в центрі лавини кредитних дефолтів, оскільки вона гарантувала купу боргів, які виявилися поганими. У своїй чудовій оцінці фінансової кризи, зробленій 2009 року, колишній головний економіст Міжнародного валютного фонду Саймон Джонсон писав:

Регулятори, законодавці й науковці були майже певні, що менеджери цих банків знають, що роблять. У ретроспективі виявляється, що ні. Відділ фінансових продуктів AIG, наприклад, заробив 2,5 мільйона доларів прибутку до оподаткування в 2005 році, в основному продаючи страховки за зниженими цінами на складні, малозрозумілі цінні папери. Ця стратегія, яку часто описують як «збирання гривеників перед асфальтовим катком», вигідна у звичайні роки й катастрофічна в невдалі. Минулої осені AIG мала найдорожчий страховий поліс на понад 400 міль­ярдів доларів у цінних паперах. На сьогодні уряд