Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

охороною вирушив у паломництво до священного міста Кум. Витрати були астрономічні, адже разом із шахом подорожували майже шістдесят тисяч осіб. Жінок з гарему перевозили всередині спеціальних захисних двокілометрових трубоподібних шатрів. Якщо перехожому траплялося побачити середину шатра, його покаранням було побиття тростиною або смерть. Міста попереджалися завчасно про наближення qoroq, цієї гротескної туби. Всі будинки, фасади яких виходили на шлях прямування процесії, повністю звільнялися від мешканців. Дорогою шах розважався, шмагаючи мулів, через що ті скидали із себе жінок гарему і намагалися втекти. Зарозумілість дається взнаки

Стиль життя шаха, байдужого до інших людей, став вироком державі Сефевідів. Зерна повстання були посіяні в Кандагарі, де губернатор-шиїт, грузинський князь Горгін-хан, обурив містян своїми жорстокими діями. Зухвалий губернатор вірив тільки у застосування сили. Грузинські загони Горгін-хана провокували та принижували мешканців-сунітів у Кандагарі. Містяни перейшли на бік заможного та шанованого афганця Міра Вайса. Горгін-хан ув’язнив Міра Вайса і відправив його до шаха Ісфахана. Так він сподівався запобігти заколотові. На диво, Міру Вайсу вдалося завоювати довіру султана Хусейна. Але це виявилося помилкою султана. Мір Вайс зауважив слабкість правління шаха і його млявий триб життя. Він відчув, що його час настав.

Мір Вайс отримав від шаха дозвіл здійснити паломництво до Мекки, після чого він вбив Горгін-хана й у 1709 р. усунув грузинів од влади у Кандагарі. Заколот швидко поширився на Гейрат, за певний час до нього також приєднались інші провінції: Белуджистан, Хорасан, Ширван і Бахрейн.

Шах султан Хусейн неначе остаточно втратив відчуття реальності. Замість почати зміцнювати армію, він звернув увагу на меншини. Під впливом підбурювань нового радника, онука Маджлісі, Мухаммеда Хусейна, почалися переслідування вірмен: їх дискримінували і публічно принижували. Було видано шокуючі закони, згідно з якими за вбивство вірменина можна було відкупитися мішком зерна, а за вбивство перса загрожувала смертна кара. Торгівлю вірмен обмежували, їх обкладали непомірними податками, а їхню власність почали конфісковувати. Через введення у дію старого закону імама Джафара, обернений в іслам наслідував усю власність своїх родичів немусульман. Унаслідок цього багато хто з вірменських купців перевели свої капітали закордон.

Своє отримали також грузини, іудеї та мусульмани-суніти. Шах видав закон, згідно з яким зороастрійці були зобов’язані прийняти шиїтсько-мусульманську віру. В імперії все частіше спалахували дедалі потужніші повстання: у 1717 р. суніти почали багаторічне повстання у Курдистані та Ширвані.

Атмосфера в Ісфахані була напруженою. Євнухи гарему та чиновники високих рангів досі втримували монополію на зерно, і тому ціни виходили з-під контролю. Ще раніше, у лютому 1715 р., повстанці закидали камінням будівлю уряду, проклинаючи шаха і міністрів. Шах намагався піти на поступки, проте голод і викликані ним заколоти продовжилися в Ісфахані.

До Ісфахана вторглася армія афганців під проводом Махмуда, сина-психопата Міра Вайса. У лютому 1725 р. Махмуд власноруч винищив усіх чоловіків роду Сефевідів. Злиденне становище тривало, оскільки після цього турки вторглися до Східної Персії. Під час війн турків та афганців за владу багато хто з місцевих жителів потрапив у рабство. Вірмени Джульфи тікали закордон і організували спільноти в Індії, Росії та Європі. Прохід торгових караванів Ісфаханом припинився. У 1726 р. було страчено останнього правителя династії Сефевідів, султана Хусейна. Столиця перемістилася з Ісфахана до Мешхеда.

До середини XVIII ст. Ісфахан майже спорожнів. Там мешкало лише п’ятдесят тисяч осіб, тоді як за часів розквіту міста його населення перевищувало півмільйона. Епоха величі Ісфахана тривала 124 роки. Крах влади, до якого призвела її розбещеність, став повчальним прикладом, що ввійшов до шкільних підручників з історії. Ісфахан був зруйнований через занепад правителів, що добровільно відсторонилися від його життя, дозволивши, щоб усі рішення зосередилися у руках нещадних придворних змовників. Ці чиновники та радники перевели увагу з проблем державних на втручання в справи етнічних меншин, які почали розділяти між собою та притискати. В Ісфахані сталося те ж саме, що колись в Александрії: розмежування суспільства на класи, а надати привілеї можна було лише тому прошарку осіб, що мали спільне з правителем етнічне походження і одне віросповідання.

Торгові стосунки Персії із закордоном погіршилися. Афганські правителі, що прийшли до влади після Сефевідів, виявилися непоступливими переговірниками. Європейці, насамперед голландці, припинили торгівлю з ними майже повністю. Зі своїм блиском, величчю і розмаїттям культур славетний Ісфахан залишився ще одною втраченою можливістю в історії людства.

Процвітання, яке приносила торгівля з іноземними країнами, було більш стабільним в іншому місті, чиїх торговців і митців можна було зазвичай зустріти на вулицях Ісфахана. Це місто розділяло любов персів до тюльпанів.

Амстердам. Тиха гавань

Світ — моя батьківщина, наука — моя релігія.

Християн Гюйгенс Великі держави загнали голландців у глухий кут. Їхній удар у відповідь був геніальним: усі сили вони вкладали у науку і торгівлю, а також давали притулок біженцям, що зазнали переслідувань на батьківщині. У XVII ст. Амстердам перетворився на центр вільного мислення та світової торгівлі.

Амстердам